Діти війни: історія підліткового рок-гурту «Метаморфоза» з Авдіївки

Авдіївка — індустріальне місто за 13 км від Донецька, де бойові дії ведуться з 2014 року. Місто знають зі зведень Генштабу, а також через близькість до Донецького аеропорту. Проте в Авдіївці розвивалася й музика — в місті діяла рок-школа, навчатися в якій з’їжджалися діти з сусідніх міст та селищ. 

Попри російсько-українську війну, близьке розташування до фронту та заміновані поля молодь міста надалі творила і розвивала місто, доки Росія не розв’язала повномасштабну війну. 

«Свідомі» поговорили з підлітками рок-гурту «Метаморфоза» про те, як змінилося їхнє життя після повномасштабного наступу та про роль музики і подальший розвиток.

«Все почалося з мене і мого бажання писати музику», — розповідає 15-річний соліст гурту Вадим. У хлопця не було музичних інструментів, тому писав лише тексти. Пізніше його другу Максиму подарували гітару, тож хлопці зібралися і написали першу пісню «Мрія». Так вирішили створити гурт.

«Коли намагаєшся щось робити, то перша спроба завжди така-собі», — сміється Вадим, розповідаючи про першу пісню.

На той момент в гурті були Вадим та Максим, а також всі їхні друзі, які вміли грати на гітарі. Через це учасники постійно змінювалися, аж доки «Метаморфоза» не сформувала теперішній склад: соліст та гітарист Вадим, 15 років, 16-річна басистка Лєра, барабанщик Максим, якому 14 та 19-річний гітарист Ілля.

Музику пише Ілля. Хлопець грає у двох гуртах одночасно: «Метаморфози» та «BFUTH».

«Я дуже любив метал, System Of A Down, а коли почув Nirvana, щось перемкнуло в голові, і почав вчитися грати на гітарі. Намагався написати музику максимально схожу до міксу легкого та емоційного гранджу з тією ж динамікою та енергетикою, як в металі», — розповідає Ілля. 

Згодом музикант потрапив на репетицію до «Метаморфози»: почав давати поради, як під'єднувати гітари, додавати ефекти — так і приєднався до них.

«Тексти до пісень писати не просто, — каже Вадим. — Це займає багато часу, не менше ніж день, щоб все відпрацювати». Вадим може прокинутися посеред ночі з ідеєю нової пісні і сісти писати. 

Раніше «Метаморфоза» співали російською. Після початку повномасштабного вторгнення повністю перейшли на українську. 

«Я не тримався певної сторони чи певного погляду, тому що думав, що ще зарано про це думати», — каже Максим, якому на момент створення гурту було 12.

Гурт «Метаморфоза» виступали на фестивалях та квартирниках в Донецькій області. Басистка Валерія розповідає: 

Минулого літа «Метаморфоза» вирушили в тур містами області. Максим каже, це був новий етап. Тоді всі місцеві групи — 7 гуртів — об’єдналися та поїхали в тур. Максим же грав у шістьох з них. «Так би мовити, нехватка барабанщиків», — сміється хлопець.

З 2014 року до початку повномасштабного вторгнення учасникам гурту найбільше запам’ятався лютий 2017 року. Тоді навколо Авдіївки активізувалися бойові дії, унаслідок чого не було ні світла, ні води, ні газу. Усе місто зібралося на стадіоні, а волонтери готували їжу місцевим, аби вони могли вижити.«Я пам’ятаю, тоді було дуже холодно, навіть в квартирі був мороз. Ми просто виживали тоді. Мені пощастило, що мене мій тато зміг забрати в Дніпро, і ми все це перечекали тут», — розповідає Вадим.

Валерія тоді жила на території тимчасово окупованої Донеччини. «Життя у цій “банановій республіці” гірше, ніж в якійсь Африці», — каже вона. Коли дівчина була у другому класі, у її рідний Донецьк прийшла Росія. 

З другого класу Валерія не вивчала українську мову.

На уроках географії школярам не показували і карту України.

«Ми вивчали історію Росії, ніякої України не було, і її не згадували», — продовжує дівчина. У сьомому класі ввели дисципліну «Урокі гражданства і духовнасті Данбаса», а на 1 вересня змушували співати гімн псевдореспубліки. Якщо діти не співали, погрожували вигнати їх зі школи.

Пропаганду, яку поширювали щодо подій 2014 року, Валерія не помічала аж до переїзду в Авдіївку. Їй було 13. Її сім’я виїхала через відсутність робочих місць: до 2014 року тато був шахтарем, проте з окупацією шахти позакривали. У 2019 році батько дівчини знайшов роботу в Авдіївці, тож їздив туди на роботу. Згодом на підконтрольну Україні територію переїхала вся сім’я. 

Зараз всі родичі дівчини в Донецьку. «Мій хрещений називає нас хохлами… “Хохлов потрібно розстріляти" — таке говорить», — каже Валерія.

У ніч з 23 на 24 лютого Максим ночував в бабусі, а вранці прокинувся від потужного вибуху. Не читаючи новин, хлопець пішов до школи. На дорозі до школи стався ще один сильний вибух, тож Максим пішов додому. 

Валерія також прокинулася від вибуху, проте в цьому для Авдіївки не було нічого незвичайного, тож вона пішла спати далі. 

14 березня Максим з родиною виїхав з міста у сусіднє Очеретино. «Ніяких думок не було. Ти думав про те, щоб просто вижити», — говорить хлопець.

Валерія виїхала 15 березня, після того, як прилетіло у її багатоповерхівку. Вадим евакуювався 13 березня. Наступного дня в його будинку посипалися вікна, тож жити там зараз неможливо.

«Багато людей вважало, що війна буде як у 14 році, де все було погано, але можна було пересидіти дома», — розповідає Валерія. Втім, 14 березня мешканці Авдіївки зрозуміли, що це не так. У цей день росіяни обстріляли місто з реактивних систем залпового вогню, Точок-У, а по коксохімічному заводу запустили один пакет «Граду». 

Ілля з родиною вирішили залишитися. Хлопець жив неподалік Авдіївки, у Новогродівці, і думав, що його місто не є ключовою ціллю росіян. Згодом почало не вистачати продуктів, а ціни — зросли. Наприкінці березня вночі хлопець прокинувся від гучних вибухів: виявилося, що це збили ракету. Прямих влучень у місто не було, проте сім’я Іллі виїхала до родичів на Кіровоградщині.

«Там залишилося багато людей, які чекають «русскій мір» і кричать “днр! днр!”», — додає Вадим. Максим узагальнює: в місті залишаються або літні люди, або ті, кому нема куди виїжджати, або люди з проросійською позицією.

Зараз Вадим, Максим та Валерія в Дніпрі, Ілля живе в селі на Кіровоградщині. В евакуації жити спокійніше, кажуть підлітки, але їх не покидає відчуття, що дому більше немає.

До початку повномасштабного вторгнення гурт не намагався донести щось слухачам: грали те, що подобається. Після 24 змінилося майже все: від мови, якою співають, до сенсу пісень.

«Як можна спілкуватися мовою країни, яка розпочала збройну агресію проти нашої країни? Ця країна зараз знищує місто, у якому я народився та виріс», — розповідає Вадим і додає, що писати пісні російською стало для нього неприйнятно.

Музика допомагала, коли група грала разом. Тоді це все поєднувалося в один потік, каже Ілля. Втім, після того, як довелося покинули місто, грати стало складніше.

«Складно згадувати Авдіївку, всі теплі спогади та розуміти, що ми, мабуть, туди не повернемося», — розповідає соліст. 

Учасники гурту намагаються стежити за подіями в місті, проте це не завжди вдається. 

«Ми ставили сцену для гурту “Жадан і собаки” навпроти однієї школи. В один момент я в Instagram дивлюсь сторіз і бачу, як ця школа горить», — розповідає Ілля. Це була школа, де вчилася Валерія та Вадим.

Ілля закінчив перший курс Донецького національного технічного університету за спеціальністю «Комп’ютерні науки». Захоплювався програмуванням та музикою, втім, вирішив, що музикувати може самостійно. 

Максим переходить у дев’ятий клас. Раніше планував вступати в Харків після дев’ятого класу разом з Валерією та Вадимом, які на той момент закінчили б 11-й клас. Проте після початку повномасштабного вторгнення вирішив вчитися до 11-го класу і розвиватися в музичній сфері. Вадим та Валерія надалі вже дистанційно вчаться в авдіївській школі. 

Окрім мрій потрапити на Atlas Weekend, «Метаморфоза» хоче виступити на концерті та записати свій альбом. Такі плани вони мали на цьогорічну весну, проте повномасштабне вторгнення Росії в Україну зіпсувало їх. Зараз гурт пише нові пісні — вже майже готові сім треків.

«Якби ми записали альбом, ми б показували новий матеріал», — каже Максим. — І поїхали б в тур», — додає Вадим. 

Пісень «Метаморфози» у записах майже немає — їх можна було почути вживу на авдіївських фестивалях.

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «MC2C (Media City to City): Creating city-to-city media connections for local and Ukrainian diaspora audience needs». Його реалізує Львівський медіафорум у партнерстві з Thomson Media та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.