Ідеальні «Ідеальні дні»: рецензія-розбір душекорисної німецько-японської мелодрами Віма Вендерса

Автор:
Станіслав Тарасенко
Ідеальні «Ідеальні дні»: рецензія-розбір душекорисної німецько-японської мелодрами Віма Вендерса

З 1 лютого в обмеженому українському кінопрокаті стартувала нова робота класичного німецького режисера Віма Вендерса. Фільм претендував на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю та був нагороджений двома преміями: за найкраще акторське виконання (Кодзі Якусьо), а також призом екуменічного журі (за видатний гуманістичний посил). Стрічка Вендерса змагатиметься цього року за «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний фільм», маючи великі шанси на успіх. «Ідеальні дні» зібрали букет позитивних відгуків кінокритиків, а також підкорили багатьох глядачів (у тому числі — бачив заплакані очі на власні очі! — і в Україні).

Чому цей, здавалося б, беззмістовний і банальний фільм про мовчазного прибиральника японських туалетів обов'язковий до перегляду, що в ньому найцікавіше, завдяки чому він переходить межу між інтелектуальним мистецтвом і духовним одкровенням, як «Ідеальні дні» «вирівнюють серце» і «лікують душу» — все це дізнаєтесь в рецензії.

Вім Вендерс — визнаний класик незалежного кінематографу, фундаментальний режисер і дослідник жанрів роуд-муві та магічного реалізму. Споглядальне синефільське кіно Вендерса — пряме продовження кінотрадицій ХХ сторіччя, від мінімалістських сімейних драм Ясудзіро Одзу до бунтарських нуарів Ніколаса Рея. Вендерс — навіть не дивлячись на те, що розквіт його творчості давно минув — уособлює священну постать у світі кінематографа, яка продовжує надихати багатьох інших режисерів (наприклад, саме Вендерс доклав руку до «народження» Джима Джармуша). 

Вендерс — як і Мартін Скорсезе, синефіл і кінолюб, який багато говорить про кіно, очолює кінофестивалі та кіноакадемії, навіть викладає кіномистецтво. Його основні роботи: «дорожні фільми» «Аліса у містах» (1974) і «Париж, Техас» (1984), а також фантастично-філософське «Небо над Берліном» (1987). У 2023 році Вендерс, який цілих п'ять років не працював у повному метрі, випустив відразу дві кінострічки: власне «Ідеальні дні», а разом з ними — документально-мистецьке кіно «Ансельм: Шум часу», присвячене всесвітньо відомому німецькому художнику Ансельму Кіферу. Обидва фільми потрапили на Каннський кінофестиваль — що вже само по собі є ознакою виняткової титулованості Вендерса у світі кінематографа.

«Ідеальні дні» — неабияке досягнення для, перепрошую, 78-річного Віма Вендерса, який несподівано для багатьох повернувся на великі екрани чи не з найкращою своєю роботою у XXI сторіччі. 

В «Ідеальних днях» дійсно відчувається вендерсівська творча сила і його характерний почерк — а після провального мелодраматичного трилера «Занурення» (2017) це виглядає як справжнє диво.

Ми думали, що Вендерс остаточно скотився у мейнстрим і дешеві прийомі, але ж ні — в «Ідеальних днях» режисер демонструє еталонну «спортивну» форму.

«Ідеальні дні», як і «Патерсон» вендерсівського учня Джима Джармуша — неможливо не порівнювати ці кінострічки! — неспішна медитативна притча про споглядаючого, життєлюбного і мовчазного відлюдника, який живе тут і зараз, насолоджуючись культурними багатствами і тишею власного розуму. Цікаво, що «Ідеальні дні» виросли з серії потенційних коротких метрів про японські хай-тек-туалети, які Вендерс мав зняти на замовлення токійської влади.

Але тема настільки захопила режисера, який завжди цінував японський побут і культуру, що він розвинув її до масштабів повного метру, створивши неперевершене кіно про старого японського аскета-прибиральника, що слухає музику, читає книжки, бачить сни та споглядає за вітром.

Велика іронія — а насправді ж, глибокий зміст — прихована у тому, що вендерсівська стрічка про вичищення клозетів присвячена натомість очищенню свідомості. Але саме про це, про «чисте існування» людини поза межами дратівних думок і збуджуючих пристрастей, і потрібно говорити у першу чергу, аналізуючи «Ідеальні дні»

Найбільшою помилкою стосовно стрічки Вендерса є надмірна снобська інтелектуалізація побаченого. Ні, «Ідеальні дні» — як і будь-який інший визнаний дзен-фільм, накшталт «Пса-привида» Джима Джармуша про самурая-духовидця або ж «Брата Сонце, Сестри Місяць» Франка Дзефіреллі про Франциска Ассізького — потребують від нас щирого духовного споглядання, нелицемірної серцевої відкритості.

Відверто, здавалося б, неконфліктні «Ідеальні дні» Вендерса насправді сповнені драми життя. 

Так, неметушливий головний герой Хіраяма живе за даоськими принципами «досконалої людини», сприймаючи щоденне існування з великою вдячністю і покірливістю. Але він — не відсторонений від усього внутрішнього і зовнішнього монах, якому начхати на життя і смерть.

Хіраяма — у найкращому сенсі цього слова — насолоджується світом, відкриваючись його красі та переживаючи його біль. Слухаючи Лу Ріда або «Kinks», читаючи Гайсміт чи Фолкнера, фотографуючи дерева та просто розглядаючись навколо, сміючись від побутової дрібниці та ридаючи від нереалізованого кохання, Хіраяма максимально ефективно реалізує свій людський потенціал. Його життя — єдино правильне, духовне. Він мовчить, щоб чути. Він дивиться, щоб побачити.

«Ідеальні дні» — виключно про духовність у мирському. 

Це фільм про архетипового персонажа а-ля японський самурай Затоїчі чи американський веселун-гіппі, який на практиці реалізує заповіти Святого Письма (причому не обов'язково християнського — з Хіраямою погодиться і суфій, і даос, і буддист, і будь-який інший містик). Чим є наше життя, як не дитячою грою у тіні (найважливіший епізод «Ідеальних днів» — саме ця гра)? Як відрізнити так звану реальність від так званого сновидіння (Хіраямі постійно сниться чорно-біле минуле і сторінки прочитаних книжок)? Чого варта вся наша метушня (Хіраяма живе виключно важливим — і цим він залишається моральним прикладом для глядачів)?

«Ідеальні дні» — це щирий фільм про щастя, якого сьогодні, в епоху постіронії та постправди, так нам бракує! 

У цій кінострічці ви побачите «Дао Де Цзин» та «Дхаммападу», Хайяма та Румі, Честертона та Льюїса, Рамакрішну та Сковороду. Ви будете ридати і реготати разом з Хіраямою — ви будете жити, по-справжньому жити, при цьому не покидаючи тенет ілюзії кінозалу. Але можливо саме це і поверне вас до справжнього буття.