Діяльність українського підпілля: інтерв’ю з координатором руху «Жовта стрічка» на Херсонщині
Єлізавета Каменєва
Страх та залякування українських активістів росіянами змусили їх ховатися, доки на території перебувають війська Росії. Так, російські пропагандисти створюють картинку, ніби на тимчасово окупованих територіях всі раді Росії. На противагу цьому люди з проукраїнською позицією започатковують партизанський рух — такий вже є в Криму, на тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини; такий рух був і в Херсоні, який українські війська звільнили 11 листопада. «Свідомі» поговорили з координатором руху «Жовта стрічка» на Херсонщині Іваном.
З міркувань безпеки називаємо лише ім’я.
З чого почався рух?
У квітні окупаційна влада хотіла провести псевдореферендум щодо створення «херсонської народної республіки». Місцеві активісти вирішили боротися з російською пропагандою, зокрема зірвати псевдореферендум.
«У нас зникав зв'язок, тому ми не могли постійно писати про те, що Херсон — це Україна, тут не чекали Росію, ми не згодні з режимом нової “влади”. Тоді ми почали діяти», — розповідає чоловік.
За його словами, активісти хотіли подарувати місцевим надію у вигляді жовтої стрічки, яка є символом України. Чому не було синього кольору? Все просто — росіяни не одразу розуміли, що означає цей рух, тому не поспішали його придушити. Це дозволило організувати перший протест, коли учасники з мешканцями Херсона бойкотували проти створення «хнр».
Як знаходили однодумців?
Зі слів Івана, вони нікого не шукали цілеспрямовано. Херсонці самі відгукнулися, коли партизани вивісили перші 100 стрічок по місту. Деякі не вірили, що це український рух, підозрювали, що так діє російська спецслужба, виманюючи патріотично налаштованих українців. Інші ж на свій страх і ризик фотографували та поширювали в соціальних мережах. Координатори, зі свого боку, комунікували з блогерами, щоб ті пояснювали, що це свої.
Іван пригадує реакції херсонців: «Про нас говорили на вулиці, підтримували, допомагали. Приємно було бачити, як жінка сиділа на лавці й вішала свою стрічку. Це було добрим знаком для нас».
Учасників руху ставало все більше: вони купували принтери, друкували плакати і розвішували у різних районах міста.
Пізніше знайшли однодумців у тимчасово окупованих Мелітополі, Енергодарі, Генічеську, Новій Каховці, Бердянську, Донецьку, Луганську та в Криму. Координатор каже, що на тимчасово окупованих територіях людей залякують, але спротив російській системі нікуди не зник.
«Ми маємо об’єднувати населення, яке підтримує національні ідеї. На сьогодні маємо в команді до двох тисяч сміливців», — каже Іван.
Патріотичні ідеї
Якщо не було принтера чи фарби, люди від руки малювали підбадьорюючі написи «ЗСУ близько, ЗСУ йде», букву Ї. Ідея «Ї» полягає в тому, щоб мати свій унікальний знак. Але малювали його тільки там, де перебували росіяни, щоб дратувати їх і нагадувати про спротив.
«Спочатку це мала бути буква Р — проти Референдуму, — пояснює Іван. — Але відмовилися від цієї ідеї». Активісти малювали різні букви і дивилися, як виглядає. Коли зупинилися на букві Ї, зрозуміли — ідеально. Перший такий символ з’явився під кінець липня на одній зі шкіл.
Пізніше стартував флешмоб «Віддери рашизм» — акція зі збору агітаційної продукції росіян. Люди збирали листівки, здирали оголошення з під’їздів, зривали російські прапори. Таким чином вони, за словами координаторів, очищали міста від рашизму. Потім спалювали це і знімали на телефон, щоб надіслати у чат-бот «Разом» та поширити в соцмережах.
До слова, кожен активіст має два телефони — один для робочих завдань, інший без контактів та символіки, на випадок перевірки. Потрібно діяти за принципом сфотографував — надіслав — видалив.
Хто вони — учасники руху?
Кожне місто має свою команду. Херсонських активістів — 200 людей, якими керувала Лілія. Іван познайомився з жінкою у травні. «Вона трохи боялася, у кожній людині бачила зрадника, потенційну загрозу, однак хотіла допомагати», — пригадує координатор руху. Лілія готувала плакати, стрічки, малювала графіті, клеїла листівки та передавала інформацію про місця перебування росіян ЗСУ.
Однією з команд керував Денис — фахівець у сфері IT-технологій. Покидати рідне місто не хотів, тому разом з активістами вішав жовті стрічки та прапори. 9 травня хлопець долучився до мітингу проти так званого параду перемоги з радянськими прапорами. Тоді росіяни били та викрадали проукраїнських мітингувальників. Людей закрили в кінотеатрі «Україна», де жорстоко над ними знущалися. Самого Дениса декілька днів допитували працівники ФСБ.
Звільнення Херсона
Коли з’явилася інформація, що українські військові близько, координатор руху «Жовта стрічка» розмістив в телеграмі пост: «Херсонці, для вас завданнячко». Людей закликали виносити всю українську символіку, що є вдома. Вони мали вдома герби Херсона, України, ЗСУ, ДСНС, прапори держави та УПА.
«Коли всі повиходили, утворивши єдине синьо-жовте тло, ми були в приємному шоці, — розповідає Іван. — Людям доводилося все ретельно ховати — під лінолеумом, у дворі під плиткою, глибоко в шафах. Поки хтось сумнівався, що Херсон залишається українським містом, люди ризикували життям і зберігали вдома предмети, заборонені росіянами.
На думку Івана, краще жити без світла, тепла і води, але у вільній країні. «Триває боротьба, і підняття прапорів — один із здобутків наших військових. Це один із необхідних кроків до перемоги, щоб всі бачили — Україна в Херсоні була і завжди буде», — коментує чоловік.
Після звільнення Херсона учасники руху «Жовта стрічка» не зупиняються. Навпаки — хочуть розширювати власну географію та збільшувати локальні групи до сотень людей там, де зараз десятки. На тимчасово окупованих територіях продовжують працювати у підпіллі, а свої пости в телеграм-каналі супроводжують наступним текстом: «Щоб наші ЗСУ окупантам кожну кляту ніч снились — начіпляймо жовтих стрічок на всіх вулицях! Разом переможемо!»
