Не просто гра: як розвивається ігрова залежність та як собі допомогти?

Зараз «модно» казати про залежності. Залежність від цукру, емоцій, кави, від певного стилю життя. Проте дуже важливо не змішувати різні поняття. Як пояснює психолог, що працює в методі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), спеціаліст із питань залежностей Вадим Мельник, важливо розрізняти «залежність» та «компульсивну поведінку»:

«Обидва ці явища серйозні. Але розуміння відмінностей дає змогу ефективніше допомогти людині. Наприклад, не буває залежності від їжі. Про це потурбувались наші еволюційні механізми. Але буває компульсивне переїдання. Не буває залежності від цукру. Люди, які це кажуть, просто не знають, що таке залежність і чому вона виникає. Ви можете дуже сильно любити тортики, не стриматись, щоб з’їсти зайвий шматок, але навряд ви вкрадете гроші, які потрібні вашій мамі на лікування, щоб купити собі ще один торт».

Передусім це: 

Вадим Мельник додає, що залежність вирізняється відчуттям ейфорії під час вживання психоактивної речовини чи участі в азартних іграх. А неможливість отримати нову дозу викликає так званий абстинентний синдром (синдром відміни) або, як іноді кажуть в побуті, «ломку». Якщо йдеться про психоактивні речовини, то при синдромі відміни до роздратування, пригнічення, спалахів гніву може додатися й блювання, головний біль, діарея, сильний біль у м’язах та інші фізичні симптоми.

Єдиною відмінністю між залежністю від алкоголю чи наркотичних речовин та залежністю від азартних ігор є те, що у випадку з останніми немає речовини, яка запускає процес залежності.

До речі, а як він запускається?

Усе відбувається внаслідок різноманітних біохімічних процесів у мозку. Ключовим тут є нейромедіатор дофамін, який відповідає за так звану систему винагороди мозку. Це дуже важливий еволюційний процес, завдяки якому наші пращури мали змогу вижити та прожити довше.

Уявіть собі, ви йдете хащами якогось доісторичного лісу й бачите соковиті ягоди. Ви пробуєте їх, відчуваєте солодкий смак, а з ним і швидкий прилив енергії. Ваш мозок вивільняє дофамін. Наступного разу ви вже будете шукати ягоди й отримувати задоволення навіть від думки про них. Але почекайте, це ще не залежність. Це дія природної системи винагороди. 

Залежність від задоволення також відрізняється тим, що змінює те, як працює мозок людини. Адиктивні речовини «ламають» систему винагороди. Це може відбутись у різний спосіб, проте є одна ключова спільність: алкоголь, наркотичні речовини, азартні ігри провокують вивільнення дуже великої кількості дофаміну. Іноді в десять разів більше за ту, яку викликають природні причини, як-от їжа або секс. 

«У результаті, жодна інша активність не приносить такої насолоди: ані їжа, ані спілкування з родиною, ані секс тощо», — зазначає психолог. 

З часом мозок адаптується до певної дози й потребує більше. Це явище відоме як толерантність. 

«Як зрозуміти, що ви вже на першій стадії залежності, скажімо, від алкоголю? Ви відчуваєте, що не проти випити більше ніж зазвичай. Ви завжди вживали алкоголь у п’ятницю, а тепер вирішили й у середу. Ви вирішуєте випити в ситуації, в якій цілком доречно не пити», — наводить приклад Вадим Мельник.

Таким чином мозок отримує неймовірно великі дози дофаміну й вимушений адаптуватися до цього. Зокрема, зменшується чутливість базальних ядер мозку до будь-чого, окрім об’єкту залежності, вивільнення дофаміну в мозку гальмується, а лобна кора втрачає здатність контролювати поведінку. Як наслідок: вам потрібна ще більше доза. Це замкнене коло. І це не просто «брак сили волі», як вважали раніше, або дехто може вважати зараз. Це психофізіологічне захворювання. І страждають від нього дуже різні ділянки мозку, адже дія дофаміну не обмежується лише відчуттям задоволення. Процес залежності впливає і на емоційну сферу, на пам’ять, на те, як ми ухвалюємо рішення тощо.

Це дуже комплексне поєднання факторів, зазначає Вадим Мельник. 

«Можна сказати, що мають місце генетичні передумови, проте це буде сильним спрощенням. Завжди буде впливати й соціальний аспект, і обставини, в яких опинилась людина. Якщо тато в родині замість того, аби навчити дітей регулювати емоції, зловживав алкоголем або грав в азартні ігри, — ці моделі поведінки будуть переймати й діти в процесі дорослішання».

Експерт додає, що існує така поетична думка, що залежності може потребувати той, хто має «порожнечу всередині». І в цьому є частка правди.

Іноді ми заповнюємо алкоголем або іграми втрати, невизначеність та інші важкі обставини, з якими нам важко впоратись.

Психолог додає, що важливо розуміти, що саме є поштовхом, першопричиною залежності. Цілком можливо, що йдеться про депресію. Або якщо військовий повернувся з фронту, та ігри надають йому те відчуття «на межі», то фахівцю важливо допомогти людині подолати потенційні ознаки посттравматичного синдрому (ПТСР).

Перше й найголовніше — це визнати, що проблема існує, акцентує Вадим Мельник.

«Людина повинна мати мотивацію. І поки вона для себе її не здобуде — ніхто цього не зробить. Якщо казати про ігрову залежність, то, на жаль, людина часто звертається по допомогу, вже коли має серйозні проблеми: борги, розпад родини тощо».

Фахівець пояснює, що коли йдеться про речовини, то, можливо, людині спочатку знадобиться детоксикація й фізіологічне відновлення. Але в ігрової залежності немає речовини, й тут дуже важливо зрозуміти, а що саме є тригером для людини в такій ситуації.

«Як приклад, я пропоную почати вести щоденник, де важливо відстежувати, що саме змушує людей не спати всю ніч, просаджуючи десятки, а то й сотні тисяч гривень на гру. Для когось це може бути реклама онлайн-казино при перегляді серіалу. Для інших — сама наявність грошей у руках. Комусь може нашкодити спілкування з людиною, яка підбурює до гри», — каже Мельник.

Тільки-но тригер знайдено, з ним можна та потрібно почати працювати. У кожної людини будуть свої підходи.

«Це складний шлях, адже мозок людини схильний забувати негативний досвід та плекати позитивний. На якомусь етапі лікування у людини може з’явитися бажання знову спробувати, адже є спогади про те, як це було приємно, а як треба було віддавати величезний борг — згадується все рідше. Але розуміння цього виклику людиною, її близькими та терапевтом підвищує шанси на успіх та тривалу стійку ремісію», — каже експерт.