«І нехай удача завжди буде з вами»: про прийдешні голодні ігри

Доволі складно підбивати якісь підсумки чи аналізувати рік, коли ти перебуваєш у лімбі. Медіа наче й не закрилось поки, але й не може впевнено сказати, що є плани на майбутнє. Я дуже хочу, аби вони були, але єдиний план на зараз — вижити. Цей план я тримаю в голові з жовтня. «Головне — це вижити», — кажу я і собі, і команді, і донорам.

Станом на грудень мені вдалось виплатити 60% зарплати команді. Ми зменшили обсяги матеріалів, почали більше відмовляти у співпрацях, ми скасували цьогорічні підсумки року, бо за це навантаження команді ніхто не виплатить зарплати. Ми продовжуємо писати донорам і також продовжуємо отримувати відмови з поясненням, що, на жаль, в організації інший фокус підтримки. 

Процес наче зупинився на одному місці й відмовляється рухатись. Дописавши цю колонку, я піду на дзвінок із фандрайзеркою, аби думати, що робити далі.

Тим часом обстановка в медіасфері нагадує голодні ігри, де представники медіа, намагаючись вижити в умовах війни та кризи, просять у донорів про підтримку, паралельно намагаючись привернути увагу читачів до важливості фінансової підтримки медіа.

Коли донори взяли фокус лише на підтримку прифронтових та локальних медіа або їх запуск, це вже стало початком відліку до кризи, яку ми маємо зараз. Схожу тактику вони застосували у 2014 році. Що в результаті маємо зараз? Як зазначають у Media Development Foundation, на український медіаринок чекає непростий 2025 рік, який буде не легшим за нинішній, якщо не складнішим.

За останній рік деякі донори зменшили кількість підтримки саме на медіасферу, частина донорів взагалі закрила такі програми. Ті, що залишились, або сфокусували свою увагу на прифронтових та локальних медіа, або почали надавати лише проєктні підтримки.

У звіті Львівського медіафоруму вказано, що від 24 лютого 2022 року фінансування українських медіа значно зросло. У ньому також наводять прогнози, що в найближчі роки запити медіаорганізацій на фінансову підтримку не зменшаться, а, ймовірно, зростуть. Донори ж очікують, що потреба в їхній підтримці або залишиться на такому ж рівні, або знизиться.

Як результат, зараз більшість звертається до тих фондів, які надають екстрену допомогу, створюючи великий попит і конкуренцію за місце. Саме в такі моменти я відчуваю себе учасником голодних ігор. Лише я опинилась у гіршій ситуації, бо все, що мені залишається, — це чекати.

З іншого боку, є читачі, які не розуміють, чому медіа треба давати гроші. З того, що я бачу в коментарях і що мені розповідають, є гіпотеза, що читачі уявляють собі медіа як щось неймовірно престижне (ака мажорне), де гроші ллються рікою, як у сюжетах американських фільмів. Уявіть собі обличчя людини, якій я кажу, що я СЕО онлайн-медіа, а потім пояснюю, що ми в пошуках фінансування. Суспільство в ролі безпомічного глядача почуває себе досить комфортно. Хоча насправді саме воно може допомогти медіа встояти. 

Насправді проблема глибша, ніж ми собі уявляємо, і мені не вистачить однієї колонки, аби розписати, чому читачі не донатять. З іншої сторони, ситуація настільки критична, що нема часу розбиратись. Ти або донатиш, і медіа, яке ти читаєш, продовжує існувати. Або ти цього не робиш, і медіа закривається. Фастфуд у вигляді Telegram-каналів не замінить вам повноцінного медіа. Ви не будете мати, де читати інтервʼю про військових чи історії про сімʼї полонених, ніхто не буде більше пояснювати вам заплутані політичні події чи конфлікти в інших державах. Країна залишиться без зброї в цій інформаційній війні.

Я сподіваюсь, що донори почують українські медіа та зрозуміють наші потреби, тверезо оцінивши ситуацію, в якій ми опинились. А суспільство натомість почне більше цінувати діяльність медіа та усвідомить важливість їх підтримки.