Медичній реформі України — п’ять років: що змінилося та які питання залишаються відкритими

Авторка:
Дарина Дмитрієвська
Медичній реформі України — п’ять років: що змінилося  та які питання залишаються відкритими

Реформі «первинки» виповнюється п’ять років! 2018 року медична система України зазнала змін: відійшла в минуле практика «прив’язки» пацієнтів/ок до дільничного/ої терапевта/ки за місцем проживання; українці отримали свободу вибирати та змінювати сімейного лікаря, а первинна медицина познайомилася з поняттям конкуренції. 

Утім, п’ять років потому люди все ще мають запитання до того, як працює система. Відповідаємо.

Головний принцип медичної реформи — «гроші ходять за пацієнтом/кою»

Це означає, що чим кращі послуги, допомогу та сервіс надає лікар/ка та медзаклад, чим більше людей обирають його — тим більше фінансування від Національної служби здоров’я отримує заклад. Відтепер жодних непрозорих схем оплати «ліжкомісць» чи площ закладу не має бути.

Окремо кожен/на сімейний/а лікар/ка мають мотивацію підвищувати рівень знань, покращувати навички комунікації, лікувати краще. Адже пацієнти/ки більше не «прив’язані» до них, а мають право змінити лікаря/ку, якщо якість роботи незадовільна.

Для українців та українок це оновлення стало незвичним. За десятиліття пострадянської системи всі звикли до безальтернативності. Якщо на дільниці вам трапився хороший лікар або лікарка — пощастило, якщо поганий, то єдиний вихід — лікуватися в приватних клініках. 

Єдине обмеження — кількість вільних місць, адже рекомендований максимум пацієнтів під наглядом одного фахівця — 1800 людей. Ця кількість визначена на основі розрахунку відносно очікуваної якості надання допомоги й часу, який потрібен, аби забезпечити всіх піклуванням. 

Як обрати доказового лікаря?

Відповідно до правил медреформи, усі заклади можуть долучитися до надання послуг за деклараціями. Більше немає державних поліклінік — ще 2018 року всі стали комунальними некомерційними підприємствами. Тобто автономними та такими, які впливають на свій розвиток та умови. 

Але багато приватних клінік також уклали договори з НСЗУ, і там теж можна обрати сімейного/у лікаря/ку. До того ж реформа дала можливість працювати маленьким персональним лікарським кабінетам, практикам на одного чи кількох фахівців. 

Далі варто зрозуміти, що лікар/ка є доказовими — чи послуговуються сучасними науковими даними, чи вивчають актуальну інформацію. 

Базові запитання, які варто обговорити на першому візиті:

  • ставлення до вакцинації в доказових лікарів позитивне, фахівець пропонуватиме вам та дитині доступні щеплення, аби захистити від небезпечних інфекцій;
  • лікар/ка призначає антибіотики лише у випадках, коли в пацієнта/ки підтверджена бактеріальна інфекція, адже вірусні захворювання не лікуються цими препаратами;
  • гомеопатія, а також противірусні засоби від ГРВІ відсутні в призначеннях, як і багато інших популярних, але недієвих фуфломіцинів;
  • усі свої призначення лікування та обстежень лікар/ка може пояснити, аби пацієнт був союзником та рівним партнером у піклуванні про своє здоров’я.

Правила комунікації наразі важать не менше, ніж компетентність у лікуванні хвороб. Навички лікаря взаємодіяти з людьми допомагають налагодити довірливе спілкування, зробити прийом комфортним. Усі пацієнти/ки мають почуватися захищеними, почутими, а також певними, що конфіденційність комунікації дотримується. 

Недопустима ситуація одночасного приймання кількох пацієнтів/ок у кабінеті або вільний вхід колег під час опитування чи огляду. Під час самого огляду та процедур лікар/ка має пояснити, що і для чого робитиме, попередити про можливі неприємні відчуття. Усе це не менш важливо, ніж призначені препарати.