Чому українських митців минулого століття так мало знають у світі?
У 2022 році світ лише почав відкривати для себе українську культуру, зокрема її художників та письменників. Для більшості української культури не існувало, адже на заміну завжди приходила російська, а самим українським митцям минулого століття забороняли творити.
Радянська влада знищувала українську інтелігенцію задовго до того, як письменники, поети та художники могли стати світовими геніями.
Українська культура минулого століття не мала можливості стояти разом зі зразками світового мистецтва. Українських митців переслідували, ув’язнювали та вбивали лише тому, що вони були українцями.
«Україна стала тим експериментальним майданчиком, на якому комуністичний режим набував досвіду приборкання і знищення культури.
Протистояння тут почалося задовго до завершення Другої світової війни, відразу після ліквідації Української народної республіки у 1921 році. Саме кінець 20-30-х років минулого століття став часом найбільш кривавих жнив у ліквідації української культури», — зазначає історик Володимир В’ятрович.
Розповідаємо, як радянська влада перекривала доступ української культури до світової арени, вбивавши представників української культури.
Переслідування та розстріли інтелігенції
Одним із ключових в тодішньому українському культурному дискурсі стало гасло, сформульоване українським письменником Миколою Хвильовим, — «Геть від Москви!». Більшовики ж завдали удару у відповідь: знищили феномен української культури 20-х років через фізичну ліквідацію його творців.
Тільки у 1934 році репресій зазнали 97 зі 193 членів Спілки письменників України. Знищений основний осередок культури в Україні вже не міг поширювати ідеї на інші культури.
Приблизно з кінця 1920-х років почалися арешти української інтелігенції в межах організованих та сфабрикованих радянською владою судових процесах.
Це унеможливлювало вільно творити та поширювати праці митців.
Першим судовим процесом проти української інтелігенції став розгляд справи «Спілка визволення України» у 1930. Метою було дискредитувати українську інтелігенцію та знищити національних рух. На лаві підсудних опинилося 45 людей, більшість із них — представники української інтелігенції: Володимир Чехівський, Андрій Ніковський, Людмила Старицька-Черняхівська, Йосип Гермайзе, Володимир Дурдуківський, Марія Тобілевич.
Фокусом трагедії української культури цього періоду стало 3 листопада 1937 року, коли до двадцятої річниці Жовтневої революції, за вироками позасудових органів, радянська влада розстріляла Леся Курбаса, Миколу Куліша, Матвія Яворського, Володимира Чеховського, Валер’яна Підмогильного, Валер’яна Поліщука та інших визначних українських митців.
Тоді НКВС розстріляло 1111 осіб, зокрема 287 українців і тісно пов'язаних з Україною людей. Історик Тімоті Снайдер вважає, що територія України була найбільш смертоносним місцем на Землі з початку 1930-х до середини 1940-х років.
Вплив на розвиток культури
Переслідування та вбивства вплинули на розвиток української культури того часу, тому що творчий процес фактично переривався декілька разів і загальмувався у своєму розвитку.
«У результаті українська культура зазнала катастрофічних втрат, коли безліч людей було знищено в розквіті сил задовго до того, як вони могли створити безліч шедеврів. У результаті нашу культуру погано знають в світі», — зазначає історик та автор каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв.
Окрім знищення українських митців, радянська влада також схиляла їх до співпраці з комуністичним режимом. Це сприяло обмеженню творчої діяльності, оскільки митцям доводилося писати про комуністичну владу лише в позитивному ключі.
Одним із таких прикладів є поет Павло Тичина. За словами Мараєва, Тичина так і не зміг повернутися до справжньої літератури і залишався митцем, який прославляє партію і політичний режим.
«Мистецький процес у 60-80-ті роки міг би бути зовсім інший, цілком на рівні найкращих зразків світового мистецтва, якби не сталося тих страшних подій», — розповідає Владлен Мараєв.
Обмеження діяльності за кордоном
У 1920-ті роки українські письменники виїжджали за кордон, щоб провести творчі події, зустрітися із західними колегами. Проте під час таких поїздок митців майже завжди супроводжували представники радянських спецслужб, які слідкували за поведінкою кожного члена делегації і намагалися запобігти будь-яким спробам українців залишитися там.
Необхідність поширювати за кордоном знання про українських творців минулого
Наразі творчість українських митців поширюється за кордоном, зокрема з 2013 до 2020 років кількість перекладених українських книжок зросла від близько 48 до 153.
Українці вибороли право творити свою історію у кривавій боротьбі, і лише зараз, протягом останніх трьох місяців повномасштабної війни, світ прийняв, що Україна — суб’єкт, а не об’єкт історії, вважає історик Тімоті Снайдер.
«Поки на Заході відкривають для себе українців, українці відкриваються по-новому самі для себе, але що є в центрі цих відкриттів — так це їхня ідентичність. Українці точно знають, ким вони є», — каже Снайдер.
Представники Розстріляного відродження чи справи СВУ відстоювали свободу, а головне — були готові померти за українську ідею.
Зараз українці майже щодня втрачають талановитих людей, яких, як і сто років тому, знищує Росії.
