Комунікація військових та цивільних. Як пояснити, що люди не втомилися, а адаптувалися
«Я тебе туди не посилав» — така фраза може звучати від цивільних людей в тилу у відповідь військовим, які не задоволені тим, що відбувається не на фронті. Так виникає прірва у комунікації між цивільними та військовими, що викликає проблеми у розумінні один одного.
«Перше, з чого потрібна почати — це усвідомлення кожним цивільним ціни їхнього життя, яке в них зараз є. Розуміння цієї ціни і є антидотом до знецінення і його демонстрації. Конкретно ти, може і не посилав, але перед тим, як кидатися подібними фразами, згадай, що ти зараз можеш ходити, говорити, відчувати і взагалі дихати — результат роботи військовослужбовців», — говорить психологиня Лінії підтримки Veteran Hub Іванна Ковальчук.
Чому виникає прірва в комунікації між цивільними та військовими та що робити для її уникнення, читайте в матеріалі.
Прірва в комунікації
У лютому 2022 року військові відчували більше патріотичного піднесення у тилу, ніж зараз. Вони помічають, що сприйняття війни змінилося, говорить психологиня центру психологічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова Пісня» Тетяна Сіренко.
«Наразі війна перейшла в більш локальну фазу. Є конкретні області, де точаться важкі бої. Для військових, які воювали на Київщині, а зараз перебувають в Бахмуті, ситуація не змінилася. Але для цивільних це стало інакшим», — каже Сіренко.
Вона зазначає, що цивільні почали менше висловлювати підтримку військовослужбовцям, оскільки інтегрують свої сили в інші русла, зокрема підтримку власного морального духу.
Бойова медикиня медичного батальйону «Госпітальєри» та ветеранка Катерина Галушка розповідає, що іноді утворюються певні непорозуміння між військовими та цивільними. Це спричинено адаптацією людей до війни, яку не завжди сприймають військовослужбовці. За словами Галушко, військовим варто не реагувати на цивільне життя з агресією та невдоволенням.
«Я розумію, загострене почуття справедливості, загострені реакції, більше негативного, страшного, досвіду, який впливає на сприйняття світу. Проте це не означає, що треба створювати прірву в комунікації, навпаки — треба намагатися зрозуміти та не засуджувати досвід когось», — пояснює ветеранка.
Психолог Ігор Озерський пояснює, що налагодження механізму адаптації військових до цивільного життя має відбуватися за участі психологів.
«Саме психологи мають донести до військових, що у більш безпечних регіонах України життя вирує завдяки їхньому героїзму, мужності, відвазі, сміливості, звитязі, а тому слід прийняти ситуацію цивільного життя», — каже Озерський.
Цивільні не втомилися, а адаптувалися
Катерина Галушка зазначає, що військові іноді мають невиправдані очікування до цивільних, після чого з’являється певна прірва у спілкуванні.
«Коли ми приїжджаємо в міста, то цивільні поводять себе не так, як ми очікували. Але що ми очікували? Що тут всі будуть ходити в чорних траурних костюмах, плакати, не гуляти, не виходити на двір? Це ж неправильно. Психіка звикає до всього, що проживає людина. Вона адаптувалася і до воєнного стану», — говорить Катерина Галушка.
Бойова медикиня наголошує, що не варто звинувачувати цивільних у тому, що вони нібито забули про війну. Цивільні відчувають прояви війни під час кожного обстрілу та масових атак, тому знецінювати життя людей в тилу не можна.
«Я бачу, що суспільство не забуває про війну. Воно по-іншому її переживає та рефлексує. Якась частина суспільства має залишатися психічно стабільною. Те, що вони швидко адаптувалися під ці умови і навчилися жити більш-менш нормально, означає, що їхня психіка буде стабільною і відкритою, аби працювати над відбудовою країни», — зазначає Галушка.
У кожного своя роль
Катерина Галушка зауважує, що військовим також не варто говорити про те, що цивільні нібито не цінують вклад військовослужбовців. Дівчина наголошує, що через подібні фрази відбувається знецінення діяльності тих, хто не дотичний до війська.
«Люди в тилу тримають країну, працюють, щоб Україна могла функціонувати, донатять на збори, допомагають, підтримують, несуть Україну в світ. Вони щось роблять і не забувають про те, що війна триває», — пояснює Галушка.
Проявляти емоції та говорити
Військовослужбовиця та тренерка із саморегуляції психічних станів Марія Россова виокремлює також явище, коли цивільним важко проявити власні емоції до військових через складність комунікації. За її словами, це створює бар’єри, оскільки цивільні мають на увазі одне, але насправді говорять або проявляють інше.
«Люди не знають, як показати свої емоції. Вони також емоційно переживають і не знають, як передати певні слова, думку. Через це росте напруга в спілкуванні», — каже Россова.
Попри проблеми в комунікаціях військові потребують підтримки, тому цивільним варто розуміти шляхи її надання та важливість.
«Бути до них уважними. Потрібно давати військовим відчуття винятковості, ексклюзивності. Тому що військовослужбовці — це люди, які борються за країну ціною свого життя та здоров’я», — зазначає Тетяна Сіренко.
Сіренко пояснює, що суспільство може відчувати дефіцит підтримки через власну виснаженість від окремих подій, але не втому від війни. Проте людям треба пояснювати важливість підтримки власного психічного здоров’я та морального духу, щоб згодом не було негативних наслідків, які відображаться на військових.
«Що таке для нас деморалізовані, виснажені, демотивовані військові? Ми залишаємось без захисників. Кожен в суспільстві має бути зацікавлений у відсутності знецінення військових. Добробут, впевненість, мотивація військових — це наша безпека», — каже психологиня Сіренко.
Також важлива підтримка серед цивільних. Потрібно нагадувати один одному, що іноді наша необережність в словах, діях може зашкодити військовим.
«Нагадувати, що зараз слова можуть вплинути на мотивацію військових, на їхнє бажання воювати. Ці слова можуть їм зробити боляче, а ці люди нас захищають. Те, як вони почуваються, прямо на нас впливає», — каже психологиня.
