«Одна з головних помилок України — це ігнорування прав корінного народу Криму до 2014» — Мустафа Джемілєв

Автор:
Станіслав Орошкевич
«Одна з головних помилок України — це ігнорування прав корінного народу Криму до 2014» — Мустафа Джемілєв

«Мустафа Джемілєв показав свою панківську натуру», — каже Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту. 79-річний Джемілєв, після півторагодинної дискусії про долю киримли, у стилі шпигунських фільмів про Джеймса Бонда прутко зістрибнув зі сцени Дня Криму, який відбувся у рамках фестивалю «Протасів Яр». Показав, що енергії і запалу в нього ще багато. Як і в національного руху опору кримських татар.

Лейтмотивом дискусії став діалог української та кримськотатарської культур зі спільними читаннями перекладеної української та кримськотатарської поезії й прози. Почули і розповідь про рух спротиву на півострові, який триває вже 9 років після окупації, за участі правозахисниці Ольги Скрипник, поетки Олени Гусейнової та голови Меджлісу кримських татар Рефата Чубарова. Як відзначили спікери, саме рух опору є ключем до реінтеграції Криму після деокупації. Цю думку підкреслювали як старше покоління киримли —  Мустафа Джемілєв та Рефат Чубаров — так і молодше — Алім Алієв та Ахтем Сеітаблаєв.

«У моєму житті достатньо різних подій, які я організовую останні 15 років. Але Протасів Яр — це особлива подія пам'яті Романа Ратушного. Вона проходить там, де Роман виборював землю в серці Києва. І це, як на мене, алегорія з Кримом, коли ми виборюємо серце України прямо зараз. Тому це про боротьбу і про те, що цю боротьбу потрібно завжди підживлювати і ніколи не здаватися», — каже в коментарі Свідомим Алім Алієв.

Зі схожим меседжем виступив Рефат Чубаров. Він відзначив, що уродженцям Криму важливо брати приклад у відстоюванні своєї території зі вчинків громади Протасового Яру.

«Мені хочеться, щоб до Криму підходили так, як люди, що захищають Протасів Яр. Крим — це також унікальна частина, клаптик української території, яка є одночасно батьківщиною кримських татар та територією України», — сказав Чубаров.

Крим — дім для киримли

Пече сонце, поблизу шкварчить плов. З розпеченої на піску джезви тягнеться кавовий аромат. Атмосфера спонукає всістися на галявину Протасового Яру, простягнути ноги та слухати вірші, які читають українці та киримли. Проте поезія кримськотатарською мовою повертає до першочергової цілі — дізнатися більше про кримських татар. Піднімаюся та починаю очима шукати, кого спитати, що таке національна ідентичність кримських татар?

Це боротьба за право ідентичності. Одним із головних напрямів нашого руху було відновлення рідної мови, своїх традицій, які радянська влада знищила під час депортації [1944 року],

— каже Мустафа Джемілєв.

Лідер кримськотатарського національного руху згадує: «У 1944 році не було жодної школи рідною мовою. Якщо мову і знали, то вона була “кухонною”, яку чули ще від батьків. А ось читати нею та вивчати її ми не могли. Коли покоління змінилося на тих, хто народився у засланні, ситуація погіршилась. За одним із досліджень (у рамках розробки Стратегії розвитку кримськотатарської мови на 2022-2032 роки — прим. ред.), лише близько 20% киримли володіють рідною мовою. І тому одним із головних напрямків нашої діяльності було відкриття національних шкіл.

Але знову-таки, держава не надавала належного значення цьому питанню, кожна відкрита школа — це була війна. Мітинги, демонстрації, пікети — так ми відкривали школи. До моменту окупації вдалося створити лише 15 закладів із навчанням кримськотатарською мовою».

Національна ідентичність кримських татар — це боротьба за видимість.

Алім Алієв, співзасновник громадських організацій КримSOS та Кримський Дім, підкреслює, що голос киримли звучить.

«Я є упорядником “Кримського інжиру”. Це антологія поезії, прози та перекладів кримськотатарською та українською мовами. Це вже четверта антологія. Радий, що є цей проєкт — пишуть багато авторів. До антології долучаються і кримські політв’язні: Наріман Джелял, Ахтем Аса, Сервер Мустафаєв та інші. Це про те, що в нас з'явився цілий клас тюремної дисидентської літератури. Як в радянські часи. Зараз через російську агресію цього стає більше, це стає типовим».

Також свою видимість кримські татари демонструють через публічне спілкування рідною мовою. Її вивчення в школах в тимчасово окупованому Криму окупаційна влада блокує. Тому киримли створюють підпільні об'єднання та освітні ком’юніті.

«Кримськотатарська мова — це окрема мова, не діалект. Я її знаю, моя мама — викладачка кримськотатарської мови. Але шкіл у Криму стає менше, окупанти їх закривають. Проте киримли збираються разом — як в радянські часи. Вивчають кримськотатарську в мовних домах, дорослі навчають дітей. Її важливо зберегти. Бо кримськотатарська — одна з мов, якій загрожує зникнення, згідно з ЮНЕСКО», — каже Алієв.

Національна ідентичність кримських татар — це боротьба за дім. 

«Хіба дарма спецслужби РФ проводять обшуки в будинках саме о четвертій ранку? Вони знають, що депортація кримських татар 1944 року розпочалася саме о четвертій ранку. Підкреслюють своє знання про одну із найтрагічніших сторінок у житті нашого народу, намагаючись посилити страх перед ними. Але погано знають навіть свою історію. Ми завжди повертаємось додому. Жодну Кримську війну ані Російська імперія, ані Радянський Союз не виграли». 

Нас можна вбити. Перемогти — ні,

— каже режисер Ахтем Сеітаблаєв.

Крим — дім для українців

Бачу жінку у білій сукні з чорним волоссям. Вона активно спілкується з учасниками літературних читань на фестивалі. Це Олена — етнічна українка, яка була змушена покинути Крим. Запитую, яким пам’ятає свій дім. 

«Він об’ємний: це вулички дитинства, ландшафти дорослого життя, тягла історія різних народів, а найголовніше — люди. Мене бісить, коли кажуть, що Крим — це лише пляж та пахлава», — жестикулюючи та посміхаючись, каже вона. 

Ловлю себе на думці: зоопарк в Ялті, пекучий пісок, солодка кукурудза, карикатурні туристи, палке сонце та красива природа — мої дитячі спогади й уявлення про Крим її б вибісили. Контекст людей, корінних мешканців Криму та історичний бекграунд — тоді мене це не цікавило. 

Фото: Фестиваль «Протасів Яр»

Однак зараз сприйняття півострова змінюється — через публіцистику, обговорення та літературу. Це відзначає Світлана Тараторіна, авторка роману «Дім солі», українка, що народилася в Криму. Водночас додає, що є інший виклик — тримати зв’язок з окупованою територією.

Девʼять років — це великий термін. Виросли діти, які ніколи не були в Криму, які не знають, що це. Якраз література дозволяє скласти хоч якусь оптику про Крим, магічну рамку, через яку, приїжджаючи вже у звільнений півострів, можна хоч якось підготуватися до зустрічі з Кримом. 

«Приклад Анастасії Левкової, львів'янки, яка написала книжку про Крим («За Перекопом є Земля»), говорить про те, що скласти пазл про Крим, відкривати його, навіть не ступивши на його територію, можливо. І це треба робити, щоб Крим не був стереотипним, терою інкогніто або ворожим середовищем», — каже Тараторіна. 

Роман Світлани — книга про міфологічний фентезійний український Крим. Так само фентезійно відбувалася передача книжки на тимчасово окуповану територію. Каже, що це було схоже на культурну спецоперацію. 

«Рівень застрашеності (наляканості — прим. ред.) людей, які живуть там, високий. Знаю, що вони чекають на Україну. Сподіваюся, вони теж хочуть зрозуміти, що у нас відбулося за ці девʼять років — маємо зростити досвіди.

І це, знову ж таки, можливо через літературу. Коли ті, хто прожили девʼять років в окупації, прочитають книжки, написані про Крим в Україні, зрозуміють, що про них не забули. Йдеться про культурний діалог, який почнеться після звільнення. Але ми вже зараз маємо розпочинати цей шлях», — каже письменниця. 

Крим — спільний дім 

До окупації Криму ставлення до кримських татар, караїмів та кримчаків в Україні було своєрідним. Наприклад, Служба безпеки України в Криму налічувала близько 2300 людей, але серед них не було жодного представника корінних народів, наголошує Мустафа Джемілєв. «І ось після окупації 88% співробітників СБУ виявились зрадниками», — продовжує Мустафа. Однак ситуація змінюється — про це каже і Джемілєв, і Алієв.

«Кримські татари краще знають і розуміють українців, ніж це було з українцями щодо кримських татар. Зараз ситуація вирівнюється. Думаю, кримські татари і українці відчувають, що нас об'єднують цінності свободи і гідності», — відзначає Алім Алієв.

Фото: Фестиваль «Протасів Яр»

Світлана Тараторіна бачить причиною нерозуміння народів імперську політику:  «Імперія завжди розокремлювала наші народи, казала, що ми історичні вороги. Але потрібно відкривати справжню правду про взаємини, які були різними: і антагоністичними, і дружніми.

Для мене найважливіший висновок з моїх досліджень історії Криму — ми з кримськими татарами завжди були партнерами. І це важливо зберегти і використовувати для перемоги».

Думку Тараторіної поділяє й Мустафа Джемілєв: «Подивіться, як росіяни викладають історію Криму. Вона перекинута з ніг на голову — починається з Росії. Це пропагандистський метод, який провадить авторитарний режим на окупованих територіях». 

Джемілєв також згадав епізод, який йому переповіли з тимчасово окупованого Криму. У російських школах напряму заявляють про наміри асимілювати киримли, проте вони з цим не миряться.

«Мама в одній зі шкіл приносила директорові заяву, щоб відкрити факультативний клас кримськотатарською мовою. А в кабінеті сидить співробітник ФСБ та каже: “Мине 15 років, і ви забудете, що таке кримськотатарська мова”. У них справді думка, що русифікують весь півострів. Вони вкладають у це величезні сили. Але ми з цим не миримося. Крим — це Україна», — підкреслює Мустафа.