Комфортно має бути як жінкам, так і чоловікам: як проєкт «Землячки» допомагає українським жінкам на фронті?

Усі дев’ять місяців повномасштабної війни Ксенія Драганюк разом з командою волонтерів надає гуманітарну допомогу жінкам-військовим. До 24 лютого вона працювала телеведучою та тревел-гідом. Нині ініціаторка проєкту «Землячки» дбає, щоб українські захисниці мали зручну форму, взуття, необхідну амуніцію та гуманітарну допомогу. Завдяки проєкту близько 4000 жінок вже отримали необхідні речі на фронт, ще близько 100 — у черзі.
Про зміну роду діяльності, розробку й пошиття військової форми для жінок та адаптацію української армії до потреб жінок-військових Ксенія Драганюк розповіла Свідомим.

Ми заходимо до волонтерського штабу, розташованого в одному із житлових масивів Києва. Тут десятки коробок, заповнених одягом, засобами гігієни та медикаментами, а також ящики з амуніцією, які поїдуть на схід до жінок-військових. Уже зранку кілька волонтерок пакують коробки, щоб сьогодні відправити допомогу. 

У 2019 році Ксенія Драганюк працювала над телевізійним проєктом «Землячки»: їздила регіонами України та розповідала про жінок різних професіях — героїнями були футболістка, ковальчиня чи пілотеса. Проєкт завершився, але тема стала ще більш актуальною. З початком повномасштабної війни Ксенія разом з родиною зрозуміли, що треба допомагати і підтримувати жінок на фронті.

«Тема жінок і, особливо, жіночих професій мене завжди турбувала. У житті я неодноразово зіштовхувалася з тим що мене не брали на ті чи інші посади тільки через те, що я жінка. На своєму досвіді розумію, що сексизм присутній не тільки в армії, а й в цивільному житті. Для мене принципово було показати, що жінки можуть виконувати будь-яку роботу професійно», — говорить Ксенія Драганюк. 

24 лютого сестра чоловіка Ксенії вирішила піти в армію. Це стало поштовхом, який нагадав, що попри все треба продовжувати говорити про жінок. 

«Ми збирали набори за власні кошти і відправляли туди, де це було найпотрібніше. З часом нам почали допомагати й інші волонтерські хаби. Тоді ж виявили, що армія не підготовлена до фізіологічних потреб жінок. І це те, що мене дійсно турбує — хочеться, щоб жінкам було комфортно», — розповідає волонтерка. 

«Землячки» — це майданчик підтримки від жінок до жінок. Головні напрямки проєкту: невеликі інтерв'ю з волонтерками та військовими; психологічна підтримка жінок у війні; допомога захисницям необхідною військовою амуніцією, формою і жіночою гуманітаркою.

«Якісно виконуючи поставлені задачі на передовій, ти не думаєш про інші речі, як незручний одяг, хоча це базово. Тому про ці речі мають подумати інші, як мама, яка запитує, чи надягнула ти шапку, — усміхається дівчина. — Ти не думаєш про цю шапку, але мама знає, що вона збереже тобі здоров’я. Це такі дрібниці, які я можу назвати підтримкою і турботою». 

У фонді «Землячки» працює дев’ять людей, більша частина з яких зосереджена у Києві. Це волонтери, які пакують коробки, та люди, які залучені до роботи над соцмережами. Окрім цього, фонд має PR-команду з двох людей, які працюють над комунікаціями з медіа, партнерськими бізнесами та фондами. 

«Зі збільшенням кількості запитів збільшилась кількість партнерських відносин і ресурсу. Я не можу сказати, що в якийсь момент нам стало складніше. Складно було на початку закрити 10 запитів, зараз однаково складно тисячу. Проте ці складності ми не сприймаємо як блок. Ми робимо все крок за кроком», — каже Ксенія Драганюк.

Фонд відповідає на всі запити, кожний з них — індивідуальний. У пріоритеті — первинний комфорт військовослужбовиць на передовій. Проте, коли мають необхідні речі у великій кількості, відправляють одночасно в гарячу точку та в тил. 

«У нас в хабі має бути мінімум речей. Усе, що з’явилося, має швидко відправитись туди, де воно необхідне. Також напрямки розширюються. Колись ми купили перший дрон, хоча й не планували. Згодом змогли закрити запит на прилад нічного бачення та тепловізор. Завдяки нашим партнерам невдовзі будемо вперше збирати на евакуаційну машину для однієї із наших захисниць», — зауважує Драганюк. 

Завдяки соцмережам з’явилися зв’язки з великими фондами та організаціями, які автономно шукають фінансування на потреби жінок на фронті. Окрім цього, проєкт активно співпрацює з українськими брендами, які допомагають залучати кошти шляхом благодійних забігів, аукціонів, акцій та відсотків від продажу. 

«Здебільшого партнери самі виходять на нас. Ми робимо все, щоб нас побачили і максимально популяризуємо свою роботу. Благодійність не може бути примусовою», — розповідає засновниця «Землячок».

Фонд збирає кошти не лише завдяки великим зборам, а також маленьким донатам.

 «З 20 та 50 гривень складаються мільйони. Якщо кожен задонатить по 5 гривень, то зберемо ще на 100 додаткових комплектів форми. Не так завжди важлива кількість допомоги, як сама підтримка. До того ж за кожним внеском є своя історія: гроші залучають на днях народженнях та весіллях замість подарунків; вимушені біженці з Німеччини передають в’язані шкарпетки, а діти — печиво та малюнки», — говорить Драганюк. 

Жіноча форма не затверджена на законодавчому рівні, але потреба в ній є. По-перше, жіноча фізіологія потребує більш ретельного опрацювання: «У жінок є груди і вони різних розмірів — це впливає на верхній одяг. У дівчини може бути розмір ХS, але груди, наприклад, третього розміру. Відповідно, це вже буде не ХS, а М. Або ж чоловічі брюки розміру S в талії будуть трохи більші, а в бедрах навпаки тиснутимуть. Це один із найважливіших нюансів. Навіть якщо чоловіча форма буде жінці за розміром, в ній буде дискомфортно».

Жіноча форма — це також про безпеку. «Наприклад, парамедикиня падає, рятуючи побратима, через те, що бігти доводиться в берцях більших на два розміри. Щоб добігти, вціліти й надалі ефективно виконати свою роботу, потрібен комфортний одяг. Завдяки цьому вона збереже не тільки своє життя, а й свого побратима чи посестри», — розповідає волонтерка.

Спершу «Землячки» замовляли чоловічу форму найменших розмірів з Туреччини. Проте команда не була задоволена ані якістю, ані терміном доставки. У вересні 2022 року почали розробляти лекала самостійно: спиралися на індивідуальні потреби, а не на те, що необхідно за статутом. Щодо кожної дрібниці Ксенія спілкувалася із українськими захисницями особисто. 

Лекала розробляли понад два місяці спільно з Ужгородською швейною фабрикою. Перші 300 комплектів осінньої форми були готові вже у жовтні. Наразі стартував пошив зимової форми — команда закупила тканину та фурнітури на першу 1000 комплектів. 

«Зимова форма, яку ми виробляємо, буде на синтепусі та флісі. Якщо влітку можна ходити, умовно, просто в тканині, то взимку якщо це буде неякісний синтепух чи фліс, пропускаюча тканина, чи тканина без вологовідшовхувача — це буде небезпечно для здоров’я. Плюс ми зробили манжети на куртках та брюках, подібні до тих, що в лижних костюмах. Це не дасть ногам промокати, навіть якщо сидіти в бруді в окопі. Створюючи форму самостійно, можемо прослідкувати кожен нюанс і бути переконаними, що в ній тепло і комфортно», — підкреслює волонтерка. 

Для пошиття зимової форми залучено дві фабрики: основна — в Харківській області та ще одна в Київській. «Кожна швея в одному із селищ під Харковом працює окремо у себе вдома. Є людина, яка контролює роботу. Це зробили заради безпеки — якщо ракета влучить в завод, то наслідки будуть трагічні», — уточнює Ксенія Драганюк. 

Проєкт буде працювати стільки, скільки потрібно — до перемоги. 

«Після перемоги війна не закінчиться, зокрема наша внутрішня. Я говорю зараз про наші психологічні проблеми та пережиті травми. Психологічна підтримка, яку ми запускаємо, — це той проєкт, який у нас залишиться і буде найнеобхіднішим», — каже Драганюк.

Українська армія адаптується до потреб жінок-військових, а культура захисниць розвивається. До 2016 року законодавство забороняло військовослужбовицям обіймати бойові посади. На сьогодні в ЗСУ — понад 50 тисяч жінок. 

«Те, що ми маємо таку кількість жінок в армії — досвід для всього світу. У цієї війни немає чоловічого чи жіночого обличчя. Бойова одиниця — це бойова одиниця. Головне, щоб людина професійно та якісно виконувала свою роботу незалежно від статі. Це культура, яка не розвивається за рік чи десять. Проте у час повномасштабної війни всі процеси пришвидшились», — каже Ксенія. 

Під час розмови Ксенія згадує діалог, який їй переповіла Христина Бойчук на позивний Кудрява — офіцерка Національної гвардії:

— Тобі немає, де жити на виїзді. Чоловіки будуть в палатках, — говорить командир Кудрявій. 

— Значить, я теж буду жити в палатках, — відповідає військова.

— З чоловіками?

— Ні! Я буду жити з офіцерами, бо я офіцерка. 

«Для мене це показник розвитку культури. Жінка розуміє, що в першу чергу вона офіцерка. Водночас комфортно має бути як жінкам, так і чоловікам — це і є про рівність», — підсумовує волонтерка. 

Підтримати жінок-військових можна в Instagram — @zemliachky.ukrainian_front.