Маланка, мораль і життя на кордоні. Про що «Памфір»?

23 березня у кінопрокат виходить фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір». 

Стрічка «Памфір» отримала найбільшу кількість нагород Національної премії кінокритиків «Кіноколо» — 5 з 10. Також «Памфір» отримав гран-прі Каїрського міжнародного фестивалю та гран-прі Міжнародного кінофестивалю «Молодість» й був представлений на фестивалях у Роттердамі та Карлових Варах. 

Разом із режисером «Памфіру» та кінокритиком розповідаємо про основні теми, закладені у фільмі.

Свідомі є медіапартнером стрічки. 

У центрі сюжету — історія родини Леоніда на прізвисько Памфір. Чоловік їздить на заробітки й намагається побудувати для родини світле майбутнє. Вдома на нього завжди чекають жінка Олена та син-підліток Назар. 

Памфір повертається додому. Намагаючись знайти гроші, аби відшкодувати збитки сина та зробити документи, щоб знову поїхати на заробітки, Леонід вдається до незаконної діяльності, чим накликає на себе гнів місцевого кримінального авторитета Морди. 

Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук зазначає, що важливим аспектом є місце в часопросторі: «Це 2016-2017 роки — до того, як Петро Порошенко підписав угоду, що надає нам можливості безвізу. Це була рефлексія на тему, куди ми хочемо рухатися. Лишилася свого роду іронія: де-юре ми йдемо в площину Європейського союзу, по факту ми майже не відрізняємося».

Місце подій — село на Буковині біля українсько-румунського кордону. Саме з такої географії випливає ще одна з головних тем — контрабанда, закон, його порушення і відплата за це.  

«У місцевих газетах Буковини або Закарпаття регулярно зʼявляються новини, пов‘язані з контрабандою. Це частина існування всіх прикордонних територій, тому що ми живемо в одній правовій площині (з Євросоюзом — прим. ред.), яка тягне за собою економічні складові, у яких є різниця потенціалів. На звичайній упаковці сигарет можна заробити кількасот гривень, а якщо помножити на десяток блоків — це швидка «нажива». Це ті прогалини в законодавстві, правовій системі і позиції нашої держави», — пояснює режисер «Памфіру». 

Ще одним соціальним явищем для західних областей є проблема заробітчанства. Кінокритик Ігор Кромф каже, що доля Памфіра — заробітки чи контрабанда — це насправді вибір чималої кількості людей з прикордонних населених пунктів. У цьому і полягає соціальна драма.«Для Памфіра його заробітки за кордоном — це не лише спосіб утримувати сім’ю, навіть навпаки, грошей стало менше, коли він пішов з контрабанди. Заробітчанство — це певна форма спокути за гріхи. Важка праця, життя без дому, туга за рідними — ціна, яку платить Памфір, щоб бути законослухняним», — пояснює кінокритик.  

Кромф вважає, що життя біля кордону — центральна тема фільму. Багато в чому вона говорить глобальніше, ніж про контекст Буковини. Люди, які там живуть, постійно змушені перетинати кордон: мова не лише про фізичний державний кордон, а й про більш метафізичні речі. 

Увесь фільм Памфір перетинає кордон між добром і злом, язичництвом та християнством, гідністю і безпекою сім’ї. 

Окрім того, що «Памфір» — кримінальна драма, це ще й драма сімейна. У фільмі зображено конфлікт трьох поколінь, де Памфір є центром: з одного боку конфлікт з батьком, з іншого — син, що росте без уваги. 

За першим конфліктом криється історія з минулого, за другим — майбутнього. Головний герой, перебуваючи в епіцентрі сімейної драми, намагається вберегти рідних. Саме побічну дію любові режисер виділяє як одну з головних тем фільму.

«Одна із тем — це та відстань, коли батьки хочуть кращого для своїх дітей, тому їдуть за кордон. Потім стосунки надломлюються, і з’являється дистанція, яку важко здолати. Цілі покоління відчули, як це — коли батьки хотіли дати їм найкраще, здобути матеріальні блага, побудувати дім, заробити на університет, а виявляється, що емоційного зв‘язку немає», — каже Сухолиткий-Собчук.

Питання моралі у фільмі, як каже Ігор Кромф, настільки складне, що його легко можуть розглядати професійні дослідники етики. 

Тут перетинаються розуміння моралі з точки зору християнства, бандитських понять і загальнолюдських цінностей. Усі сходяться в єдине ціле в образі Памфіра, який, з одного боку, має простий етичний кодекс, з іншого — це складна еклектика, яка сформувалась в різномастному середовищі. 

Усі його істини прості і зрозумілі, однак якщо дивитись на персонажа в розрізі середовища, яке його формувало, то корені розуміння цих істин сягають неочікуваних витоків. 

Ще однією з тем є перебування головних героїв в дуальному середовищі між християнством та язичництвом. Віра, як каже режисер, — це щось, що індивідуально кожен визначає або як необхідну потребу. 

У кожного героя можна визначити, яких релігійних поглядів вони дотримуються, як займаються духовним життям і як ведуть духовну боротьбу з собою та обставинами. 

«Усі герої “Памфіра” говорять з Богом. І розмова ця не канонічна розмова раба і Володаря, як заповідає Біблія. Це радше розмова двох партнерів чи сусідів. 

Це зближує “Памфір” з ранньою творчістю Мартіна Скорсезе, наприклад, “Злі вулиці”, де всі італоамериканські гангстери — ревні католики, але при цьому професійні грішники, і їхні розмови з Богом в храмі схожі на розмови партнерів. 

Так і персонажі “Памфіра”, будучи віруючими, говорять про контрабанду: “Що одному — гріх, то іншому — заробіток”», — коментує кінокритик.

Події картини розгортаються напередодні Маланки, а саме святкування є кульмінацією. Маланка — фестиваль, який прийшов з язичницьких часів. Це своєрідний ритуал переродження, танцю смерті і життя. Часто на Буковині свято Маланки є відправною точкою, від якої відраховують рік — це є виплеском і вивільненням енергії. «Маланка виступає гарячим ядром, яке рухається як тектонічні плити історії головних героїв і служить тлом, на якому відбуваються головні події», — каже режисер.

Кінокритик зазначає, що використання такого народного гуляння змогло зіграти в кількох напрямках: це стало і драйвером сюжету, і тим, що може додатково зацікавити глядача, і дати оригінальну візуалізацію кримінальній драмі. 

Дмитро Сухолиткий-Собчук провів багато досліджень і поєднав елементи, деталі й атрибути, які притаманні різним селам, де святкують Маланку: Белелуя, Важківці та Красна (Красноїльськ). 

«Я би не хотів відповідати глядачам, про що фільм, аби у них не склалося враження певної однозначності, і щоб не зводитити все до однієї константи. Картина настільки є багатошаровою, що знайомство з твором дозволить кожному знайти свою відповідь», — каже режисер.

Знайти цю відповідь можна буде з 23 березня в українських кінотеатрах.