«Не зрікайся мене, синку!»: розбір-аналіз «Вбивць квіткової повні» Мартіна Скорсезе

З 19 жовтня в українському прокаті стартувала головна американська кінопрем'єра місяця «Вбивці квіткової повні» («Killers of the Flower Moon») Мартіна Скорсезе — мегаломанський і водночас камерний історичний опус довжиною у три з половиною години та вартістю у 200 мільйонів доларів, надпотужна сценарно-акторська психологічна драма, суворе дослідження темних сторін американської історії, нелюдського капіталізму й аморального лицемірства. 

Актори Леонардо Ді Капріо, Роберт Де Ніро і Лілі Гладстоун грають на межі своїх можливостей. В основі фільму — нонфікшн-роман одного з провідних американських майстрів документальної прози Девіда Ґренна «Вбивці квіткової повні. Нафта. Гроші. Кров» (2017). Причому Скорсезе вже оголосив про роботу над екранізацією іншої книги Ґренна «Вейджер: Історія про корабельну аварію, заколот і вбивство» (2023), отримавши згоду на виконання головної ролі від Леонардо Ді Капріо. 

Саундтрек до «Вбивць квіткової повні» написав багаторічний композитор Скорсезе Роббі Робертсон із культового гурту «The Band», який спочив 9 серпня, тож його музика до фільму виходить посмертно. Оператор «Вбивць  квіткової повні» — видатний мексиканець Родріго Прієто, який співпрацює зі Скорсезе з 2013 року і зняв більше десятка по-справжньому великих фільмів: від «Сука-любов» Алехандро Гонсалеса Іньярріту до «Барбі» Ґрети Ґервіґ. Одним словом, «Вбивці квіткової повні» — це колосальна кіноманська подія, яка точно опиниться у всіх списках «найкращих стрічок 2023 року». Чим же цей фільм настільки особливий — читайте у рецензії.

«Вбивці квіткової повні» — класичне для Мартіна Скорсезе епічне полотно про історію, мораль і капіталізм, хоча і, на мою думку, свідомо стиснуте ним до скромних масштабів одного оклахомського містечка початку минулого століття. 

Скорсезе та Ді Капріо серйозно переробили першоджерело «Вбивць», книгу Девіда Ґренна, щоб сконцентруватися на психології та взаємодії трьох головних персонажів: безсовісного злочинця-тугодума та «людини із золотим серцем» Ернеста Беркгарта (Ді Капріо), його багатостраждальної дружини-індіанки з племені осейджів Моллі (Гладстоун) та його владного дядька-«короля» Вільяма Гейла (Де Ніро). 

Гейл і Беркгарт, спокушені нафтовим багатством осейджів, задумали аферу-багатоходівку з вбивствами й отруєннями індіанців, маючи намір таким чином витіснити їх з Оклахоми та привласнити їхні капітали. Разом зі своїми спільниками вони чинили найжорстокіші розправи над чоловіками та жінками — пристрілювали їх, цькували, залякували та навіть підривали їхні будинки. А час тоді був такий, що — як кажуть у фільмі Скорсезе — «легше було притягнути людину за вбивство собаки, аніж індіанця». 

І все-таки тільки-но сформоване ФБР зацікавилось вбивствами осейджів, хоча навіть і це сталося не саме по собі. Індіанцям — для «привернення уваги американського президента» — довелось вирушити до Вашингтона та викласти кругленьку суму, щоб домогтись від уряду хоч якогось розслідування. І їм це таки вдалося! ФБР вийшло на слід Беркгарта та Гейла, заарештувавши обох злочинців разом зі співучасниками. Щоправда, про повноцінне свято правосуддя говорити не доводиться, але подробиць я розголошувати не стану. Головне тут те, що Мартін Скорсезе використав історію «Вбивць квіткової повні» для ілюстрації широкої панорами гріха: зради, брехні та безчестя.

«Вбивці квіткової повні» — це високоморальне християнське кіно, типове для Скорсезе-католика, який зняв «Останню спокусу Христа» (1988) та «Мовчання» (2016). Ернест Беркгарт (Ді Капріо), який заплутався, як може здатися зі сторони, в не таких вже й складних моральних дилемах — типовий Юда, який зрадив власну дружину; місцевий князь, «батько народу» і «благодійник стражденних» Вільям Гейл (Де Ніро) — один в один цар Ірод, який лицемірно посміхається підданим, яких сам же й засуджує на смерть; отруєна власним чоловіком Моллі Беркгарт (Гладстоун) — натуральний Христос у білому одязі, відправлений на смерть злими силами, до яких він проявляв щиру любов. 

Скорсезе зводить теми расизму, спекуляції, жадібності, безпутства, змови та зради ближнього до рівня біблійного гріха. Режисер досліджує американську історію під християнською лупою. Як низько може впасти людина! Наскільки вона може бути жалюгідна й огидна! «Я нічого поганого не зробив!», — вигукує герой Леонардо Ді Капріо, хоча він і наробив стільки лиха, що вистачило б відразу на кількох паскуд. 

Вчинки його персонажа абсолютно нелюдські. Причому настільки, що Беркгарт змушений вдаватися до самообману, через що майже втрачає розум: «У білих вкрай заплутані закони. Мені доводиться говорити одне, а робити інше». Беркгарт буквально служить антихристу Вільяму Гейлу — і його служба має ідеологічний, екзистенційний, вірнопідданий характер. Він залежить від свого впливового дядька, який уособлює найгірше, що є в Америці: користолюбство, яке не знає жодних моральних і сумлінних перепон. 

Сила, влада та гроші — ніщо не зупиняє Гейла на шляху до їхнього примноження. Щодня він лицемірить та обманює індіанців, зранку гуляючи на весіллі осейджів, а вже ввечері віддаючи накази про їх знищення. Все це — типові християнські алюзії, якими Скорсезе переповнює «Вбивць квіткової повні». Він відкрито використовує біблійну мову, постійно цитуючи Святе Письмо устами богомерзенного Вільяма Гейла. І коли Ернест Беркгарт остаточно відвертається від свого дядька, погодившись свідчити проти нього в суді, Гейл кричить племіннику: «Не зрікайся мене, синку!».

Однак якщо вам не хочеться заглиблюватись у біблійні метафори, тоді можна сказати простіше: у своєму фільмі Скорсезе викриває силу та владу, він засуджує їх, виступає проти, дає їм рішучу відсіч. Неймовірно, як 80-річний (!) режисер настільки категорично сучасно та переконливо виступає проти самих основ американського капіталізму та підприємництва, непопулярної історії США та її батьків-засновників. У фіналі стрічки режисер особисто з'являється у кадрі, щоб зачитати останні гіркі слова — про те, що «було вирішено не згадувати про вбивства осейджів». Великому режисеру — велике висловлювання!

Матеріали, опубліковані у розділі «Колонки», представляють думку автора чи авторки та можуть не співпадати з думкою редакції онлайн-медіа «Свідомі».