«Дошлюбні сексуальні практики українців». Фрагмент із книжки «Тіло, секс, шлюб. Історія інтимних стосунків в українських традиціях» Ірини Ігнатенко

Досліджуючи тему позашлюбного сексу, важко не помітити подвійних стандартів: з одного боку, прославлення дівочої скромності, «чистоти», «чесності», культ дівочої цноти; з іншого — всіляке заохочення, необхідність, а інколи навіть примус спільного спання дівчини з хлопцем на вечорницях, які були широко відомі й практикувалися в низці регіонів України. 

Саме на вечорницях дівчата й втрачали цноту. Є дані, що 45,6 % дівчат, які ходили на вечорниці, втрачали цноту до шлюбу. Для порівняння: серед тих, які подібні заходи не відвідували, таких майже удвічі менше — 23,8 %2 . Зупинімося на цьому детальніше. 

Вечорниці — зібрання неодруженої, статевозрілої молоді, що відбувалися в період завершення сільськогосподарських робіт. Традиційно сезон вечорниць починався на Покрови або святого Миколая (відповідно 14 жовтня та 19 грудня) і тривав до початку Великого посту. У веснянолітній період вечорниці не проводили. Молодь була активно задіяна в господарчих роботах, мала значно менше часу на розваги, тому молодіжні зібрання мали стихійний, вуличний характер. 

Для проведення вечорниць зазвичай винаймали хату вдови чи бездітної пари, де було місце для великої компанії. З господарями розплачувалися грішми або натуральними продуктами. 

Важливо зазначити: хлопці, на відміну від дівчат, були мобільними, активними, могли ватагами ходити від одних вечорниць до інших у межах свого села (у великих селах їх могло бути декілька) або й навіщати такі заходи в сусідніх. Тобто мали більше можливостей для вибору майбутньої дружини. Натомість дівчата сиділи по своїх «вечорничих хатах» і мусили займати пасивну позицію, обирати непрямі форми залицяння та привернення до себе уваги, аби не порушувати етикетні норми. 

Поряд з різними функціями, що їх виконували вечорниці (соціальна, трудова, громадська тощо), однією з найголовніших було створення сприятливих умов саме для вибору шлюбного партнера.

«...»

Факт того, що на вечорницях молодь не тільки виконувала господарчі роботи, а ще й практикувала спільну ночівлю , гостро критикувала церква. Так, у 1719 році вийшов указ Київської духовної консисторії, який вечорниці забороняв, бо там 

діти, ночами купами збираючися, несповідні безчинства й гидкі беззаконня творять, справуючи собі ігри, танці й усякі пиятихі скверні… а найпачіше під час таких нечестивих зборів різні робляться ексцеса, яко то блудія гріхи, дівства розтління, беззаконне дітей прижитіє. 

Однак навіть за очевидних ризиків і церковних заборон традиція спільної ночівлі молоді на вечорницях не припинялася ледь не до початку ХХ століття. Чому?! На мою думку, з двох значущих причин. 

Перша причина — сутужні житлові умови, відсутність для молодих синів і доньок приватного місця для спання в батьківській хаті. Якщо в теплу пору року молодь спала в садку, біля хати, на сіновалі тощо, то взимку вся родина ночувала в хаті. Нагадаю, що українці жили малими патріархальними сім’ями, які складалися з діда, баби, батьків і дітей. Дітей було багато, часто-густо це були «погодки». Відповідно, дорослим дітям — парубкам і дівчатам, — доводилося лягати поруч з батьками, а якщо врахувати, що батьки були ще молоді, а діти вже статевозрілі, це могло давати підґрунтя для порушення певних морально-етичних засад і провокувати інцестні практики, принаймні думки чи бажання про це. Те саме можна сказати й про спільне спання поруч дорослих братів і сестер. 

Тому острах інцесту міг бути вагомим аргументом для батьків, щоб дозволяти дорослим дітям ночувати на вечорницях. 

Про це красномовно свідчить запис із Харківщини: 

При нашому житті не можна дорослих дітей залишати вдома ночувати, особливо взимку, коли ми всі спимо в хаті… Як вам відомо, женимося ми рано, років у 18–19, до 35 років у нас можуть бути вже дорослі діти… А живемо ми в одній невеликій хаті, спимо на «полу» покотом (поряд одне з одним); на печі —  батько старий, на лежанці — мати-свекруха, так що парубку чи дівці доводиться поруч спати з батьком і матір’ю… Ось чому і ми не утримуємо своїх дорослих дітей вдома, а дозволяємо ходити, навіть посилаємо їх самі на вечорниці. 

На підтвердження цього припущення свідчить і той факт, що за народним звичаєм рідним братам і сестрам не годилося ходити, а тим паче ночувати, на тих самих вечорницях. 

Друга причина вже була згадана вище: спільна ночівля, попри ризики, додавала дівчатам більшого шансу вийти заміж, адже саме під час таких ночівель створювалися умови для тіснішого знайомства молоді, формувалося підґрунтя для виникнення симпатії, творився досвід спілкування з протилежною статтю. Саме тому спільне спання молоді досить часто було навіть негласно обов’язковим, і дівчата, які не залишалися ночувати, зазнавали осуду, а часом і «помсти» парубків: 

Коли знайдуться такі дівчата, що не хотять виходити на вулицю, тоді парубки мажуть їм дегтем ворота, хату або інші будинки. Звичайно малюють парубка з великим фальосом, а коло нього дівчину. Виймають також ворота та заносять кудись на вигін, а деколи навіть побивають таких дівчат. 

Особливо великою образою вважалася відмова дівчини на спільну ночівлю хлопцеві, з яким вона зустрічалася: 

Парубок, упевнений у своїй твердості й чистоті власних намірів, вимагає від своєї обраниці спільного спання як належного і відмову в цьому вважає великою образою для себе. 

Зазвичай на вечорницях залишалися ночувати в парі. 

Хлопець, котрий ще з вечора запитав собі дівку, як з нею увесь вечір жартував, чи за гребнем, як вона пряла, а чи де в другому місці: «Чи не можна там з тобою переночувати?» —  А вона, як на те, возьми та й згодилася на запит того хлопця. Тоді парубок, побачивши, де вона лягла, і як саме вже лямпу потушать, то й собі бебевх якраз туди до неї під рядно. То вже 22 вони там телесуються і шушукаються у парочці, присунувшись близенько одно до одного під тим рядном.

Цікаво, що відкрито говорити про свої почуття було не прийнято, молодь виявляла симпатію та виказувала пропозицію на спільну ночівлю в інші способи, зокрема залицяннями, жартами, пустощами або ж через третю особу:

Ніколи дівка не скаже сама тому парубку, який їй подобається, щоб він лишався, а передає через подругу . 

Якщо парубок не байдужий до якоїсь дівчини, то обов’язково припадає коло неї: жартує з нею, тримає її за косу, підставляє їй ногу; та своєю чергою або штовхне його, або смикне за чуб. Кінчаються ці гуляння тим, що кожен парубок лягає спати з тією дівчиною, біля якої припадав.