Горлівка — Торецьк — Сєвєродонецьк — Дніпро. Родинна пекарня, яку не лякає війна

До початку війни Ганна Горбачова жила у Горлівці і працювала на шахті. Зараз жінка — підприємиця і власниця пекарні. Через російську агресію вона змінила кілька міст, втратила приміщення і обладнання, а тепер зупинилась у Дніпрі, де відкрила нову пекарню, надає робочі місця переселенцям і мріє повернутись до рідної Горлівки. 
Свідомі розповідають історію родини і показують, як працює їхня пекарня у Дніпрі.

«У 2014 році я була впевнена, що через день-два все закінчиться. Їздила фотографуватися на блокпости, бо була переконана, що їх розберуть, а у мене навіть фотки не залишиться. Згодом ми зрозуміли, що це не закінчиться так швидко. Вже влітку були змушені виїхати через часті обстріли», — так для родини Ганни Горбачової почалась війна. 

В липні 2014 сімʼя поїхала до Бердянська, бо там жила знайома. «Там нас ховала “бандерівка”» [сміється — прим. ред.] — жінка родом з заходу України. У жовтні Ганну викликали на робоче місце, бо шахта відновила роботу. Тоді у Горлівці все ще тривали бойові дії. 

Коли Ганна приїхала до рідного міста, їй було страшно, бо не було людей, натомість — багато військової техніки і зброї. У листопаді 2014 року Україна внесла Горлівський район до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. 

На початку 2015 сім’я переїхала до Торецька — там працював старший син жінки. Він — полісмен, що не зрадив присягу, а переїхав у 2014.

«Два місяці я просто лежала і не розуміла, як далі будувати своє життя. Телефонував мій товариш — він лікар, який на той час виїхав з Горлівки до Житомира:

— Що ти робиш?

— Лежу. 

Через день-два знову: 

— Що ти робиш? 

— Лежу.

— Чого ти лежиш? Тобі погано?

— Ні, я просто лежу.  

Через якийсь час він каже: “Значить так. Лежиш ти — ляжуть всі навколо. Піднімайся і щось роби!”. Я ще тоді подумала: “Ну звісно. Тобі добре говорити, у тебе хоча би пенсія є, а у мене ці орки навіть можливість її заробити відібрали”. Але він змусив мене піднятись, і я почала шукати можливості».

Жінка почула про надання грантів на розвиток бізнесу. Виграла один із таких та пройшла навчання зі складання бізнес-плану. Ганна згадує слова викладачки: «Ставайте вільними і подумайте, що ви вмієте робити».

Під час навчання жінка зрозуміла, що найкраще у неї виходить пекти млинці. Так і відкрився перший бізнес — у Торецьку на зупинці запрацювало кафе «БлинОк».

У 2020 Ганна відкрила ще й продуктовий магазин, куди навіть після переїзду до Дніпра привозила хліб для місцевих. У лютому 2023 року магазин зруйнували росіяни. 

«Усі вісім років у Торецьку тривала війна — там гинули люди, а зранку міг розбудити звук танку. Це маленьке місто, тому у 2022 мій середній син разом із дружиною захотіли переїхати до Сєвєродонецька, ми їх у цьому підтримали», — розповідає підприємиця.

Там сімʼя сина Ганни орендувала приміщення, найняла людину, тільки завезли та підключили обладнання, та 24 лютого почалась повномасштабна війна.

Росіяни зруйнували і це приміщення.

У Торецьку почалась паніка. Кожен ранок у Ганни починався з пошуку продуктів для магазину. За дріжджами жінка їхала до Краматорська і купляла їх за завищеними цінами. Так вона жила до середини березня, тоді переїхала у Дніпро. 

«Не всі працівники були готові виїхати разом зі мною, тому магазин я не закрила. Вивезла пічку, тістоміс, щоб сховати, — не думала відкривати нову пекарню. У Торецьку залишалися люди, тому ми приїздили і привозили туди товари. Дніпро обрали, бо розташоване відносно близько», — розповідає Ганна.

Наприкінці березня жінка почала придивлятись до приміщень і думати про відкриття пекарні у Дніпрі; надалі возила хліб до Торецька. 

«Ми з сином двома автівками заїжджали в АТБ і під стелю заповнювали їх хлібом. Люди були щасливі, бо одразу ставало не так страшно. Коли немає хліба, починається паніка, і здається, що буде голод. Місцеві морозили його, і їли, коли вже не було світла», — пригадує Ганна Горбачова.

У Дніпрі пекарня відкрилась влітку 2022 на проспекті Гагаріна 40Ж. «Найскладніше, — розповідає жінка, — наважитись, бо треба брати відповідальність не тільки за себе, а й платити податки, заробітні плати, знайти постачальників». Підтримкою і опорою є родина — у пекарні працюють разом. 

Однією з цілей вважають давати роботу переселенцям зі сходу: «У 2015 мені було страшно, бо не знала, як заробити на шматок хліба. Важливо, коли поруч є хтось, хто може подати руку і допомогти». 

Сьогодні за касою стоїть Данило зі Словʼянська, Світлана з Маріуполя випадково спекла здобу без цукру, яка сподобалась клієнтам, а дівчата з Торецька «сплять і бачать», як повертаються до рідного міста і чекають, що Горбачові відкриють там новий магазин. 

Сама Ганна найбільше мріє повернутись до української Горлівки і відкрити пекарню там.