«Емоції не мають вирішувати за нас»: рецензія-розбір сиквела мультиплікаційного фільму «Думками навиворіт»

Автор:
Станіслав Тарасенко
«Емоції не мають вирішувати за нас»: рецензія-розбір сиквела мультиплікаційного фільму «Думками навиворіт»

З 13 червня в українських кінотеатрах стартував сиквел популярного мультфільму від американської студії «Pixar» «Думками навиворіт» («Inside Out») – продовження одного з найприбутковіших релізів 2015 року (він зібрав понад 850 000 000 доларів). Як і перша частина, друга присвячена дівчинці-підлітку на ім'я Райлі та антропоморфним емоціям, які проживають в її голові, керуюючи її настроєм. У чому особливість дилогії «Думками навиворіт», за що ми любимо цю франшизу та яким має бути «справжній «Pixar»» – про все це поговоримо в рецензії.

Не просто так легендарну мультиплікаційну студію «Pixar» називають «американським аналогом японської студії “Ghibli”», відомої культовими роботами Хаяо Міядзакі та Ісао Такахати. Серед усіх подібних «якісних» виробників світової анімації (не забуваємо також про «Cartoon Saloon», «Laika Entertainment», «Aardman Animations», etc), що в різній мірі протистоять мейнстримним «діснеївським» тенденціям, саме «Pixar» та «Ghibli» залишаються найпопулярнішими та найприбутковішими. Вони не тільки випускають видовищні мультиплікаційні роботи, які вирізняються авторським підходом і впізнаваним стилем, але також ще пропонують небанальний глядацький досвід, відмовляючись йти протореним шляхом банальних і примітивних пісенних анімацій для дітлахів. Такі відомі «піксарівські» шедеври, як «Історія іграшок», «Корпорація монстрів», «У пошуках Немо», «Суперсімейка», «ВОЛЛ-І», «Душа» і деякі інші зробили студії світове ім'я та зібрали букети нагород – одним словом, «Pixar» заслужено вважається «мірою якості» і «золотим стандартом мультиплікації».

Однак за останні п'ять років – з часів неперевершеної «Історії іграшок 4» (2019) – студію спіткала низка фінансових і творчих проблем, яка обернулась кризою і  навіть майже банкрутством. Пандемія коронавірусу, закриття кінотеатрів, економічна криза, невдале студійне рішення про випуск мультфільмів «Pixar» на стримінгу «Disney+» заради збільшення підписників платформи, погіршення якості мультфільмів (нещодавний «Базз Рятівник» став, напевно, найболючішим провалом в історії студії) – все це призвело до суттєвих трансформацій всередині «Pixar», а також скорочення великої кількості працівників. На тлі таких неприємних новин керівництвом «Pixar» було прийняте рішення про перехід на рейки «кризового менеджменту». А одним з результатів цієї політики стало поверення до «витоків» класичного «Pixar», тобто – розробка сиквелів улюблених мультфільмів, таких як «Думками навиворіт» і «Історія іграшок». Сьогодні «Pixar» як ніколи раніше потребує стабільних доходів, а тому студія на найближчий час відмовилась від «локальних суб'єктивних історій» (типу «Луки» та «Я – панда») заради своїх прославлених франшиз. І от «Думками навиворіт 2» – це перша ластівка подібних корпоративних змін. І судячи з результату – позитивні глядацькі та критичні відгуки, «рекордний старт прокату з ковідних часів» – «Pixar» поки що все робить як треба.

Головна особливість дилогії «Думками навиворіт» – персоніфікація людських емоцій та до дрібниць продуманий психологічний сюжет. Головна героїня Райлі – в першому мультфільмі дівчинці 11 років, а в другому вже 13 – формується як особистість, переживаючи стандартні підліткові «негаразди»: проблеми у школі, закоханість, непросте спілкування з батьками, бажання стати найкращою, страх залишитись маргіналомодинаком, etc. В «Думками навиворіт 2» Райлі вступає в пубертатний період, наслідком чого стає справжня «революція» в голові підлітка – до панелі керування її почуттями дориваються нові емоції, такі як Тривога, Нудьга та Збентеженість (а з комори вже навіть визирає престаріла Ностальгія). «Незвані мешканці» влаштовують бунт і позбавляються відомих всім нам по першій частині емоцій-старожил, відправляючи їх за грати. Головною за пультом стає Тривога – відтепер Райлі живе у вічному страху не пройти відбір до улюбленої хокейної команди. «Я недостатньо хороша!», «Я недостатньо хороша!..» – наче мантру повторює Райлі, доводячи себе до першої в житті панічної атаки.

І так само як і в першій частині, результатом «емоційної пригоди» Радості (справжньої головної героїні дилогії) стає усвідомлення простого, але притому надважливого психологічного правила: усі емоції так чи інакше потрібні людині, але жодна з них не має стати її господарем. «Не емоціям вирішувати, якою має бути Райлі!» – говориться в «Думками навиворіт 2», і це є наріжна теза мультфільму. У першій частині Радість докладала усих зусиль для того, щоб уберегти Райлі від впливу Суму, але врешті-решт зрозуміла, що Сум є невід'ємною частиною індивідуальності дівчинки, залишаючись настільки ж важливою емоцією, як і сама Радість. А в сиквелі вже Радість стає тою емоцією, яку повністю «витісняють» зі свідомості Райлі – Тривога починає впливати навіть на підсвідомість дівчинки, намагаючись «переписати» її індивідуальність, «корінну психологію особистості» Райлі. Яке ж вирішення цієї проблеми – конфлікту Тривоги і Радості – пропонують автори «Думками навиворіт 2»? Як і раніше, відповідь полягає в синтезі емоцій, їх усвідомленні та прийнятті – Райлі глибоко дихає під час панічної атаки, вона відмовляється конфліктувати з минулим, життя для неї перестає бути безкінечним стресом та викликом (апогеєм сиквелу є зворушлива сцена «примерення емоцій» та насолода Райлі від звичайного катання на ковзанах і гри у хокей).

«Pixar» знову випустив мультфільм, який втілює в собі головні переваги студії – багатошаровість «Думками навиворіт 2» призводить до того, що цей мультфільм однаково цікавий та по-різному зрозумілий юним і дорослим глядачам. Діти отримують від сиквелу «Думками навиворіт» веселу і добру історію, яка на жодному етапі не скочується до клішованих, типово голлівудських тез-кліше про добре добро і зле зло. Рафінована буржуазна мораль і примітивні жарти нижче поясу у мультфільмі відсутні. А от дорослі глядачі, натомість, насолоджуються непересічною психологічною історією про рефлексію героїні на власні почуття, про її становлення і дорослішення в якості повноцінної людини, що вчиться зазирати в себе та контролювати розум. Ідеальною ілюстрацією цього поєднання дитячості та дорослості є епізод, в якому батько Райлі, загадково посміхаючись і граючи бровами, звертається до її матері: «Діти будуть відсутні усі вихідні. Може ми щось придумаємо на двох, а?..» «Так», – моментально зголошується вона. – «Нам потрібно розібрати речі в гаражі. Там стільки старого мотлоху!» Після цих слів тато чомусь відразу хмурніє... Як то кажуть, хто зрозумів – той зрозумів!