«Хіт-парад середньовічних подарунків: від святого Миколая до Нового року». Фрагмент із книжки «Доба постів і карнавалів» Стефанії Демчук

Неможливо розповісти про Різдвяні свята й не обмовитися жодним словом про подарунки! Усе почалось із золота, ладану та смирни — дарів, які принесли східні волхви Немовляті Христу. Золото вказувало на його королівський статус, ладан — на Божественну природу, а смирна, на жаль, — на долю й страждання, що його очікували. У цих перших для християнства дарах проявились основні риси тодішніх подарунків. По-перше, у середньовіччі дарування — часто односторонній акт, який має засвідчити й зміцнити певну ієрархію. По-друге, подарунок має відповідати статусу того, кому призначений, і самого дарувальника теж. Якщо рівновага буде порушена, то це може зашкодити тому, хто приніс подарунок, адже він має показати свою щедрість — liberalitas, largesse, але зробити це правильно. 

Діти отримували подарунки на святого Миколая — надвечір 5 грудня або на ранок 6 грудня. Якщо протягом року вони поводилися добре, то могли знайти у своєму черевичку печиво, горішки, яблука та ляльок. Якщо ж поведінка була не такою, як слід, то замість смаколиків на дітей чекали різки від батьків або шматочок вугілля. Реформатори намагалися змінити цю традицію. Їх обурювали не самі подарунки, а культ святих, тож дарувальника в особі святого Миколая мало замінити Дитятко Ісус, а самі подарунки діти отримували б на Різдво. 

Зусилля реформаторів виявилися марними. Навіть у XVII столітті, як бачимо з картини нідерландського живописця Яна Стена, подарунки так само знаходили 6 грудня в черевичку. Отже, діти залишилися у виграші — тепер вони отримували подарунки й на святого Миколая, і на Різдво. 

Дорослі обмінювалися подарунками на Новий рік. Це називали étrennes, від латинського strenae — подарунків, якими римляни обмінювалися на початку нового року (це пов’язано з легендою про сабінську богиню Стрену). Призначивши на 1 січня свято Обрізання Господнього, Церква намагалася протистояти цьому звичаю, у якому не без підстав убачала залишки язичництва. Однак це, як і в разі з подарунками на святого Миколая, було приречене на поразку. Наприкінці XIV століття новорічні подарунки стали невіддільним атрибутом аристократичного повсякдення. Різдвяні подарунки також існували, однак згадувалися рідше та мали відчутний релігійний характер. Про інтимніші подарунки та святкові практики скромніших родин ми знаємо надто мало, адже вони не документували свої дари. Точно так і ми сьогодні теж не робимо інвентаризації всіх подарованих светрів чи цукерок. 

Отже, пропоную вам п’ять найпопулярніших подарунків з історією. 

Книжка. Автори й авторки нерідко замовляли декілька копій своїх книжок, щоб подарувати на свята потенційним і наявним покровителям. Так робила Христина Пізанська —  чи не перша жінка в середньовіччі, яка жила виключно з прибутків від письменництва. Так, на мініатюрі з манускрипту BL Harley 4431 ми бачимо, як авторка дарує свою книжку королеві Ізабеллі Баварській як étrenne на 1414 рік. Ця збірка праць Христини Пізанської носить тепер назву «Книга Королеви», адже була створена спеціально для такої нагоди. 

Звісно, необов’язково бути автором, щоб подарувати книжку. На Різдво 1430 року Анна Бургундська подарувала восьмирічному Генріху VI незадовго до його коронації ілюмінований манускрипт, що дістав в історіографії назву  «Часослов Бедфорда» (British Library Additional MS 18850). Джон Бедфордський купив цей манускрипт у 1422-му: тоді ілюмінування рукопису ще не було завершене. У наступному році він одружився з Анною, після чого в манускрипті з’явилися портрети подружжя: кожний з них прихиляв коліна перед своїм святим-покровителем. Дарунок племіннику Анни мав історію, що робило його ще ціннішим —  майже родинною реліквією. 

Якщо ваш друг-бібліофіл має почуття гумору, можете піти слідами братів Лімбургів. Мініатюристи з Неймегена подарували своєму покровителю, герцогу Жану Беррійському, несправжню книжку на новий, 1411 рік. Як описується в інвентарі, «книга-підробка зі шматка дерева, що нагадує 270 книгу, де немає ні сторінок, ні чогось написаного» («livre countrefait d’une pièce de bois en semblance d’un livre, où il n’a nuls feillets ne rien escript»). Можна собі лише уявити вираз обличчя герцога, який намагався розгорнути цю книжку перед усім двором! На щастя, брати мали талант, тож їм це зійшло з рук. І недаремно: за декілька років вони створять «Розкішний часослов герцога Беррійського» — багато ілюмінований манускрипт, який справедливо вважають однією з найгарніших книжок середньовіччя. 

Їжа. Навіть у середньовіччі діти отримували солодощі на святого Миколая — печиво з  прянощами, схоже на нідерландське speculaas. У ренесансну добу заможні дорослі могли розраховувати на марципан (він згадується в інвентарях Єлизавети І — «By Smythsonne, Master Cooke, a feyer marchpane» (1577–1578)) чи рідкісні фрукти на зразок апельсинів. Останні, особливо у вигляді мармеладу, полюбляв Генріх VIII, тому Генрі Куртене, бажаючи піднятися кар’єрною драбиною, подарував їх королю на Новий рік328. Частково це допомогло. Генрі дістав титул маркіза Ексетера, та все одно був страчений за звинуваченням у державній зраді 1539 року. 

Не екзотикою єдиною! Колись серед їстівних подарунків домінувало м’ясо. Птиця та худоба нерідко поєднувалися з традиційною для Різдва благодійністю. Із 785 курей, подарованих у середині ХІІІ століття монахами собору Христа Спасителя архієпископу Кентерберійському, 200 пожертвували госпіталям Гарблдауна та Нортгейта в Кентербері, а ще 204 — монастирським та архієпископським слугам. 

З «аристократичних» пташок у моді до кінця XV століття були лебеді: їх надсилали в подарунок до столу графів і герцогів. За записами можна простежити, як змінилася мода: у 1310-х Болтонське абатство надсилало до різдвяного столу графа Ланкастера лебедів, а в 1520-х Тетфордське абатство постачало самому королю вже журавлів. Пояснення просте: лебеді стали занадто пересічним даром, яким нікого не здивуєш. 

Пізнє середньовіччя знало й солодкі подарунки для дорослих. Щоб їх отримати, зовсім не обов’язково потребувалося бути монархом! На деревориті 1470 року бачимо, що біля Дитяти Ісуса, який вітає з Новим роком (en gut jar), лежить напіврозкрита коробка із цукерками. Звісно, детально їх роздивитися неможливо, але вслід за медієвістами припустимо, що це льодяники з травами — популярний тоді подарунок, який можна було легко надіслати в інше місто з подібною листівкою. 

Joyeux. На жаль, до наших часів дожив лише один середньовічний étrenne некнижкового характеру — «Золота кобила», яку Ізабелла Баварська в 1405 році подарувала своєму чоловікові Карлу VI Божевільному. Це настільний вівтар із золота, емалі й дорогоцінного каміння вагою 12 кілограмів. На верхньому ярусі бачимо Богородицю з Немовлям, а також святого Йоана Євангеліста й Івана Хрестителя. До Дитяти Христа тягне ручку дівчинка, яку ідентифікують зі святою Катериною Александрійською (отже, ця сцена —  їхні містичні заручини). Перед ними прихилив коліна сам король, упізнаваний завдяки портретній подібності, а також розкішним обладункам і мантії із золотими ліліями. Праворуч на колінах стоїть його маршал, тримаючи в руках королівський шолом. На нижньому ярусі — конюх поруч із золотою кобилою, яка й дала назву всій скульптурній композиції. Інколи значення цього подарунка інтерпретують украй романтично — ніби молода королева намагалася таким даром вимолити здоров’я для свого душевнохворого чоловіка. 

Де ж поділись усі інші дорогоцінні дари? Їх переплавляли та передаровували без зайвих сумнівів. Після свят кожний подарунок заносився в спеціальний інвентар, де поряд з його коротким описом ставився грошовий еквівалент. Сам Карл VI був змушений віддати подарунок дружини вже за декілька місяців, бо не мав грошей заплатити пенсію Людовіку Баварському, своєму швагеру. 

Одяг. Звісно, йдеться не про шкарпетки зі светрами! Дарувати на Новий рік одяг слугам і членам господарства було нормою для аристократів і монархів. Клеменція УгорЗолота кобила (бл. 1404), Парижська (1293–1328) регулярно дарувала своїм писарям, пажам, фрейлінам та іншим придворним одяг різного кольору й фасону, відповідно до їхнього статусу. Такий схожий кроєм і деталями одяг слугував не лише оновленню гардероба, а й підкреслював пишноту (magnificentia) суверена, був формою ствердження його чи її ідентичності. 

Гроші. Гаманець із грошима нерідко згадується в інвентарях королів. Так, Єлизавета І отримала на Новий рік від герцога Норфолку розшитий золотом гаманець із червоного шовку («By the Duke of Norfolke in a purse of crymsen silke and golde iii gold — xx li», 1564–1565). Утім у пізньому середньовіччі подібний подарунок міг навіть образити. На думку поета XIV століття Вaтріке де Кувена, менестрелі відрізнялися від слуг тим, що замість платні отримували дорогоцінне каміння й одяг.

Шукайте книгу на сайті видавництва «Віхола».