Доля кримськотатарського мистецтва та культури у вирі імперських амбіцій
Олександра Бобух
«Чорне століття»
У липні 1774 року було укладено угоду про «вічний мир» між Російською та Османською імперіями — Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким Кримське ханство здобуло незалежність. Завдяки договору Росія зобов'язалася вивести свої війська з Криму, проте вона залишила собі ключові позиції, що забезпечили їй вплив на півострів.Попри спротив, вже у 1783 році півострів був анексований. Російська імперія запровадила політику примусових виселень, конфіскації земель та перетворення вільних селян на кріпаків.
Відбувся занепад культурного життя: по-варварськи було спалено багато давніх рукописів і книг, зруйновано велику кількість пам'яток історії та культури. Нищили мечеті, медресе (школи), караван-сараї, цвинтарі, рештки давньої традиційної забудови збереглися лише в небагатьох містах.
Наприклад, унікальна пам’ятка Ешіль-Джамі Бахчисарайського палацу (пер. «Зелена мечеть») з розписами Омера, видатного живописця, що жив та працював у Бахчисараї у XVIII столітті, до початку XX століття була майже цілком зруйнована.
Півмісяці, як символи Кримського ханату, замінили на двоголових орлів, а Ханський палац був переданий Міністерству внутрішніх справ Російської імперії.
«Майже через рік після цього почалися перші ремонти та перебудови, під час яких Бахчисарайський палац значно втратив свій автентичний стиль. Наприкінці XVIII століття він був переданий в інше відомство, почалася нова серія ремонтів та перебудов, які ще більше змінили комплекс. Вже на початку XIX століття 70 приміщень були визнані ветхими та знесені», — говорить проєкт-менеджерка Кримського інституту стратегічних досліджень та ексгенеральна директорка Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника Ельміра Аблялімова-Чийгоз.
Радянський період
У 1917 році в Криму була заснована Кримська Народна Республіка.
«Дуже важливо зазначити, що це була перша мусульманська демократична республіка у світі, яка визнавала, толерувала й наділяла рівними правами представників інших релігій, окрім мусульман, та інших національностей, окрім кримських татар. А також у Конституції цієї республіки було прописано рівне право чоловіків і жінок не лише мати голос під час виборів, але й бути обраними», — каже кримськотатарський журналіст, правозахисник Алім Алієв.
Проте у 1918 році більшовики вбили її лідера, Номана Челебіджіхана. Пізніше, у 20-30-х роках, тривав процес татаризації. Розпочалося вивчення історії та культури кримських татар, створювалися національні школи, видавалися книги, існував театр, відроджувалися традиційні ремесла.
Найбільш масові та криваві репресії сталися в 1937-1938 роках. Лише 17 квітня 1938 року комуністи знищили десятки яскравих представників мистецтва та культури, освіти та науки, політичних і громадських діячів. Через велику кількість приречених на смерть розстріли тривали три дні. У списках обвинувачених у «шпигунстві» був 41 кримський татарин: 36 осіб було вбито, а п’ятьох — засуджено до довгострокового тюремного ув’язнення.
Проте розстріл інтелігенції був прелюдією до глобальної трагедії, яка трапилася через шість років — депортації кримських татар 18 травня 1944 року. За три дні товарними вагонами, призначеними для худоби, було вивезено 200 тис. людей. Від нелюдських умов перевезення, а також у перші роки після переселення загинуло понад 46% депортованих кримських татар, серед них була й відома орнаменталістка Адавіє Ефендієва, що працювала в техніці орьнек.
Збереження культури в депортації
«Як кримським татарам вдалося зберегти свою культуру та мову в депортації, не розчинившись у культурах Центральної Азії? Дуже просто: їх підживлювала місія повернення на Батьківщину. Хоча історія депортації була під забороною, навіть називати себе кримськими татарами було небезпечно. Все одно кримські татари вдома, на кухнях, практикували релігійні обряди, проводили весілля, вчили та передавали мову, розповідали про історичні віхи кримськотатарського народу. І таким чином зберегли покоління»,
— каже кримськотатарський журналіст, правозахисник Алім Алієв.
Повернення відбулося з 1989 року, проте й після здобуття Україною незалежності культура кримськотатарського народу залишалась капсульованою. Її просування серед проросійсько налаштованої кримської влади ніколи не було можливим, влада не хотіла та відмовлялася це робити.
Нова російська окупація
З 2016 року на території Ханського палацу в Бахчисараї проводяться роботи, які росіяни називають «реставрацією».
«Технології та матеріали, якими нібито “реставрують” пам’ятку, не відповідають періоду будівництва та спотворюють її, перетворюючи на новороб. Крім того, окупаційна влада не визнає цю пам'ятку як об'єкт археологічної спадщини, відповідно культурні шари внаслідок ремонтних робіт викидаються, не досліджуються. Це свідчить про те, що пам'ятка втрачає цінність як з наукової, історичної, так і з художньої точки зору, втрачається її доказова складова. У перспективі вона перестане існувати як пам'ятка»,
— говорить Ельміра Аблялімова-Чийгоз.
Стан кримськотатарської культури в Криму після 2014 року наразі складно дослідити.«Повноцінно розвиватись в умовах перманентної небезпеки неможливо. Важливо хоча б зберегти національну цілісність, не втрачаючи концептуальну єдність, фізично зберегти себе та своїх рідних і мінімізувати втрати. Щодо переслідувань — у Криму однаково небезпечно для всіх. Переслідуються всі: і молоді, і похилого віку, люди різного фаху та напрямків діяльності», — пояснює Ельміра Аблялімова-Чийгоз.
«І, по правді кажучи, з 2014 року українське суспільство переосмислило ставлення до кримських татар і зрозуміло, що це абсолютно найпотужніша проукраїнська сила на півострові, наймасовіша. І сьогодні ми відкриваємо один одного для себе наново», — каже Алім Алієв.
