Марина Ер Горбач: «Повномасштабне вторгнення сталося тому, що у 2014 році не було відповідної реакції міжнародної спільноти»

Марина Ер Горбач — українська режисерка і сценаристка, членкиня Європейської кіноакадемії, авторка фільмів «Люби мене», «Омар і ми» та «Клондайк». 

3 листопада в український прокат вийшов фільм «Клондайк» — історія про українську родину, яка живе на Донеччині, очікує народження дитини і опиняється в епіцентрі подій авіакатастрофи рейсу MH-17 Malaysia Airlines, що сталася 17 липня 2014 року.

Фільм є кандидатом на номінацію на цьогорічну премію «Оскар» від України. У січні 2022 року стрічка отримала нагороду за «найкращу режисуру світового кіно» на кінофестивалі «Sundance» — головному фестивалі незалежного кіно в США. Також «Клондайк» здобув приз екуменічного журі та приз глядацьких симпатій на Берлінському міжнародному кінофестивалі та понад двадцять нагород по всьому світу. 

Напередодні прем'єри «Свідомі» поговорили з режисеркою стрічки про фільм та роботу над ним, катастрофу МН-17, війну в Україні та Оскар.

— Фільм починається зі слів «під враженнями від реальних подій». Розкажіть, що ви робили 17 липня 2014 року. 

— Фраза «під враження від реальних подій» стосується не лише катастрофи MH-17, а й початку окупації Криму і частини Донецької й Луганської областей. 17 липня — мій день народження. Збиття малайзійського «Боїнга» здалось фінальною точкою в російсько-українській війні — наче найгірше вже сталось. Тоді загинули іноземці, і хотілось міжнародної реакції. Сьогодні 2022 рік, суд ще триває. 

— Чому для вас, як мисткині, важливо розповісти про цю трагедію? Як вона вплинула на вас особисто і як впливає на Україну загалом?

— Якщо подивитись фільм, стає зрозуміло, що збиття літака є лише висхідною подією; привід поговорити про місцеве населення. «Клондайк» — не фільм-розслідування, а фільм, який констатує факт, що цивільний літак було збито. Цю подію неможливо ігнорувати. «Клондайк» — це історія про локальну родину, яка живе на Донеччині і раптом прокидається вночі поряд з катастрофою. Цю катастрофу родина ще не готова для себе назвати війною. 

До 24 лютого катастрофа MH-17 була однією з найбільших катастроф, які відбулися на території України за період війни. Після повномасштабного вторгнення Росії події масштабувались. Але досі залишається важливим дати відповіді на питання, хто винен у збитті літака і як зброя потрапила на територію України. Перш за все, це важливо для Європи, це їх відповідальність та обов'язок. Якщо винні не будуть притягнуті до відповідальності, то як громадяни країн Європи зможуть почувати себе у безпеці? 

— В інтерв'ю «Українській правді» ви говорили, що це ваш жіночий погляд на події. Чим він відрізняється від чоловічого?

— Це скоріше міжнародні критики і преса так каже. Вони вважають, що фільм відрізняється іншим поглядом і тим, що жінка в центрі уваги. Зазвичай це маскулінні історії, в яких є запит на помсту і героя військового.

— Головна героїня — вагітна жінка, яка протистоїть викликам і лише раз дає волю емоціям. Цей образ нетиповий для українського кіно, зазвичай у центрі уваги кіно про війну чоловіки-військові. Чому обрали саме цей образ і як прийшли до рішення зробити героїню сильною?

— Я не планувала зробити Ірку сильною. Вона вагітна жінка, у якої загострені почуття через гормони. Навколо неї розгортаються події, які не є її вибором. Вона не хотіла опинитися в центрі катастрофи, але Ірці варто жити далі. Її головна мета — побудувати свій план і щоденно дотримуватись його. Ірка вся живе майбутнім. Вона не розглядає нинішню ситуацію, як фінал її життя. Є події, на які вона вплинути не може, це шок, але найголовніше для Ірки — народити дитину. Героїня не є для мене якимось символом сили. Може скластися враження, що початково ми закладали таку силу, але хотіли, щоб Ірка була звичайною жінкою. Зараз багато подібних історій про те, як жінки самостійно вивозили дітей з окупації і налагоджували своє життя десь за кордоном. Тут не про силу, а про інстинкти. В епізоді з Толіком, де вона дає волю своїм почуттям, все теж відбувається інстинктивно — її тіло не витримує напруги і дає їй розрядитися. Так, ніби це дощ після грому.

— Який післясмак хотіли залишити у глядачів від перегляду «Клондайку»?

— Як правило, після перегляду у залі панує тиша. Мені хотілось, щоб мої герої трошки пожили довше, ніж триває сама стрічка. Коли я під враженнями від фільму з якоїсь країни і потім переглядаю новини з цією країни, починаю згадувати про героїв фільму. Хотіла, щоб в іноземних глядачів під час читання новин про Україну була візуалізація з Іркою, Толіком і Яриком, з їхніми проблемами, каламбурами і неоднозначністю. 

— Вам не здається, що якби прем'єра фільму відбулась раніше, до 24 лютого, історія Ірки і Ярика не була б настільки близькою всім українським глядачам, а тільки жителям одного регіону?

— Нещодавно ведуча радіо сказала, що під час перегляду фільму вона хотіла стати під екраном і сказати «Іра, виїжджай звідти, вас бомбити будуть». Ця розмова відбулася в Києві, де весь час повітряні тривоги. Іноземні глядачі теж запитують, де моя мама і сестра та чому не виїжджають з Києва. Це дивно, що ми живемо в наративі і драматургії «Клондайку» і думаємо, що це не про нас. 

Не знаю, як би українці сприймали його до 24 лютого і ніколи не дізнаюся. Бачила тільки, як сприймають фільм українці з Донеччини та Луганщини: подякували, що фільм не підтримує наратив «на Донбасі самі хотіли, щоб рускіє прийшли». Кіно йде саме зараз, і це правильне рішення. У цьому є унікальна драматургія: якщо через війну показ перерветься, глядач вийде і придумує особистий фінал. Фільм переривається через війну, але герої продовжують жити, бо ці паралелі близькі. Це була моя мета.

— А з іноземними глядачами герой залишається на довше? 

— Я не можу залізти їм у голови, а тільки спостерігаю за емоціями. Якесь емоційне підключення точно відбувається. Говорили, що після перегляду фільму ситуація в Україні стає зрозуміліша. Говорили, що тепер розуміють, що повномасштабна війна виникла не раптом, а є контекст. Говорили, що «Клондайк» добре було б показувати на перших курсах в університетах чи старших класах. У нас стрічка — це історія про добро і зло. Глядач, який ніколи не був в Україні, може легко зрозуміти, що це кіно про цінності.

— Якщо говорити про роботу над фільмом, то зйомки проходили в період пандемії. Наскільки складно знімати в таких умовах?

— Кіно — це завжди виклик. Складно було фізично добратись до України [режисерка була в Стамбулі — прим. ред.], і потрібно було до того, як відкрили кордони, приїхати на зйомки. Ми з командою вирішили змінити структуру виробництва. Усе, що було в наших силах, зробили в основний період зйомок, а що не змогли — залишили на постпродакшн. 

— Як ви знайшли акторів, які зіграли основні ролі? І чи було вам легко працювати з Сергієм Шадріним, який попри те, що давно знімався в кіно, вважався непрофесійним актором?

— Оксану Черкашину ми знайшли за тиждень до пітчингу у Держкіно. Я побачила її в театрі, знала, що в неї тоді не було ролі в кіно. Ми самі без фінансування зняли тизер на кілька хвилин з Оксаною. Це була її основна проба. Коли режисер/ка знаходить свого актора, це одразу відчувають. Чоловіка і брата шукали вже під неї. 

Сергій Шадрін також не мав головної ролі до «Клондайку». На фото він мені здався таким, що буде підтягувати якусь бандитську енергію. Це його прямий типаж, і він часто грав бандюків. На пробах ми викликали його першим, щоб перевірити, чи підходить він нам. Я запропонувала зіграти етюд 7-річного хлопчика, який хоче познайомитись з друзями. Я називаю Толіка «патєряшка», але не в політичному плані, а як чоловіка, який не знає, як справлятися з ситуацією, і який не має достатньо комунікативних навичок. А його конфлікт з Яриком не світоглядний, а чоловічий. 

Загалом на контрасті зовнішності людини, яка зараз всіх перестріляє, і того, як майстерно Сергій Шадрін зіграв чоловіка, який намагається скласти все у своїй голові, вийшов цікавий персонаж — вийшла людина.

— Мене Толік, як персонаж, більше вразив, ніж Ірка, хоча за характером я взагалі Ярик.

— Ми на це і сподівались: комусь буде ближче Ірка, комусь зрозуміліший Толік. Кожен підключається під інстинкт героя, який відповідає їхньому. Мені здається, що у тих глядачів, які розуміють Толіка, стається якийсь метч з «Клондайком». Він, як персонаж, складний, про нього треба подумати і пошукати, щоб зрозуміти. Особливо Толік підключає глядачів з Донеччини, Луганщини та Криму. Це такий свідомий капкан, на який йде автор. Раніше у суспільстві був запит на поділ «свій і чужий», який зараз хочеться підкреслити. Якби хотіла зробити агітку, то дала б Толіку зброю, а Ярика зробила більш контрастним чи залишила таким, як є. Але ворог — зовнішній, а внутрішні конфлікти все ж людські.

— До теми про команду: до процесу зйомок залучили людей, які також пережили війну. У цьому рішенні ви орієнтувалися на їхні професійні якості чи на цей  досвід?

— І так, і так. Мені здається, що є нюанси, які не потрібно пояснювати тим народам, які пережили війну. У нас була велика команда, але 24 лютого першими з питаннями, як можна допомогти, написали композитор грузин Звіяд Мгебрішвілі і звукорежисер боснієць Серджан Курп'єла. Вони просто розуміють, що це. 

— «Клондайк» цього року представлятиме Україну на Оскарі. Як відбувається процес і що ця нагорода дає вам як мисткині?

— Український оскарівський комітет щороку відбирає фільми, які представлятимуть Україну в категорії найкращий міжнародний художній фільм. Далі фільм перевіряє Американська кіноакадемія на відповідність критеріям. Важливою складовою для членів академії є перегляд фільму саме в кінотеатрі.  Далі відбувається голосування: спочатку за шортліст, до якого увійдуть 15 фільмів з 90. Результати оголосять 21 грудня. Тут важливі предікшин. «Клондайк» входить у найкращі 10 фільмів, зараз на 4 місці. Це показники, на які академіки звертають увагу. Звичайно, можливо глянути всі 90 фільмів, але завжди дивляться на топ. Зараз наша задача, щоб вони подивились «Клондайк». Для нас це буде супер, бо Україна ніколи не проходила до шортліста. Далі вся Американська кіноакадемія проголосує за номінацію. Список номінантів оголосять 21 січня.

— У вас немає побоювань, якщо «Клондайк» увійде до шортліста чи номінацію, то це будуть розглядати як «політичне рішення»?

— Чого я маю боятись? У нас була глядачка, яка подивитись фільм 23 лютого, а в жовтні приїхала в Київ глянути «Клондайк» на великому екрані, і для неї фільм — це подія. Я розумію, що зробила щось важливе не тільки для себе, а ще як мінімум для однієї людини. Для когось фільм буде прохідним, а у когось викликатиме роздратування. Це нормально. Офіційно «Клондайк» вже має «Sundance», який був до повномасштабної війни, а запрошення на фестиваль ми отримали ще на початку жовтня 2021 року. Це було не в контексті подій, і ніхто не очікував фільм про війну на найбільшому фестивалі в Америці. Впродовж останнього тижня я говорю, що Оскар передусім отримує країна. 

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «MC2C (Media City to City): Creating city-to-city media connections for local and Ukrainian diaspora audience needs». Його реалізує Львівський медіафорум у партнерстві з Thomson Media та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.