Обличчя нації: про що розповідають фото з фондів Музею Голодомору?
Колись старі фотографії вішали на стіни хат поруч з іконами. Сьогодні ці родинні знімки є важливими свідченнями життя українців, їхнього побуту та звичаїв. Нагадуванням, якою Україна була та що втратила.
У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається чимало світлин, які команда Музею зібрала разом зі свідками Голодомору, їхніми родичами та небайдужими людьми, які передавали фото. Кожен знімок — це життєпис окремої людини або цілої родини. Це історії тих, хто вижив у роки Голодомору, і тих, хто не зумів.
Світлин періоду Голодомору, від початку якого минуло 90 років, збереглося не так багато; ще менше збереглося не пошкоджених у вирі історичних перипетій. Час подекуди стер зі знімків обличчя й імена. Тож нерідко нащадки у третьому-четвертому поколінні не знають, хто зображений на старих родинних знімках. Водночас цінність кожної світлини — саме в можливості ідентифікувати людей, які на ній зображені, та дізнатися їхні історії.
«Свідомі» у співпраці з Музеєм Голодомору розповідають про найцікавіші світлини з музейної колекції.
На цьому фото родина Романа та Феодосії Слободянів із села Зяньківці Хмельницької області. Поряд їхні діти — Марія (1923 р.н.), Іван (1926 р.н.) та Антоніна (орієнтовно 1929 р.н.). Родинне фото зробили десь у 1931–1932 роках, незадовго до Голодомору. Біда зачепить і їхню родину — наймолодша донечка Антоніна загине у 1933-му.
А це — учні другого класу разом зі своїм учителем з села Постав-Мука на Полтавщині.
Фото передав музею Віктор Іваненко з Ужгорода, син Івана Іваненка (1924 року народження; на фото у третьому ряду третій зліва у шапці-вушанці). Свідок Голодомору стверджував, що геноцид пережила тільки половина з учнів, які зображені на фото.
Ця красива жінка з хлопчиком — Марія Вобла з сином Василем. У важкі часи Голодомору Марія допомагала своєму чоловікові Олексію Воблому (1881 р.н.), колишньому священнику, а потім директору школи, рятувати голодних дітей.
Директор школи Олексій Воблий в оточенні учнів. 1930 рік, село Піскошине Мелітопольський район на Запоріжжі. «Коли в 1933 році настав голод, Олексій Васильович організував при школі за власні кошти їдальню. Все, що виростили, мали в запасі, віддавали дітям, рятуючи їх від смерті. Пам’ятаю, що жило у Воблих четверо дітей, батьки яких померли від голоду. Дякуючи вчителеві, вони вижили», — згадувала Поліна Криворучко. У 1937 році Олексій Воблий був арештований. Під час допитів його закатували до смерті.
Життя цієї жінки обірветься в голодному 1933. Орина Хрущ (Васильченко) з села Вигурівщина (нині село Троєщина) Чернігівської губернії (нині Броварський район Київської області) народилася в 1901 році. У 1931-му вона втратить чоловіка: для Сергія Хруща справжнім ударом стане примус вступати в колгосп. У родини забрали корову, два коня, два воза, зерно й картоплю. «Все вигребли, що було, батько сильно запікся, і ходив, як ото п’яний. Він у лісництві працював, ішов на роботу і дорогою вмер. А в 1933-му не стало і мами», — розповіла у своїх свідченнях донька подружжя Марія Новохацька (1926 р.н.). Дівчинка залишилась сиротою і виховувалась в інтернаті.
У 2021 році Марія передала знімок своєї матері до Музею Голодомору.
На світлині, що зроблена на початку 1920-х, є батько Федори Ващук Олексій Дем’янович — стоїть у верхньому ряду (у кашкеті та сорочці з нагородами). «Тато їздив у Баку. Возив мамині рушники, скатертини вишиті мінять на хліб. І його довго не було назад. Мама вже почала плакати: “Мабуть, вбили його там”. Тато приїхав вже весною. Привіз хліба якогось, а більше нічого. Не дуже і багато привіз, а нагорювався, бідний, отак з головою», — згадувала Федора Ващук.
Фото передала Музею очевидиця Голодомору Федора Ващук, яка пережила голод семирічною дівчинкою в селі Новоігорівка (нині Дмитрове) Кіровоградської області.
Це групове фото студентів театрально-декоративного факультету Одеського художнього інституту зберіг Микола Сліпченко (художник), який теж є на світлині. Напис на звороті російською, ймовірно, рукою самого Сліпченка: «В театрально-декоративній майстерні проф. Мюллера В. Н. 1927–1928 рр. Одесса. М. С.»
На початку 1990–х художник створив дві картини про Голодомор, які родина митця подарувала Національному музею Голодомору-геноциду. Доля самого професора Володимира Мюллера (сидить в центрі) склалася драматично: його брат Федір, художник, потрапив під каток сталінських репресій та був розстріляний разом із дружиною. Це стало ударом для Мюллера і позначилося на подальшому житті: він зрозумів, що в тоталітарній державі краще не висовуватися, припинив активну роботу художника, майже перестав брати участь у виставках, а решту життя присвятив викладацькій роботі.
Ці фото ви можете переглянути на сайті Музеєю в розділі «Голодомор» — «Архів» — «Архів фотодокументів» — «Фото з фондів Музею Голодомору». Водночас команда Музею Голодомору нагадує: якщо маєте у своєму родинному архіві фото періоду Голодомору, передайте їх у колекцію (адреса для зв'язку [email protected]).
