Чи можна притягнути Росію до відповідальності за екологічні злочини?
Окрім порушення законів та звичаїв ведення війни, злочинів проти людяності на окупованих територіях та геноциду, Україна має намір притягнути Росію до відповідальності за екоцид. Екоцид — це злочин проти довкілля. Тварини та рослини не тільки по лінії фронту, а й по всій країні та на тимчасово окупованих територіях регулярно потерпають від воєнних дій, обстрілів різними типами зброї, знищень екосистем, пожеж, експлуатації російськими військовими тощо.
Ольга Чевганюк, керівниця проєкту #StopEcocideUkraine та Дмитро Коваль, юридичний директор правозахисної організації Truth Hounds, а також експерт Project Expedite Justice, обговорили можливість притягнення Росії до відповідальності за злочин екоциду на події проєкту «Архів війни» у межах правозахисної програми RIGHTS NOW! фестивалю Docudays UA.
Свідомі разом з Docudays UA розповідають про можливості притягнення Росії до відповідальності за екологічні злочини.
Як UAnimals організовує кампанії #StopEcocideUkraine
Ми побачили, що тварини, природа загалом, її знищення — це не є якимсь побічним ефектом від війни, це є однією з цілей,
— розповідає Ольга Чевганюк, керівниця міжнародного відділу організації UAnimals та керівниця проєкту #StopEcocideUkraine.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року UAnimals почали евакуйовувати тварин із зон бойових дій, говорить Ольга. Організація вивезла понад чотири тисячі тварин, навіть левів та тигрів, з неволі. Волонтери бачили наслідки окупації росіянами українських територій. Російська армія масово відстрілювала тварин, знищувала зоопарки й заповідники, спалювала екосистеми і завдавала цілеспрямованої шкоди.
«Ми зрозуміли, що треба з цим щось робити, і запустили campaign #StopEcocideUkraine. Власне, кілька років ми шукали правильний формат, спілкувалися з юристами, а що саме ми можемо як громадська організація зробити, на що реалістично вплинути. І основа цього campaign для нас — це, власне, саме інформаційна діяльність. Ну й наша сильна сторона в тому, що ми вміємо комунікувати, і команда вміє вигадувати щось, що змусить людей знову ж таки звернути на це увагу, тому що це не має зникати із загальних радарів, про це мають говорити, про екологічні злочини», — розповідає Ольга Чевганюк про те, як UAnimals веде кампанію #StopEcocideUkraine.
З цією ініціативою UAnimals вирішили вийти на міжнародний рівень для привернення уваги іноземців до злочинів Росії проти довкілля в Україні. Попри певний негативний досвід з медіа в інших державах, організаторам вдалось залучити на свою сторону багато іноземців у різних країнах світу. Збіглось так, що в багатьох країнах екологічна тема досить публічна, і те, що протести і комунікація UAnimals відбувались специфічно на тему знищення тварин і рослин.
«Ми, наче через цю тематику, все одно загалом говоримо про що? Про все те, що потрібно Україні наразі, щоб перемогти. Тому що щоб зупинити там екологічні злочини, треба зупинити війну. І давайте щось робити», — розповідає Ольга.
Знищення Каховської гідроелектростанції як один із найбільших злочинів екоциду
6 червня 2024 року Росія зруйнувала Каховську ГЕС. З того часу українські правоохоронні органи, громадські активісти й науковці оцінюють наслідки для екосистеми півдня України. Дмитро Коваль, юридичний директор правозахисної організації Truth Hounds, а також експерт Project Expedite Justice, розповідає, що вивести одну оцінку досить складно, і необхідний комплексний підхід. Адже деталі важливі для майбутньої справи у притягненні Росії до відповідальності за екоцид.
Ми розглядаємо всі варіанти того, що могло статися на Каховській ГЕС, і формуємо власний висновок на основі аналізу різних версій. Оцінюємо, яка екологічна шкода настала. І дійсно, ми відверто говоримо про те, що ті оцінки, які давалися в перші два-три місяці після того, як ГЕС була підірвана, з тим, що ми бачимо через рік після підриву, різняться,
— розповідає Дмитро Коваль про те, як відрізняються різні дані щодо шкоди, завданої підривом ГЕС.
Дмитро також говорить, що право досить важко застосувати до природи. Адже ГЕС і водосховище — це рукотворні об'єкти. Тому необхідно додатково пояснювати вплив знищення водосховища не тільки на довкілля, а на взаємозв'язок між різними елементами природи.
«Чи є, скажімо, штучна екосистема природою, чи ні? Чи є природою взаємозв'язок між різними елементами, скажімо, між тим, як на невеликій площі сформувалися якісь засолені землі. І як на зовсім іншій площі, яка так чи інакше пов'язана, зникли певні тварини. Так чи оцей взаємозв'язок між різними такими наслідками, він теж є частиною природи у юридичному сенсі. Тому ми намагалися показати також і тенденції», — говорить він про юридичну сторону розслідування наслідків підриву ГЕС.
Якщо українцям вдасться, то підрив Каховської ГЕС буде першим у світовій історії доведеним злочином проти довкілля, який спричинив катастрофу.
Коли ми говоримо про воєнні злочини проти довкілля, важливим є не лише те, що відбулося — був підрив чи ні, настали наслідки чи ні. Важливим є те, чого хотіли досягнути ті, хто організовували підрив чи якусь атаку на об'єкт. Без розуміння того, чого хотіли досягти, зазвичай неможливо по суті кваліфікувати як воєнний злочин певну подію, яка трапляється в рамках збройного конфлікту,
— говорить Дмитро про виклики перед українськими правоохоронцями і юристами.
Українські юристи, активісти й правоохоронці зараз комплексно намагаються розв'язати цю проблему з розслідуванням підриву Каховської ГЕС, все для того, щоб у міжнародному суді розкрити цей злочин максимально й довести провину Росії.
Як притягнути Росію до відповідальності за екоцид?
Поняття екоциду як кримінального злочину введене до права декількох країн у світі. Це країни колишнього СРСР, В'єтнам і Україна. З однієї сторони, українське право вже дає перевагу Україні почати кримінальну справу проти Росії щодо вчинення екоциду в рамках національного права. З другої сторони, екоцид як злочин не внесений до Римського статуту. Тому в міжнародних судах його окремо не розглядають. Україна теж не є підписанткою Римського статуту. Тому для внесення екоциду в статут Україна має пройти досить тернистий шлях.
«Міжнародне гуманітарне право, яке стосується війни, говорить, що деякі дії сторін у конфлікті допустимі, якщо вони спрямовані на досягнення військової переваги. Це правило скасовує загально цивільні, ну тобто мирні норми, які не можуть застосовуватись, наче як війни немає. Тобто навіть коли ми говоримо про екоцид, нам все одно потрібно дивитися, як це узгоджується з логікою міжнародного гуманітарного права, права війни. Але коли ми говоримо про екоцид, покарання за нього може настати поки що лише в Україні», — говорить Дмитро Коваль.
Якщо внести екоцид до Римського статуту не вдасться, Україна все ще може скористатись компенсаторним механізмом за завдану довкіллю шкоду — репараціями. У міжнародному праві вже є прецеденти, коли країна-агресор виплачувала компенсацію за завдану екосистемі шкоду.
Дмитро Коваль розповідає про справу Кувейту проти Іраку в 90-х роках XX століття. Ірак під час ведення війни проти Кувейту підпалював нафтові свердловини. Хмара зі згорілої нафти покривала десятки кілометрів і забруднювала таким чином територію Кувейту. Так-от підрахунок тоді довкільної шкоди призвів до того, що в компенсаційну схему від Іраку до Кувейту були включена оплата власне цього довкільного рахунку.
Інший приклад — це Уганда та Демократична Республіка Конго. Уганда вела збройні дії на території Конго, і в рішення міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй, до якого дійшло через те, що обидві сторони погодились, що міжнародний суд їх розсудить, в компенсаційну частину було включено підрахунок того, як природа Демократичної Республіки Конго постраждала від дій Уганди.
Нам важливий лиш факт того, що Росія розпочала війну агресивну, що вона порушила основу міжнародного права, яка забороняє, власне, посягання на територіальну цілісність інших держав. Цього самого факту достатньо для того, щоб ми почали рахувати, яку шкоду для довкілля завдає війна. І далі — щоб ми могли сформувати оцей-от довкільний рахунок,
— говорить Дмитро Коваль.
Та Україна, окрім ведення кримінальної справи проти Росії, має впроваджувати етичні практики всередині країни та захищати довкілля, щоб знати, чому саме загрожує російська агресія і щоб потім мати змогу досконально підрахувати завдану шкоду.
Ольга Чевганюк говорить, що у світі захист тварин під час збройних конфліктів досі покладений на громадські організації. Міжнародне право не захищає їх від війни. Але інші міжнародні організації тримаються від війни Росії проти України осторонь.
«Ми не затвердили зі Stop ecocide international жодної спільної кампанії, тому що вони знаходяться в аполітичній, якраз-от, структурі. І для них говорити про екоцид з погляду того, що причиною цього є Росія — для них є таким заважаючим фактором, для того, щоб адвокатувати це», — розповідає вона.
Тому Україна має можливість змінити підходи міжнародних організацій і міжнародного права в рамках злочину екоциду. Але для цього необхідно напрацювати законодавство на національному рівні, а також виконувати його. Захищати природу, закрити прогалини в законодавстві. Дійсно карати за поводження проти тварин і знищення екосистем.
«У нас насправді один із найкращих у світі законів з приводу жорстокого поводження з тваринами. Але це не працює, це не виконується. Тобто не вистачає от цієї регуляторної політики. Цирки з тваринами — це взагалі окрема для нас болюча тема — загалом законодавчої заборони немає. Тобто це досі законно. Нам заважає багато чого і багато всього зупинити Росію, але те, що ми самі ж робимо, ми дуже швидко можемо самі зупинити. І коли ми говоримо про те, що ми хочемо допомагати національним природним паркам, бо екоцид, екологічні злочини, а я їду в національний природний парк десь в Одеській області, і вони роками борються з місцевими, з незаконним виловом, з тим, що спалюють лісосмуги для того, щоб розширювати розорювані території, переспоживанням, наприклад, надають природі відновитись. Це дуже сумно, тому що все це робимо ми своїми руками», — розповідає Ольга Чевганюк.
Вся розмова доступна в онлайн-кінотеатрі DOCUSPACE.
