«Ой, Ви дівчина, а така розумна». Українські фахівчині про дискримінацію та боротьбу за рівні можливості
Діана Цимбал, менеджерка з комунікацій агенції та ГО Port of Culture
З 1 березня в Українському Домі відбудеться виставка «Випадкові події», де українські мисткині, науковиці та лідерки презентують спільні арт-проєкти, які «говорять» про важливе. Простір стане, зокрема, місцем визнання, прийняття, свободи та рівності. Але хотілося б щоб таким став весь світ. У цьому матеріалі з’ясовуємо, що таке «скляна стеля» і яка ситуація з гендерною рівністю в нашій країні на прикладах історій спеціалісток різних сфер про те, як їм доводиться боротися за рівні можливості.
«Скляна стеля» — невидимий бар’єр
Так звана «скляна стеля» стала проблемою для жінок в усьому світі. Цей термін уперше з’явився у 1980-х роках завдяки американським феміністкам. «Скляна стеля» описує невидимий бар’єр, який обмежує кар’єрне просування жінок, незважаючи на їхні професійні якості та досягнення. Цей бар’єр не закріплений офіційно, але проявляється через усталені стереотипи та упередження, які заважають жінкам досягати вищих керівних позицій у різних сферах діяльності.
Проте інколи таке явище стає перепоною не лише для жінок. У багатокультурних країнах термін також використовують для позначення дискримінації за расовою ознакою. Наприклад, у 1980-х роках у США продаж квартир у Trump Tower відбувався з пріоритетом для білошкірих пар, що демонструє ще один прояв прихованої нерівності.
Український контекст гендерної нерівності
Гендерний розрив в Україні залишається актуальною соціальною проблемою. За даними Державної служби статистики, у 2021 році він знизився до 17.8%, але до 2023 року знову зріс до 18.6%. Це означає, що жінки в середньому заробляють майже на п’яту частину менше, ніж чоловіки на аналогічній посаді. У політиці ситуація також складна: у 2019 році лише 21% місць у Верховній Раді займали жінки, а на керівних посадах у різних секторах їх частка становила близько 23%.
Проблема ускладнюється ще більше, коли сам термін «скляна стеля» залишається для багатьох жінок малозрозумілим або викликає хибні асоціації. Наприклад, його можуть сприймати як щось подібне до епізоду з серіалу «Друзі», де Рейчел намагається стати ближчою до керівництва, прикидаючись, ніби вона курить, як і її колеги. Однак «скляна стеля» — це не про адаптацію до корпоративних звичок, а про глибокі системні бар’єри, які не дають жінкам просуватися кар’єрними сходами, навіть коли вони мають усі необхідні компетенції.
Крім того, жінки, які таки досягають керівних позицій, часто стикаються з іншим явищем — «скляним обривом» (glass cliff). Їм пропонують посади в кризових ситуаціях, коли компанія чи організація перебуває у складному становищі. Якщо ж бізнес не витримує труднощів, відповідальність покладають на керівницю, що створює ілюзію, ніби жінки менш компетентні в управлінні.
Вплив війни на гендерну нерівність
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну суттєво вплинуло на гендерний баланс на ринку праці. Через мобілізацію значної частини чоловічого населення та виїзд багатьох жінок і дітей за кордон, підприємства стикаються з дефіцитом робочої сили. Це призвело до активнішого залучення жінок та осіб старшого віку до професій, які традиційно вважалися «чоловічими». Наприклад, жінок навчають працювати водіями тракторів та вантажівок, як зазначає Reuters.
Однак попри ці зміни, стереотипи та нерівність в оплаті праці зберігаються. Уряд України разом з міжнародними партнерами впроваджує програми перекваліфікації та підтримки жінок у різних сферах економіки, прагнучи зменшити гендерний розрив та подолати «скляну стелю».
Ініціативи, що ведуть до змін
«Випадкові події» — ініціатива, яка об’єднує жінок різних професій і сприяє гендерній рівності через мистецтво та інновації. 1 березня в Українському Домі представлять результати цих колаборацій. Учасниці — науковиці, робототехнологиня та мисткиня — поділилися своїми історіями про бар’єри, з якими їм доводиться стикатися, і про шляхи до змін у своїх сферах.
Олена Компанієць — науковиця, прессекретарка Головної астрономічної обсерваторії НАН України, популяризаторка науки серед дітей та волонтерка, неодноразово стикалася з гендерними стереотипами. Вона зазначає:
«Я досі часто чую щось на кшталт: “Ой, Ви дівчина, а така розумна”, або “Ох, ця Ваша жіноча логіка”. Жінки не фабрики з розмноження, у них є власні амбіції, бажання та мрії. І я сподіваюся, що колись ми досягнемо того рівня розвитку, коли в суспільстві будуть звертати увагу на професіоналізм та досягнення, а не на те, чоловік ти чи жінка».
Говорячи про освіту, Олена наголошує на важливості популяризації науки серед наймолодших:
«Ми неодноразово чули про різні стереотипи, які дітям кажуть у школі. І це не тільки про “чоловічі” та “жіночі” професії, а ще й про те, що “в Україні немає вчених, тому немає кого слухати”. Ми маємо й надалі популяризувати науку серед наймолодших українців та українок, щоб вони могли обирати собі роботу, яку будуть обожнювати».
Ольга Зота — CEO UkraineRobotics, розробниця роботів-гексаподів (роботи з шістьма ногами, які відрізняються маневреністю), зазначає, що жінкам у технологіях доводиться боротися зі сприйняттям:
«Коли жінка створює щось революційне, це часто вважають “несерйозним” або просто цікавим проєктом, а не складною технологічною розробкою. Поки ми з командою працювали над Кулею, доводилося неодноразово пояснювати, що це не просто креативна іграшка, а повноцінний шестиногий робот з інверсною кінематикою».
Вона також наголошує, що для змін у сфері технологій необхідно підвищувати видимість жінок у STEM (наука, технології, інженерія та математика):
«Коли дівчата бачать реальні приклади успішних науковиць, інженерок, дослідниць, це не лише руйнує стереотипи, а й створює ефект наслідування, що посилює їхню впевненість у власних силах».
Марина Левченко — художниця, яка поєднує мистецтво й технології, говорить про «скляну стелю» в культурній сфері:
«Серед успішних митців відсоток чоловіків значно більший, хоча серед студентів мистецьких спеціальностей більшість — дівчата. Ще з часів навчання я стикалася з висловами про те, що дівчатам головне добре вийти заміж, народити дітей, а малювати ми будемо “для себе”».
Вона наголошує, що упередження можуть бути неочевидними:
«Коли в інфопросторі згадуються більше митці-чоловіки, сама ця згадка робить їх ще більш відомими і збільшує розрив між ними та менш відомими (але не менш талановитими) мисткинями. Тому медійність і визнання жінок дуже важливі. Іноді заявити “я — мисткиня” — це вже боротьба. Тож головне, на мою думку, це створювати такі умови, в яких жінки-мисткині мають голос. Проєкт “Випадкові події” дає жінкам голос і можливість почути одна одну. Це неймовірно цінно».
Рівність як норма, а не виняток
Ініціативи, як-от «Випадкові події», сприяють подоланню гендерних стереотипів і бар'єрів, що десятиліттями обмежували жінок у професійному середовищі. Однак реальність залишається складною: нерівна оплата праці, недостатньо представництва жінок на керівних посадах та постійна потреба доводити свою компетентність. Зміни вже відбуваються, але вони вимагають не лише особистих зусиль, а й суспільної перебудови — від освіти до законодавства. Рівні можливості — це не про «поступки» чи «квоти», а про елементарну справедливість, яка має стати нормою, а не винятком.
Цей матеріал створено в межах ініціативи «Випадкові події», що реалізується агенцією та ГО Port of Culture в межах програми «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства» (фаза 2). Проєкт впроваджується спільно зі Структурою ООН Жінки в Україні та UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, за фінансування Європейського Союзу.
