Мендель Бейліс: найгучніша судова справа Києва. Пригадуємо, як маніпулює Росія

1911 рік. 37-річний єврей Мендель Бейліс живе в Києві на Лук’янівці з дружиною Естер і п’ятьма дітьми. Працює на цегельному заводі прикажчиком. Підтримує хороші стосунки із сусідами. Настільки, що під час погрому 1905 року місцевий священик його прихистив, бо Бейліс продав йому цеглу для будівництва дитячого будинку дешевше.

Бейліс отримував хорошу зарплату, але сім’я жила скромно, адже більшість грошей йшло на навчання сина в гімназії.

«Все вказувало на мирне майбутнє. Хто б міг знати, що “демон руйнування” вже танцював позаду мене,» — цитата Бейліса.

До євреїв у Російській імперії було особливе ставлення: їм дозволяли оселятися лише в певних межах країни «смузі осілості». У кінці ХІХ століття євреї, як і українці, стають політично активними: борються за свободу громадських зібрань, виборів та преси. Це загрожує царю та імперії, тому влада починає створювати образ єврея, який несе небезпеку країні та християнській вірі. Повсюди відбуваються погроми, яким поліція не перешкоджає. 

Імперія тяжіє до шовіністичних поглядів, коли відчуває загрозу своїй владі.

Це фотографія печери на Лук’янівці. 20 березня 1911 року біля неї знайшли мертве тіло хлопчика із 47 колотими пораненнями від шила. Загиблим був тринадцятирічний Андрій Ющинський.

Спершу підозра впала на Віру Чеберяк — маму Жені Чеберяка, з яким дружив Ющинський. Віра жила поблизу печери й була пов’язана з місцевими бандитами.

Проте невдовзі родина вбитого, прокурор та слідчі почали отримувати анонімні листи. У листах йшлось, що вбивство скоїли євреї для ритуальних цілей. Тоді православне духовенство і царські спецслужби поширювали в суспільстві байку, нібито євреї змішують християнську кров із мацою [прісний хліб] і їдять під час Пасхи.

Царська влада доручає якнайретельніше відпрацювати версію ритуального вбивства.

У пошуках єврейського сліду швидко виявляється, що поруч з печерою розташований цегельний завод, у якому серед 500 робітників є лише один єврей. 22 липня 1911 року Менделя Бейліса заарештували.

Чому міністр юстиції і навіть цар Ніколай ІІ, який добре знав про справу Бейліса, так вчепились у ритуальну версію вбивства? У 1910 році в Державній думі почалось обговорення законопроєктів, які дозволили б скасувати «межу осілості» й запровадити виборче право для євреїв. Цар і міністри боялись, що це може кардинально змінити політичний ландшафт імперії. Крім того, наростали революційні настрої. Треба було відвертати увагу суспільства.

До наклепу Менделя Бейліса залучили пресу чорносотенців, які активно поширювали пропаганду. Чорносотенці відігравали важливу роль у розпалюванні ворожнечі. Це мілітаризований імперський рух, який спирався на формулу «Бог, цар, народ». Саме вони влаштовували погроми з православними хоругвами та співом: «Боже, царя нам храни». Євреї рятувалися від погромів, виставивши портрет царя Ніколая ІІ.

У Лук’янівській в’язниці в Бейліса забрали одяг і взуття. Видали коричневу робу й дерев’яні черевики, у яких застрягли нігті попередніх в’язнів. У камері було 40 людей. Їжу їм приносили у відрах із пральні і видавали три ложки. Поїсти можна було в порядку живої черги. Часто у відрах можна було знайти мертвих щурів.

«Це було на черговій прогулянці у дворику тюрми. Мої ноги почали кровоточити від нігтів, які застрягли в дерев’яних черевиках. Чужих нігтів. Я присів на лавці, щоби перемотати ноги. У цей момент до мене підійшов інший в’язень і попросив посунутись. Перш ніж я відповів, він мене вдарив. У мене пішла кров,» —  казав Бейліс.

Реальних доказів проти Бейліса немає, але він сидить 1911 рік, 1912 рік, 1913 рік. Справа стає гучною. Анатоль Франс, Герберт Уеллс, Томас Манн та Михайло Грушевський пишуть листи на його підтримку.

У 1912 році відбулися вибори в Державну думу царської Росії. Право голосу мали ті самі обрані категорії людей, жодних реформ не відбулося. Перемогу отримали ті партії, які симпатизували царю. Бейлісу запропонували помилування нібито на честь 300-річчя правління династії Романових.

Але він відмовився. Сказав, що не вийде з тюрми без судового спростування звинувачень, фактично, усіх євреїв. «Світ має знати правду», — сказав тоді Бейліс.

Суд над Бейлісом розпочався 24 вересня 1913 року. Зал був вщент заповнений журналістами, вченими та письменниками зі всього світу. Слухання тривали 34 дні. Шита білими нитками, побудована на фальсифікаціях, лжесвідченнях, залякуванні свідків та репресіях справа почала розвалюватись одразу.

Долю Бейліса вирішував суд присяжних, що складався переважно із селян. Ставка була на те, що селяни виявляться антисемітами. На питання про вину Менделя, присяжні виправдали підсудного. Справжнього вбивцю так і не шукали.

«Я сидів на лавці й не рухався, незважаючи на вирок, який означав, що тепер я вільний. До мене почали підходити люди і вітати мене: вони плакали, сміялись, обіймали», — пише пізніше Бейліс. 

«Справу Бейліса» вивчають у школах та інститутах світу, за рівнем значущості вона стоїть разом із французькою «справою Дрейфуса» — справа капітана, якого звинувачували у шпигунстві на користь німецької армії.

Мистецтво ж допомагає переосмислити складні теми та розповісти історію через нові форми. 

16, 17, 18 грудня львівський артцентр «Jam Factory Art Center» показує аудіовиставу «Кого чути в справі Бейліса», яка розкриває деталі процесу, пов’язуючи його з реальними свідченнями сучасної війни, тим самим підтверджуючи маніпуляції Росії.

Важливо пам’ятати те, що відбувалося в нашій країні понад 100 років тому, аби бути готовими та краще зрозуміти, як діє ворог сьогодні.