Досвід поранення та психологічна реабілітація
У буквальному значенні поранення — це фізична травма, тому, перш за все, військові намагаються відновитись фізично. Однак це також травматичний досвід для психіки, а психологічна реабілітація може тривати не менше за фізичну. Серед наслідків — порушення когнітивних функцій, прийняття нового образу тіла, почуття провини, страхи перед новими реаліями життя.
Разом із психологинями розбираємось, як реагувати на поранення близьких та допомагати їм психологічно відновлюватись.
Етапи відновлення
Військова психологиня Тетяна Смірнова виділяє два етапи, через які проходять поранені військові.
Перший — прийняття. Після стадії шоку приходять емоції болю, гніву, страху, апатії, суму чи розчарування. Смірнова радить рідним та близьким підтримувати, не жаліти та не горювати більше за пораненого у такі моменти.
Краще поступово через турботу та підтримку повертати людині смак життя, посилювати самостійність, тобто не опікуватися усім, а давати вибір та спілкуватися як з рівною. Великою підтримкою є спілкування з побратимами і друзями. Важливо не знецінювати емоції людини і бути поряд.
Другий етап — пережити ці біль, злість та образу. Тривалість цього етапу індивідуальна. Психологиня радить будувати плани з людиною, заохочувати її до дії, повертати до звичного способу життя та відкривати нові аспекти, попри війну. Проблемою також можуть стати фантомні болі. Важливо у турботі за пораненим плекати його стійкість, опиратися на його силу та унікальний досвід.
Військова психологиня громадського руху «Жіноча Сила України», який надає соціально-психологічну підтримку родинам військовослужбовців, Марина Гребенюк каже, що одужання, як правило, передбачає три етапи:
- Шок;
- Заперечення;
- Прийняття.
Серед найбільш узагальнених типів поведінки в момент лікування вона виділяє депресивну або агресивну поведінку.
Депресивна поведінка може проявлятись у постійній пригніченості, втраті життєвих орієнтирів, почутті приреченості, знеціненні пережитого досвіду, вживанні алкоголю тощо.
Агресивна — як у ставленні до поранення, так і до самого себе або до тих, хто поруч. Агресія може бути концентрованою і контрольованою, коли військовому вдається спрямувати її у бік боротьби за власне здоров’я та одужання.
Василь Процишен з позивним Обіто — військовослужбовець бригади «Азов». Після 24 лютого 2022 року він обороняв Маріуполь, де отримав два поранення. 16 травня минулого року на вимогу вищого військово-політичного керівництва зберегти життя військовослужбовців гарнізон вийшов з території заводу. Процишен потрапив у полон, з якого його звільнили 29 червня 2022 року. Зараз Обіто знову на фронті.
Він розповідає, що після поранення військові починають більше дбати про власну безпеку:
Це проявляється навіть у тому, щоб перейти дорогу на червоне світло чи в неналежному місці. Багато моїх друзів з Азовсталі та полону раніше постійно порушували правила дорожнього руху — ганяли, підрізали, перевищували швидкість. Зараз вони дотримуються правил і говорять: “Я вижив там і загинути в якомусь ДТП — по-тупому”.
Як близьким допомогти пораненим
Психологиня мобільного офісу Київщини «Veteran Hub» Тетяна Ціленко радить, що не варто робити при військових з пораненнями:
- Не робити нічого непередбачуваного та різких рухів. Не вмикати голосно музику, не підходити зі спини та пам’ятати про особисті кордони і особистий простір.
- До людини з видимим пораненням, наприклад, ампутацією, не варто ставитись інакше, ніж до інших.
- Якщо хочете допомогти — запитайте, в іншому разі це може принижувати гідність людини.
- Якщо сумніваєтесь в доречності своїх дій чи слів — запитайте прямо. Після поранень, особливо тяжких і видимих, військові вчаться знову приймати своє тіло. На цьому етапі важлива підтримка близьких. Слова «я поруч», «я з тобою», «я приймаю тебе» будуть корисними.
- У сексуальному житті варто дати час і бути відвертим з партнером/партнеркою. Обговоріть, що саме змінилось, що варто враховувати, які способи і форми сексуального задоволення доступні.
- Звертатися по допомогу до спеціалістів — не прояв слабкості, а турбота про себе та своє щастя.
Залежно від того, які невирішені питання були до поранення, є особливості реакцій, які будуть тригерити, вважає Катерина Мітченко, членкиня Національної психологічної асоціації України та викладачка катедри гуманітарних дисциплін і психології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Наприклад, людина мала відчуття того, що її недолюблюють і не відчувала власну цінність. Після поранення вона може хотіти, аби їй приділяли якомога більше уваги та турботи. Для неї акцентування на фізичній травмі буде доречним. Для людини, у якої ця потреба не домінує, а більше проявляється потреба, щоб бути рівноправним членом, надмірна увага до її поранення буде викликати негативне ставлення,
— пояснює Мітченко.
Вона радить переводити акцент з проблеми на рішення, а говорячи про події найближчого минулого, створювати атмосферу психологічної та емоційної безпеки, проявляти емпатію, тепло, довіру і розуміння.
Не треба боятись визнавати те, що ви не маєте подібного досвіду і не можете до кінця зрозуміти, що пережила людина. Головне — бути готовими і прагнути надати ту підтримку, яку поранений/а потребує. При цьому не варто вдавати, що нічого не сталось та зберігати баланс між тим, щоб не вимагати більшого і не опікати надмірно.
