Імператор Сі: як Китай прагне стати світовим лідером?

Закінчилась епоха, коли світ був радий відкриватися Китаю, пускати його виробників на свої ринки, інвестувати в КНР та приносити технології. Зараз Китай прагне перетворити себе на провідну державу світу через посилення партійного контролю. Проте початок «нового великого походу» Китаю до світового домінування випав на період «небачених за сто років змін у світі». 

Журналістка та журналіст Свідомих Анна Фрацивір і Олександр Донець у співпраці з шеф-редактором «Простір» Ярославом Шпетом проаналізували політику Китаю і як вона змінилася через повномасштабне вторгнення. 

Події цьогорічного ХХ з'їзду Компартії продовжили тенденції, які були задані ще попереднім з'їздом, що пройшов у жовтні 2017 року. Саме тоді Сі Цзіньпіну вдалося зламати механізм передачі влади, що виник у Китаї у 1980-х при Ден Сяопіні як реакція на перегини маоїзму. За неписаною нормою, якої дотримувалися з 1992 року, генсек партії (очолює Центральну військову раду КПК та обіймає посаду голови КНР) та прем'єр Держради приходили до влади тандемом на два строки по п'ять років.

Після першого терміну у них з'являвся тандем наступників, відібраних у результаті закулісних домовленостей між партійними лідерами, що пішли на пенсію. Самі генсек та прем'єр не обирали наступників, що захищало від консолідації влади в руках одного угруповання — кандидати обов'язково мали бути компромісними.

Однак Сі Цзіньпін зламав цей механізм у свою першу п'ятирічку. Запустивши антикорупційну кампанію, у 2012–2017 роках новий генсек зачистив партію від потенційних опонентів, а також послабив попередників Цзян Цземіня та Ху Цзіньтао, заарештувавши їх найближчих сподвижників. У результаті XIX з'їзду до сімки Постійного комітету Політбюро  не увійшли люди молодші Цзіньпіна на 10 років, які б розглядатися як потенційні наступники. Натомість один із них, Ху Чуньхуа, став віцепрем'єром, а інший, голова міськкому Чунціна Сунь Чженцяй, був заарештований за корупцію.

Для консолідації влади Сі Цзіньпін використав страх: заявляв про необхідність жорстоких структурних реформ, аби зберегти партію при владі. Масштаб накопичених за десятиліття проблем (корупція, заворушення у Гонконзі й Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, уповільнення економічного зростання) загрожували економічною кризою та втратою керованості. 

22 жовтня — день закриття XX з'їзду — запам'ятався дивною сценкою, яка потрапила на камери. Після того, як делегати проголосували за новий склад Центрального комітету, колишнього генсека Ху Цзіньтао, який 10 років керував партією до приходу Сі Цзіньпіна у 2012 році, вивели під руки із Зали народних зборів.

Нульові, коли Китаєм керував Ху Цзіньтао, почали називати «втраченим десятиліттям» — через корупцію та відсутність структурних реформ, хоч ВВП тоді зростав двозначними темпами, країна нестримно багатіла, тайконавти вперше вирушили в космос, а китайські компанії поступово «окупували» список Fortune 500. У момент, коли виводили Цзіньтао, Китай остаточно попрощався з тією епохою і вступив у нову — непередбачувану. 

Китай вступає у найскладніший період. Багато внутрішніх і зовнішніх факторів, що забезпечили феноменальні успіхи Китаю, більше не діють. У КНР завершується урбанізація, населення стрімко старіє, колишні джерела зростання на кшталт будівельного буму вичерпали себе і тепер створюють швидше проблеми типу величезної піраміди боргів.

Попри внутрішні безпорядки, Китай працює над тим, аби посилити свій вплив на міжнародній арені. Вочевидь, країна прагне витіснити США. КНР керується низкою стратегій витіснення у своїй політиці, серед яких економічні, військові та політичні. Прихід Сі став символом своєрідного відновлення величі Китаю, хоч об’єктивно назвати його правління успішним неможливо. Пекін вважає, що найпотужніші демократії світу нібито тьмяніють на міжнародній арені і фокусуються на своїх внутрішніх проблемах. Це особливо актуально в часи, коли війна Росії проти України похитнула стабільність на Заході, передусім економічно.  

Американський журналіст Еван Оснос писав, що Китай готується формувати ХХІ століття, так само як США сформували ХХ. Збільшення впливу Китаю для Штатів стає все більшим геополітичним викликом. Якщо проаналізувати генезу збільшення ролі Китаю, можна стверджувати, що країна проходила крізь певні етапи. До 2008 року Китай намагався витіснити американський вплив на своїй території та в Азії. Другим кроком стало збільшення регіонального лідерства, що зробило КНР справжнім гегемоном на континенті до 2016 року. Станом на зараз на Китай припадає більш ніж половина азійського ВВП, а також більша частина військових витрат. 

Китай захоплює глобальну арену кількома шляхами. Передусім, перетворює економічну силу на політичний вплив та зберігає інноваційну перевагу над світом. Саме в Китаї започатковують стартапи, які досягли глобальної оцінки в 1 мільярд доларів. Країна формує ключові інституції та встановлює правила глобальних рухів. Пекін інтенсивно нарощує свою дипломатичну вагу, обігнавши Сполучені Штати за кількістю дипломатичних постів у світі, розширюючи свій вплив у багатосторонніх фінансових, кліматичних і торговельних установах та інших ключових органах. Наприклад, у 2018 році Китай запустив агентство міжнародного співробітництва з розвитку для координації та просування своїх комерційних і зовнішньополітичних інтересів у світі через допомогу. 

Поєднання агресивної зовнішньої економічної політики з масивним внутрішнім державним контролем, а також інвестиції в інновації дають Китаю шанси стати провідним гравцем у фундаментальних технологіях від штучного інтелекту до квантових обчислень і біотехнологій, що збільшить економічний потенціал. 

Китай доклав зусиль у свою внутрішню інфраструктуру, а згодом і в глобальну, яку створив завдяки стратегії розвитку «Ініціатива “Пояс і шлях” (BRI)» в Азії, Африці та Європі. BRI — це стратегія, започаткована у 2013 році для з’єднання Азії з Африкою та Європою через наземні та морські мережі для регіональної інтеграції, збільшення торгівлі та стимулювання економічного зростання. Стратегія об’єднує Китай зі 140 країнами світу. Зараз держава є найбільшим у світі експортером. У серпні 2022 року експорт Китаю склав 315 мільярдів доларів, і країна посіла друге місце у світі за ВВП. 

Повномасштабна війна Росії проти України є для Китаю важливою геополітичною подією. По-перше, у КНР спостерігають за впливом санкцій Заходу на російську економіку.

У вересні 2022 року Сі Цзіньпін сказав, що країна повинна покладатися на ринкові механізми, покращити розподіл ресурсів і зосередитися на національних стратегіях. Через досвід Росії, чия економіка постраждала внаслідок санкцій Заходу, Цзіньпін підкреслив необхідність китайського прориву у розвитку технологій. Країна хоче стати самодостатньою технологічною суперсилою, якій не потрібні зв’язки із Заходом. У стратегії передбачено розвиток чотирьох векторів: технологій, енергетики, продовольства і фінансової системи. 

Попри формальний нейтралітет, Китай, зокрема на засіданнях Радбезу ООН підтримує пропозиції Росії, а на державних медіа просуває ідею мирної Росії.  Така політика Китаю — своєрідний маніфест проти Заходу, передусім США. 

Водночас назвати Китай і Росію партнерами важко, оскільки країни радше мають спільні інтереси у сферах економіки та політичного впливу, метою яких є послаблення Штатів. Цей наратив прослідковується у китайських медіа. Зокрема, вони розповідають, що Росія — хороша держава, що прагне до мирних переговорів, а Україна — пішак США, яка відмовляється від миру. 

Ще однією з площин, де Китай просуває свої інтереси, є ООН. Низка досліджень задокументували тиск Пекіна в системі ООН для захисту вузьких китайських інтересів, зокрема заперечення статусу Тайваню та блокування критики Китаю, а також для зміцнення ієрархії цінностей, у якій національний суверенітет переважає над правами людини. 

На засіданнях ООН щодо України Китай підтримує російську сторону, звинувачуючи Захід у поглибленні конфлікту та подвійних стандартах. Так, під час голосування щодо резолюції, що засуджує окупацію Росією, Китай утримався разом з 34 іншими країнами. Зокрема, в російському інституті стратегічних досліджень стверджують, що Китай допомагає Росії зберегти баланс сил у Раді Безпеки ООН.

Водночас Китай розглядає Україну як партнера. Зокрема, Україна є в планах проєкту «Пояс і шлях». У розмовах із очільником МЗС України Дмитром Кулебою Міністр закордонних справ КНР Ван Ї у березні та у квітні 2022 року заявляв, що Китай виступає за припинення війни проти України, оскільки це відповідає інтересам миру, продовольчої безпеки та міжнародної торгівлі.

Китай має доволі міцні економічні зв'язки з Україною. Китайська компанія «China Merchants Group» має портові термінали в Одесі. У 2020 році Харків погодився придбати 40 вагонів метро у китайської залізничної групи CRRC, а український неон є важливим елементом у створенні напівпровідників у КНР. Китайські партнери ще у 2013 році говорили про наміри інвестувати $21 млрд на проєкти в сфері енергетики, інфраструктури, сільського господарства та іпотечного кредитування. 

Однак КНР не має проукраїнської позиції. На це впливають справа «Мотор Січ» щодо незаконного замороження китайських акцій та відсутність посла в Китаї, що унеможливлює пряме відстоювання інтересів держави. 

Має значення і зовнішньополітичне питання, оскільки на ньому побудована політика країни, зокрема щодо Тайваню. У 2020 році також відбулися китайсько-індійський прикордонний конфлікт через спірний регіон Аксай-Чин та часткове захоплення території Непалу вздовж гімалайського кордону, яке той заперечує. The Economist зазначає, що поразка або повалення Путіна зробить Сі Цзіньпіна більш вразливим до програшу на виборах, зважаючи на документ про «дружбу» і боротьбу із Заходом.  Водночас Президент «Ліберально-демократичної ліги України» Артур Харитонов зазначає, що Китай зацікавлений в руйнації демократії та хоче бачити поразку України для залякування Тайваню, пригнічення Гонконгу та інших країн Азії, претензії на території яких має. 

«Китай — це така сама ракова пухлина як і Росія, просто різного рівня метастазів», — каже Харитонов. 

Підтримка Росії може зіпсувати плани КНР щодо ініціативи «Один пояс, один шлях». Пекін вже вклав понад $4 трлн в ініціативу, з якою поєднує майбутнє держави. Зважаючи на ймовірне згортання відносин із Заходом у разі військової допомоги Росії, китайське керівництво стримано поставилось до запитів Кремля. Другою перепоною є відсутність вигоди для Китаю. У той час, як частка Росії в імпорту КНР становить 3.2%, США, Японія та Німеччина імпортують до Китаю у сім разів більше. Водночас Китай заявив про готовність посилити співпрацю з Росією, проводив спільні військові навчання, повідомляв про зміцнення стратегічних зв’язків та виступав за зняття санкцій. Щобільше, китайські поставки товарів, пов’язаних з оборонною галуззю, до Росії зросли, зокрема імпорт мікросхем збільшився у понад два рази, матеріалу для виготовлення алюмінію — у 400 разів. 

«КНР була на боці РФ від самого початку повномасштабної війни, зокрема на китайських каналах поширювалась інформація про нібито нацистів в Україні та так звану інсценізацію подій в Бучі, Ірпені та Бородянці. Попри фінансування війни шляхом закупівлі російських ресурсів, стовідсоткова підтримка для Росії — це підтримка, яка не заважає власним китайським інтересам. Останні форуми від Шангрі-Ла до G20 чітко показують, на чиїй стороні Китай. Він ненавидить Україну, як ненавидів з моменту Євромайдану. Єдине, що утримує від рішучої підтримки Росії — страх втратити ресурси», — впевнений Харитонов.Однак зовнішня політика Китаю натякає, що Росія сприймається як майбутня колонія, а не союзник. Останні роки Китай інвестує в Африку, щоб перенести виробництва через подорожчання робочої сили. КНР фінансує будівництво залізничних шляхів, портів й енергооб’єктів. Крім того, Африка має невикористані природні ресурси. 

Позики Китаю в РФ складають $44 млрд, а загальні інвестиції — до $59 млрд. У той час, коли Китай залишається найбільшим торговим партнером РФ, доля Росії в китайському експорті дорівнює лише 2%. Зважаючи на втрату технологій через санкції та ймовірну кризу після війни, політика, яку застосовує Китай на африканському континенті, може бути задіяна і до Росії.  

 Як зазначає президент «Ліберально-демократичної ліги України», колоніальна політика КНР здійснюється за моделлю СРСР: країни «для колонізації» обирають за принципом наявності комуністичних поглядів у владі. Харитонов впевнений, що Росія вже є колонією Китаю. Російський уряд вже заміщує переважну більшість західної продукції на китайські аналоги, що робить країну залежною. 

Водночас головною небезпекою повноцінного перетворення Росії на колонію Харитонов називає ймовірне використання російської території як плацдарму для майбутньої глобальної війни. Однак інформація про можливе захоплення Китаєм російських земель є фейком. 

«Їм вигідніше утримувати колонію, яка буде постачати їм за копійки ресурси і використовувати російські проксі для провокацій в світі, щоб дестабілізувати ситуацію на власну користь», — каже президент «Ліберально-демократичної ліги України». Проте колонізація російських територій не допоможе Україні, а лише створить низку загроз, оскільки виникне кордон з комуністичною імперією, яка буде мати російські ресурси. Для протидії китайській політиці, потрібно формувати міцні зв’язки з країнами, що повністю розуміють загрозу, зокрема з Японією, Тайванем та Південною Кореєю.

Чи вдасться Китаю втілити свої амбіції у реальність — питання часу. Політика внутрішніх репресій і подавлення будь-яких недомислів, у тому числі у відносинах національних спільнот, відсутність свободи преси і віросповідання, масова залежність від населення і всепроникна цензура — все те, у чому демократичні країни світу постійно звинувачують китайську владу — в найближчі роки в КНР буде приймати ще більш жорсткі форми.