«Геть від неї! Ти... падло!»: рецензія-розбір фантастичного горору «Чужий: Ромул»

З 15 серпня в українському кінопрокаті стартував довгоочікуваний фантастичний горор «Чужий: Ромул» («Alien: Romulus») від режисера, сценариста і продюсера Феде Альвареса — офіційна, вже сьома за рахунком частина франшизи про лицехапів, грудоломів і ксеноморфів. Події стрічки розгортаються між оригінальним «Чужим» (1979) Рідлі Скотта та його сиквелом «Чужі» (1986) Джеймса Кемерона. У головній ролі — велика молодіжна кінозірка Кейлі Спені («Прісцилла», «Повстання штатів»). У другорядній — не менша за розміром молодіжна кінозірка Ізабела Мерсед («Дора і загублене місто», «Мадам Павутина»). Серед продюсерів «Ромула» — Рідлі Скотт власною персоною, який схвалив підхід і бачення Феде Альвареса. Фільм отримав переважно позитивні відгуки від критиків і глядачів — і якщо ви хоча б мінімально цікавились новим «Чужим», то, ймовірніше за все, натикались на розхожу цитату: «”Ромул” — це найкращий фільм франшизи з 1986 року!».  Чому ці слова не безпідставні — читайте в рецензії.

Франшиза про Чужих-ксеноморфів, яка народилась завдяки культовому фільму 1979 року, докорінно змінила фантастичний і горорний жанри. Космос, як запевняли рекламні буклети стрічки, й справді більше ніколи не буде безпечним. Створений фантазією швейцарського художника Ганса Рудольфа Ґіґера, сценариста Дена О'Бенона, режисера Рідлі Скотта та інших митців, жорстокий і страшний монстр став найнезабутнішим за всю історію кіно символом тієї незбагненної ірраціональної небезпеки, яка причаїлась у глибинах космічного простору, споконвіку чекаючи на кожного з нас. Ідеальна зброя. Вершина еволюції. Божественне (чи скорше інфернальне?) створіння, яке не знає емоцій. У «Чужому» Скотта космічний корабель «Ностромо» вирушив у смертельний політ назустріч Жахливому та Невідомому — і лише Еллен Ріплі (Сігурні Вівер) знайшла в собі сили протистояти чудовиську, яке холоднокровно перебило екіпаж її судна. У подальшому Ріплі ще не раз і не два стикнеться з ксеноморфами — і кожна нова така зустріч (навіть після її смерті!) коштуватиме героїні усього.

Феномен Чужих пояснити водночас і легко, й складно. Можливо, це найстрашніші кінематографічні образи, які коли-небудь породжувала людська свідомість — і саме цим Чужі приваблюють мільйони очей. Це як образ самого ніщо, як безодня, як чорна діра — відвернутись просто неможливо. Чужі — слизькі сексуалізовані тварюки-вбивці, які протягом свого життєвого циклу проходять безліч огидних метаморфоз й уособлюють собою підсвідомий людський потяг до самознищення та смерті (пригадаємо спартанський культ бога Танатоса). Чужі об'єднують у собі риси комах, земноводних і ссавців. Основа їхньої природи й навіть соціальної організації — постійна фізіологічна зміна. Люди для них (як, в принципі, і всі інші живі істоти) — лише інкубатори для розмноження, ресурс для продовження роду. Чужі — мутанти-паразити, які здатні пристосовуватися до будь-якої біосфери, поглинаючи та використовуючи її найжахливішими способами. Коротше, чужі є найточнішою ілюстрацією поняття «боді-горор». І звичайно ж, необхідно додати, що ці пекельні монстри були штучно виведені технологічно розвиненими прибульцями (Інженерами / Космічними жокеями / богами) як біологічна зброя, яка доволі швидко вийшла з-під контролю та неочікувано поширилась всесвітом.

Канонічні фільми про Чужих — чотири частини ріпліади, від «Чужого» (1979) до «Чужий: Воскресіння» (1997). На початку XXI сторіччя виходила дилогія про протиборство Чужих з Жихаками (мисливцями-іншопланетянами, які понад усе обожнюють полювання та здобування трофеїв), але про неї в порядному суспільстві говорити не прийнято. Також сер Рідлі Скотт, не дозволивши нікому сторонньому відродити франшизу, сам узявся за два фантастично глупі приквели Чужих, «Прометей» (2012) і «Заповіт» (2017), які повинні були нарешті привідкрити найбільшу таємницю кіновсесвіту: «Звідки пішли Чужі?». І як результат — повальне розчарування фанатів, страшенна плутанина й майже повне знецінення усього того, що робило Чужих... Чужими.

«Ромул» Феде Альвареса — здібного режисера-сценариста, який славиться відродженнями франшиз, на кшталт «Зловісних мерців» чи «Дівчини з татуюванням дракона» — це перша адекватна спроба з часів невдалого фінчерівського «Чужого 3» (1992) зняти притомне й не бісяче кіно, яке б міцно стояло на горорних принципах оригінальної стрічки про ксеноморфів. Альварес пішов єдиним виправданим шляхом — як то кажуть, «не плодив зайвих сутностей». От що таке «канонічний фільм про Чужого»? Це замкнений простір космічного корабля або станції, це нажахана команда, яка стикається з чудовиськом на борту, це андроїди, які виявляються зрадниками, це жадібна корпорація «Вейланд-Ютані» (до речі, саме вона, а не Чужі, виступає головним антагоністом усіх частин серії), це героїні жіночої статі, які дають відсіч, здавалося б, непереможному злу (за деякими теоріями, фільми про Чужих — це взагалі метафора огиди і психологічного неприйняття, перепрошую, проникнення пеніса у вагіну), etc. І от Альварес, власне, не став нічого вигадувати — він взяв традиційні ознаки-прийоми франшизи й використав їх у «Ромулі». Щобільше, йому навіть вдалося — а я вважав це неможливим! — примирити між собою концепції чотирьох класичних стрічок про Чужих і двох нових приквелів Рідлі Скотта. Жодної глибокодумної філософії, жодних псевдорелігійніх роздумів про «творця» і його «творіння», жодного примітивного пафосу і голлівудської філософії — у «Ромулі» все це, дякуємо вищим силам, відсутнє! Перед нами простий і дієвий сюжет — про злу корпорацію, яка чхати хотіла на людські жертви і яка здатна мислити виключно про власну вигоду. Але все ж таки найголовніше, що зробив Альварес — це те, що він повернув у франшизу саспенс. Ми знову налякані!

Надихаючись найвдалішою комп'ютерною грою про Чужих «Alien: Isolation» (2014), Феде Альварес у «Ромулі» працював у якості саме трилерного режисера — він наче знову знімав свій горор «Не дихай» (2016), який так полюбився глядачам! Страх, небезпека, дихання смерті у потилицю — саме цим переймався Альварес на знімальному майданчику «Ромула». При невеликому бюджеті у 80 000 000 доларів він зумів відтворити клаустрофобну атмосферу «чистого жаху» — й цього виявилось достатньо для того, щоб ми знову пригадали улюблені фільми про ксеноморфів від молодих Скотта і Кемерона. Пафос і псевдоінтелектуалізм — ось найрозповсюдженіші вбивці голлівудського кіно, які буквально знищили «Прометей» і «Заповіт». Та Альваресу не потрібна жодна стариганівська філософія — замість цього він кидає глядача у живу хвилю з лицехапів, грається з гравітацією, тонко пов'язує між собою всі фільми франшизи (очікуйте на грандіозне камео з оригінального «Чужого»!), розвиває концепцію Чужих, etc. «Ромул» — це жахи, трилер і бойовик. І це, безперечно, є справжнім досягненням Альвареса — він зняв жанрове кіно, якого всі ми і потребували. Так, світ Чужих манить і гіпнотизує, пояснення до нього так і напрошуються (фанатські спільноти постійно видають якісь чергові гіпотези про біологію чи соціальний устрій ксеноморфів),  але все ж таки в основі франшизи має лежати незаперечне гічкоківське правило про «дискомфорт під час перегляду», який і є справжньою насолодою від горорного фільму. От «Ромул» дарує такий дискомфорт — і саме це робить його вдалою стрічкою.