«Ні» російському закону

Цього разу ми чинили опір і перемогли. Правляча партія Грузії хотіла ухвалити закон про «іноагентів» за російським зразком, щоб придушити фундаментальні свободи. Міхеїл Гвадзабія, репортер тбіліського інтернет-видання «Netgazeti», поділився думкою про протести в Грузії і те, що буде далі. 

Міхеїл Гвадзабія — грузинський журналіст, який співпрацює з Netgazeti.ge з 2017 року. Протягом своєї кар'єри він висвітлює широке коло соціальних і політичних питань у Грузії та за її межами.

Він був одним із журналістів, які зазнали нападу з боку правоохоронців під час репортажів з березневих протестів в Тбілісі.

«Хочу сказати, що законопроєкт зробив свою справу...По-перше, всі визнали, що бути агентом соромно, незалежно від того, чиїм агентом ти є», — сказав Іраклій Кобахідзе, лідер правлячої партії Грузії, після того, як його команда була змушена відкликати законопроєкт про «агентів іноземного впливу» на тлі протестів.

Незадовго до цього той самий політик і його колеги намагалися переконати нас, що «агент» — термін, який для багатьох людей у Сакартвело, особливо після 70-річного радянського минулого, безпосередньо асоціюється зі «шпигунством», — не обов'язково означає щось погане.

На їхню думку, єдиною метою законопроєкт, спрямованого проти неурядових організацій та медіа, що фінансуються з-за кордону, була прозорість. У мене та моїх колег було достатньо причин не вірити в це.

Останніми роками ми стали свідками все більш агресивних зусиль правлячої партії та її афілійованих осіб, спрямованих на дискредитацію критично налаштованих неурядових організацій та медіа. 

Після повномасштабної війни Росії проти України правляча партія представила ці організації разом з опозиційними політиками, деякими європейськими депутатами та сенаторами США як частину «партії глобальної війни», що має намір дестабілізувати Сакартвело та втягнути країну у війну.

У 2022 році, коли численні соратники «Грузинської мрії» заповнили провладні медіа закликами покарати «агентів», «зрадників» і «шпигунів» на законодавчому рівні, було легко передбачити, що має статися щось небезпечне. 

Ці прогнози підтвердилися в листопаді, коли партія «Сила народу», члени якої вийшли з «Грузинської мрії», але залишилися в парламентській більшості, заявила, що збирається ініціювати законопроєкт про суворе регулювання іноземного фінансування неурядових організацій — за їхніми словами, агентів США. 

Це стало відповіддю на висловлювання американської сенаторки Джин Шахін, яка говорила про американську допомогу Сакартвело, але також згадала про «величезний відступ» в країні і стверджувала, що, можливо, США повинні пов'язати частину своєї допомоги з поведінкою з боку Сакартвело.

У лютому «Сила народу» фактично виконала свою обіцянку, ініціювавши законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу». 

Як дехто вважає, члени цієї фракції формально вийшли з правлячої партії лише для того, щоб робити більш різкі антизахідні заяви, з якими «Грузинська мрія» не хоче асоціюватися. Але в цьому випадку правляча партія не виявила жодних ознак коливань: вона швидко висловилася на підтримку законопроєкту, стверджуючи, що він не є ні дискримінаційним, ні російським. 

Попри ці заяви, нам була зрозуміла справжня мета законопроєкту, і вона не мала нічого спільного з прозорістю, оскільки організації, що фінансуються західними донорами, є прозорими.

Ми вже бачили цей фільм у путінській Росії: дискредитація, ослаблення та знищення громадянського суспільства та медіа за допомогою того самого закону, який був прийнятий у 2012 році, а потім розширений і націлений на всіх — від організацій до окремих осіб, які критикують Кремль.

Навіть виправдання представників «Грузинської мрії», за допомогою яких вони намагалися продати свій законопроєкт, були схожі на те, що говорив Путін у своїх публічних промовах, виправдовуючи російський закон про іноземних агентів.

Ми зрозуміли, що наша професія, суспільство та країна в цілому опинилися під загрозою авторитарного закону російського зразка. 400 організацій виступили з критикою законопроєкту, а десятки медіа публічно відмовилися реєструватися як «агенти» в разі ухвалення закону. Ми мусили боротися, як могли. 

Перші дні були сповнені невизначеності: якою буде реакція суспільства? Чи вдасться нам належним чином інформувати авдиторію про серйозні загрози, які несе в собі цей законопроєкт? Уявімо, що цей закон ухвалять, а медіа та громадські організації відмовляться реєструватися як агенти. Чи зможе держава покарати ці організації?

Але одне було очевидним: цей законопроєкт був російським, і ми повинні були зробити все, аби уникнути катастрофічного сценарію. Хто зможе нас захистити, якщо ми самі замовкнемо і впадемо у відчай?

Перше, що зробили наші видання — «Netgazeti.ge» та «Batumelebi.ge» —  розмістили текст-попередження під кожним матеріалом та новиною про законопроєкт, пояснюючи, чому він є небезпечним. 

20 лютого відбувся перший протест: це був невеликий сидячий страйк під стінами парламенту. Його спонтанно організували журналісти в день, коли почалося обговорення законопроєкту. 

«"Ні" російському закону!» — скандували ми, тримаючи в руках плакати з протестними закликами. 

З кожним днем міжнародний тиск на владу зростав. На тлі заяв «Грузинської мрії» про те, що законопроєкт не суперечить принципам ЄС, європейські чиновники засудили його як такий, що не відповідає рекомендаціям з 12 пунктів, які Сакартвело має виконати для отримання статусу кандидата на вступ до ЄС.

Європейське майбутнє є червоною лінією для значної частини суспільства, яке неодноразово стикалося з агресивною політикою Росії впродовж своєї історії, а 20% його батьківщини досі окуповані Москвою. Дві речі протягом останнього року штовхали громадян виходити на вулиці у потужних кількостях: вимога європейської інтеграції та підтримка України проти російської агресії. 

Обидві серії протестів характеризувалися невдоволенням урядом: у випадку України офіційна підтримка Сакартвело проукраїнських резолюцій і деякі заяви на підтримку супроводжувалися відмовою відкрито приєднатися до санкцій проти Росії, а також висловлюваннями про «перевагу Росії» в Україні і поділом картвелів, які воюють в Україні, на «борців за ідеї» і «борців за гроші». 

З іншого боку, правляча партія заявляє, що не шкодує зусиль для європейської інтеграції, однак применшує важливість статусу кандидата на членство в ЄС, називаючи його «нікчемним» у відповідь на критику з боку євродепутатів через ув'язненого експрезидента Саакашвілі.

Так, багато грузинів висловили своє негативне ставлення до такої позиції, але це було раніше. Протягом майже останніх шести місяців великі протести здебільшого зникли з вулиць. Політичне життя стало ще більш бляклим, оскільки 61% людей вважають, що жодна політична партія не представляє їхні інтереси, згідно з лютневим опитуванням NDI.

І тепер, коли законопроєкт російського зразка мав бути прийнятий, багато хто ставив під сумнів, наскільки чутливим буде населення цього разу: скільки людей дійде висновку, що під загрозою опинилася не лише купка організацій, ненависних і дискримінованих правлячою партією, але й фундаментальні свободи, повсякденні послуги, що надаються громадські організації, які фінансуються з-за кордону, якісна освіта та європейська перспектива Сакартвело?

Як ми побачили тоді, багато хто дійшов саме такого висновку. До журналістів та представників неурядових організацій приєдналася все більша кількість протестувальників на вулицях. Поважні громадські діячі, в тому числі науковці, письменники, художники та спортсмени, індивідуально засуджували законопроєкт, а групи професорів, викладачів, дипломатів, колишніх членів «Грузинської мрії», а також спортивні клуби та сумнозвісний Грузинський національний балет опублікували заяви проти законопроєкту. 

Був певний момент, коли я відчув, що має статися щось велике. Це було 7 березня, коли «Грузинська мрія» раптово змінила розклад пленарних засідань і оголосила, що парламент почне обговорення законопроєкту на два дні раніше, ніж планувалося. Громадяни, що виступали проти законопроєкту, які за кілька хвилин до цього розійшлися з території навколо парламенту, почали збиратися знову. Вони були галасливі, розлючені та принижені.  

Протягом наступних двох днів ми бачили драматичні сцени в Тбілісі: десятки тисяч людей вийшли на вулиці з гаслами «“Ні” російському закону», багато з них відмовилися розходитися і вступили в сутички з поліцією, коли та застосувала водомети, сльозогінний газ і перцевий спрей для розгону демонстрантів.

Користувачі соціальних мереж вихваляли покоління Z, яке було широко представлене на протестах разом з іншими, включаючи громадян з покоління моїх батьків, бабусь і дідусів. Символами протесту стали дівчина і жінка, які розмахували прапорами Грузії та ЄС під час обстрілу з водомета.

9 березня, коли «Грузинська мрія» оголосила про відкликання законопроєкту, в центрі Тбілісі все ще відчувався запах сльозогінного газу. Фасад парламенту був вкритий протестними графіті, а деякі вікна були розбиті. На дорогах можна було побачити перевернуті лавки, обгорілі сміттєві баки та кілька пошкоджених автомобілів. Багато громадян не розходилися з вулиці до офіційного оголошення дати голосування, а деякі з них відсвяткували відкликання законопроєкту ще однією демонстрацією на задвірках парламенту. 

На цей час «Грузинська мрія» здалася, демонстрації припинилися, а опозиційні партії зосередилися на тиску на уряд з метою виконання рекомендацій ЄС. З іншого боку, правляча партія є впертою і ще більш жорсткою у своїх меседжах.

Окрім розмов про «машину брехні», яка «негативно представила законопроєкт», правляча еліта атакувала своїх критиків термінами, як «сатаністи», «ЛГБТ-пропаганда», «ліберальний фашизм», а також «вороги церкви», які вони використовували й раніше.

Що далі? Важко сказати. У тій же заяві про відкликання законопроєкту «Грузинська мрія» повідомила, що планує зустрічі з людьми, щоб пояснити переваги законопроєкту. Про що вони збираються говорити на цих зустрічах? Про скасований законопроєкт, який більше ніколи не буде ініційований? Важко сказати.

А ми тим часом продовжуємо виконувати свій обов'язок: уважно спостерігаємо за будь-якими прямими чи непрямими проявами російської пропаганди в грузинській дійсності і ретельно стежимо за тим, що робить грузинська влада для виконання 12 рекомендацій Європейського Союзу, необхідних для отримання такого важливого для країни статусу.