«Гриб», який викликав голод в Ірландії та ледь не став біологічною зброєю». Фрагмент із книжки «Планета грибів» Олексія Коваленка

«Гриб», який викликав голод в Ірландії та ледь не став біологічною зброєю». Фрагмент із книжки «Планета грибів» Олексія Коваленка


Фітофтора (Phytophthora infestans) має зуб на представників родини Пасльонових і людей, які вживають їх у їжу. 

Довгий час походження збудника гнилі помідорів і картоплі було не до кінця зрозумілим. Розглядалися дві основні версії, прив’язані до первісних центрів вирощування картоплі. Тому думки науковців розділялися поміж високогір’ями центральної Мексики й Андами. Але, схоже, фактаж схиляє шальки терезів у бік Мексики. На користь цієї країни свідчить те, що генетичне різноманіття фітофтори тут найбільше, трапляється вона на багатьох найдавніших сортах картоплі. Та й генетична структура місцевих популяцій збудника відповідає очікуваній картині для місця походження. Тут же зростають і найближчі родичі фітофтори. 

Очевидно, з первинного осередка до різних частин Північної Америки та Європи цей ооміцет потрапляв багато разів — «зайцем» на вантажі з бульбами. 

Якнайбільше причетні до появи типових фанів картоплі фрі та поціновувачів дерунів іспанці. Саме вони познайомили Європу з харизматичними крохмалистими видозмінами стебла. Перші три століття картоплекористування на новому кінці світу обійшлося без впливів фітофтори. Однак у 1845 році ооміцет спакував свої валізи й попрямував до Бельгії, звідки досить швидко потрапив у Британію та Ірландію. І почалося… 

Річ у тім, що паразит зимує на бульбах або в полі. Якщо літо достатньо дощове, то фітофтора швидко набирає сил на бадиллі картоплі й утворює нові генерації спор. Ті з краплями води змиваються з хворих рослин і потрапляють до бульб. 

На них утворюються тверді, темно-бурі плями, але проблема тут не лише в косметичному ефекті. Бульби починають гнити— і замість потенційної тарілочки пюре у ваших руках опиняється смердючий шмат органіки. 

Вплив ооміцета-прибульця досяг катастрофічного рівня в Ірландії. Тут існування населення більше залежало від картоплі, ніж в інших частинах Європи. Однак якщо про голод 1845–1852 років, викликаний у цій країні мікроскопічним грибоподібним організмом, відомо багато, то інші катастрофи через фітофтору часто оминають увагою. 

Перша продовольча криза, спричинена паразитом, почалася ще на початку 1840-х. Вона відома як Голодні сорокові, які охопили Захід і Північ Європи. Недорід був катастрофічним. Урожай 1845 року становив на 50% менше за звичні показники в Данії, Нідерланди недорахувалися 71% бульб, а Бельгія— усіх 87%. На той час населення цих країн щоденно вживало від 300 до 700 г картоплі на людину. 

Якщо не враховувати жахливі дані смертності в Ірландії, то кількість загиблих від наслідків масового розвитку фітофтори оцінюється як 100000 людей. Вважається, що від голоду померло 40000 чи 50000 осіб у Бельгії, а приблизно 42000 загинуло в Пруссії. Решта летальних випадків зафіксована у Франції, де близько 10000 людей померло від нестачі їжі.

Також окремо розглядають спричинену фітофторою продовольчу кризу в Шотландії, що отримала назву «Картопляний голод високогір’їв». Жителі гористих місцевостей залежали від вирощування бульби, адже вона давала змогу прохарчуватися, обробляючи мінімальну кількість землі. 

Але 1846 року на посівах горян з’явилися симптоми фітофторозу. Картопля масово гнила й поставила під загрозу життя 200000 жителів цих земель. Погіршила ситуацію дуже холодна й довга зима. Лише втручання благодійних організацій та уряду допомогли уникнути набагато масштабнішої катастрофи. Приблизно до 1856 року паразит картоплі лютував, хоч і не так сильно. Але ооміцет і далі занурював край у злидні й відчай. Крихітний грибоподібний організм викликав зростання рівня смертності та міграцію близько третини населення із західної частини Шотландського нагір’я. 

Проте найгірші наслідки від вторгнення фітофтори відчули жителі Ірландії. Спершу вони не дуже привітно зустріли появу картоплі як нової культури, тому до кінця XVII століття були вірні раціону з переважанням молочних продуктів і злаків. Однак перехід до великих пасовищних господарств значно зменшив кількості земель, доступних для обробітку. А це означало, що вигідніше вирощувати рослини, які дають більше їжі на меншій площі. Цей чинник, а також кампанії з популяризації вживання картоплі привели до того, що до початку 1800 року для кожного третього ірландця рослина стала основним джерелом їжі. Особливо зростала її роль узимку. 

Згодом майже всі фермери перейшли на вживання крохмалистих рослин упродовж усього року. Картопля стала важливим кормом для худоби, її використовували в системі оплати праці найманих робітників. Цю культуру вирощували дедалі більше й більше, і перевага надавалась єдиному сорту— Irish Lumper. Ну звісно! Цей тип картоплі міг рости на найбідніших землях. Але робити ставку на одну культуру, а тим паче один її сорт— тут навіть астролог угадає— вкрай кепське рішення для харчової безпеки. 

Прихід фітофтори й низьке генетичне різноманіття вирощуваної картоплі стали головними прямими причинами події, що ввійшла в історію як Великий голод. 

Ще 1844-го ірландські газети писали про екзотичну хворобу, яка скорочує врожаї бульб в Америці. А вже через рік журналісти розповідали загрозливі новини про спалахи картопляної моровиці й у їхніх землях. 

За різними даними, у 1845-му ірландці втратили третину, а, можливо, навіть половину врожаю. Але це був лише початок лиха. 

Наступного року згнило три чверті вирощеної картоплі. Оскільки понад три мільйони ірландців у харчуванні повністю залежали від бульб, то люди почали помирати від голоду. 

Усього жертвами нестатку їжі стало близько мільйона людей. Ще більше— полишили країну. Унаслідок цього населення Ірландії скоротилося на 20–25%, а в деяких містах у період з 1841 по 1871 рік— на 67% . 

Діяльність ооміцета стала визначальною для історії Ірландії. Наслідки Великого голоду назавжди змінили демографічний, політичний і культурний ландшафт острова. Ця подія увійшла в народнпам’ять і стала об’єднавчою для різних націоналістичних рухів, які прагнули автономії чи сполучення всіх ірландських земель в окрему державу. 

Докладні описи й малюнки Генріха Антона де Барі та роботи інших учених, які займалися вивченням паразитів рослин, не залишають сумнівів у тому, що епідемію фітофторозу ХІХ століття викликав вид Phytophthora infestans. Однак лишалося відкритим питання, який саме штам збудника спровокував лихо. 

Учені почали пошуки із сучасних популяцій. І тут виявилася дивна деталь— дуже низьке генетичне різноманіття сучасної фітофтори. У 1970-х, поза межами Південної Америки й Мексики, переважала одна клональна лінія, яка отримала назву US-1. 

Тому з’явилася логічна ідея, що цей штам є прямим нащадком фітофтори, яка поширювалася плантаціями картоплі у США, а згодом викликала голод в Ірландії. 

Науковці почали перевіряти цю гіпотезу, видобуваючи ДНК з гербарних зразків ХІХ століття. І тут на них чекав сюрприз: геноми були різними й без жодного натяку на те, що стародавні збудники спалахів гнилі картоплі— предкова лінія сучасного найпоширенішого штаму. 

Як виявилось, усі зразки ХІХ століття з різних географічних місць, які мали розбіжність у часі збору десь 50 років, представляють один штам, який назвали HERB-1. Таким чином спалах фітофторозу, який призвів до продовольчої кризи та справжнього голоду в різних частинах Європи, представляв єдиний штам з вибухоподібним поширенням. Але далі, очевидно, він вимер. Цьому сприяло відбирання сортів Олексій Коваленко. Планета грибів картоплі з генами стійкості до HERB-1, які, до речі, запозичили в дикого виду картоплі відкинутої. Хоча, звісно, ніхто не заперечує, що цей давній варіант фітофтори міг зберегтися в якихось окремих куточках планети. 

Через значну руйнівну силу фітофтори її намагалися завербувати Франція, Канада, США та радянський союз. Ці країни досліджували ооміцета як можливу біологічну зброю в 1940–1950-х. Однак дослідники поки висловлюють скепсис щодо принципової можливості цієї затії— через труднощі з доставкою життєздатного патогена на поля противника й чимало неконтрольованих факторів навколишнього середовища, які відіграють важливу роль у поширенні хвороби. Та маючи в сусідах країну, назва якої починається з мікроскопічної літери «р», варто готуватися й до стримування фітофторового агротероризму в майбутньому.