Чому НАТО не розпочало війну у відповідь на вибухи в Польщі?

«НАТО завжди перебувало у стані кризи — і завжди НАТО долало ці кризи», — 15 років тому це написав дослідник безпеки Юліан Ліндлі-Френч. 15 листопада відбулася чергова криза — вибух на території Польщі. Попри це союзники не пересварилися і показали єдність своїх позицій.

Комусь може здатися, що західні країни продемонстрували слабкість, не відповівши на вибух ракети у польському селі Переводів. Проте це не так. Аби краще зрозуміти реакцію НАТО, розгляньмо основні статті основоположної угоди альянсу.

Країни-члени зобов'язуються вирішувати всі міжнародні конфлікти мирно та не використовувати силу у спосіб, що суперечить Статуту ООН. Очевидно, що на практиці так відбувається не завжди. Але це означає, що країни-члени хочуть уникати збройних конфліктів з іншими державами. 

Країни-члени розбудовують вільні інституції, обмінюються інформацією про них та уникають економічних конфліктів. Цього положення також не завжди дотримувалися, проте з нього випливає, що альянс не є суто оборонним. НАТО також засновано на подібності політичних систем. 

Сторони індивідуально та спільно розбудовують засоби спротиву збройному нападу. Це означає, що кожен член має інвестувати у свою безпеку, а не сподіватися на інших. 

Навколо цієї проблеми точилося найбільше дискусій, оскільки європейські країни завжди виділяли менше коштів на оборону, ніж США. Дійшло до того, що коли за часів президента Дональда Трампа подальше членство США у НАТО було непевним, президент Франції Еммануель Макрон сказав про «смерть мозку» альянсу і закликав країни ЄС серйозно поставитися до власної безпеки.

Співвідношення почало змінюватися після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну — Європа почала запасатися зброєю. Однак оборонні бюджети ухвалюється на кілька років вперед, тому наочного ефекту поки немає. Протягом 2022 року більшість європейських членів витратили на оборону менше за 2% власного ВВП — цей показник є орієнтиром НАТО. 

Країна-член може розпочати консультації з іншими членами, якщо бачить загрозу власній безпеці. Зазвичай після консультацій країни ухвалюють низку спільних політик, які є менш радикальними, ніж оголошення війни країні-загрозі. 

Перший секретар НАТО Гастінгс Ісмей пояснював, що Статтю 4 слід використовувати перед тим, як на члена безпосередньо можуть напасти. Наприклад, у 2014 році Польща скористалася Статтею 4, аби провести консультації через російську тимчасову окупацію Криму. Країни-члени постановили зупинити військову співпрацю з Росією. НАТО посилило свою присутність у Польщі, Румунії та країнах Балтії. 

Після початку повномасштабного вторгнення відразу вісім країн звернулися до своїх союзників щодо консультації. Унаслідок цього НАТО посилило оборонну допомогу Україні та активізувало свої Сили реагування.

Після вибуху 15 листопада Польща розглядала можливість застосування Статті 4, проте згодом відмовилася від цієї ідеї. Чому? Розберемося у наступній секції. 

Напад на країну-члена вважається нападом на решту членів. Вони мають «негайно індивідуально та разом» допомогти країні, на яку напали. 

Звучить гарно. На практиці складніше. Перш за все, напад має відбутися у Європі, США, Туреччині, на середземноморських чи північноатлантичних островах країн-членів або у морі, північніше Північного Тропіку. 

Однак застосування Статті 5 не відбувається автоматично. Країни самостійно вирішують, що є нападом, а що — ні. Є лише один прецедент її використання: у 2001 році США скористалися нею після терористичної атаки 11 вересня. 

Інші країни-члени погодилися на це попри те, що терористичне угрупування не є традиційною загрозою. Протягом другої половини ХХ століття у більшості європейських членів відбувалися терористичні акти, але меншого масштабу. Наприклад, у 1980 році італійські неофашисти підірвали бомбу на вокзалі Болоньї, унаслідок чого загинуло 85 осіб. Італія не звернулася до НАТО. 

Так і з вибухом 15 листопада: лише Польща може визначити, чи становить ця ситуація загрозу її безпеці. Варшава вимушена діяти обережно, оскільки остаточної інформації щодо події немає. 

Цю тезу можна звичайно розкритикувати. Мовляв, коли у 2012 році Сирія збила турецький військовий літак, Туреччина звернулася до НАТО по допомогу за Статтею 4. Тоді альянс посилив турецьку протиповітряну оборону. Чому ж зараз не скористатися цим положенням договору?

Незавершеність розслідування вибуху ускладнює питання. Проте Польща, вочевидь, отримає подібну допомогу, навіть якщо не застосує Статтю 4. Підвищення обороноздатності країни відповідає положенню Статті 3. Крім того, на черговій зустрічі формату Рамштайн союзники пообіцяли надати й Україні засоби ураження повітряних цілей.