Чому люди не звертаються по допомогу після сексуального насильства та як це виправити?
У жовтні 2022 року ООН зафіксувала випадки сексуальних злочинів росіян під час повномасштабного вторгнення. У звіті йдеться про те, що організація поговорила зі 191 людиною, яка постраждала або стала свідком. Проте, за словами спецпредставниці ООН з питань сексуального насильства в умовах конфліктів Прамили Паттен, це — лише «верхівка айсберга», яка не відображає масштабів в умовах війни.
Олена Зеленська в інтерв'ю турецькому інформаційному агентству «Анадолу» повідомила про масштаби зґвалтувань російськими військовими та наголосила на важливості світового розголосу цієї проблеми. Додала, що людям важко розповідати про пережиту трагедію, тому вони часто замовчують це.
«Свідомі» пояснюють, чому не треба мовчати про насильство та за яких обставин найчастіше приховують пережите.
Чому постраждалі не звертаються по допомогу?
Сором, почуття провини, страх, що близькі не сприйматимуть людину так, як раніше, залякування кривдника — це причини, чому люди не звертаються по допомогу, наводить психологиня, сексологиня та членкиня Асоціації психологів України Маргарита Шавловська.
Часто люди, які пережили зґвалтування, намагаються заперечити травму, оскільки усвідомити та сформувати травматичний досвід у слова важко.
«Розповісти комусь та звернутись по допомогу — це визнати те, що сталося. Психіка себе природно захищає, і часом немає ресурсу, щоб визнати реальність», — розповідає клінічна психологиня та кандидатка у психотерапевти за напрямком психоаналізу Марія Мельник.
Ще однією причиною замовчування є те, що насильство є порушенням інтимного простору людини: соромно ділитися, що був такий досвід. Зокрема, сприяє й викривлене розуміння теми суспільством.
«В інформаційному просторі тема сексуальності, сексу та сексуального насилля є досить табуйованою. Те, що у людини був досвід зґвалтування, не робить її гіршою чи нездатною будувати стосунки. Це все — міти, через які люди бояться звертатися по допомогу», — каже Мельник.
Людина, яка пережила насильство, може відчувати ірраціональну провину. За словами Мельник, така реакція може бути спровокована суспільством, бо досі існує насадження вини на потерпілого/лу. Це може бути і психологічним захистом.
«Провина — це ідея про вплив та контроль: “Якщо я в чомусь винний/а, значить я мав/ла якийсь вплив”. Власне безсилля і те, що неможливо було себе захистити, деколи складніше пережити», — каже психологиня.
Що робити людині, яка зазнала насильства?
Передусім варто пам’ятати, що у зґвалтуванні винен лише кривдник.
«Те, що сталося — не ваша провина і не робить вас поганою людиною», — зазначає Маргарита Шавловська.
Психологині радять звернутися по медичну та психологічну допомогу до фахівця/чині. Пропрацьована та проговорена травматична ситуація стає більш контрольованою, тому що ми її можемо хоча б частково відпустити.
Щоб позбутися почуття безсилля та відсутності контролю над своїм життям, слід звернутися до Національної поліції України, закладів охорони здоров’я або зателефонувати на гарячу лінію із запобігання домашнього насильства та торгівлі людьми й ґендерної дискримінації за номером 0 800 500 335.
По можливості зберегти докази (медичні довідки, фото- та відеоматеріали) для Міжнародного кримінального суду, який займається розслідуванням російських воєнних злочинів на території України.
Не у воєнний час підтвердження можна передати Національній поліції або закладам охорони здоров’я.
Divoche.Media також зазначає, що щодо сексуального насильства, не пов’язаного з проникненням у тіло людини, зокрема йдеться про сексуальні домагання, переслідування сексуального характеру, можливо звернутися до адвокаток/тів та отримати індивідуальну консультацію. З такими питаннями можна звертатися на лінію правового консультування «ЮрФем:підтримка».
Важливим аспектом також є те, що доказами можуть бути не лише висновки судово-медичної експертизи. Це і свідчення очевидців, записи з камер відеоспостереження з місць, скриншоти листувань, погроз, свідчення.
Чому важливо про це говорити?
Марія Мельник пояснює, що поширення інформації дозволяє інтегрувати травматичний досвід у життя як на рівні індивідуальному, тобто людини, яка це пережила, так і на рівні суспільства.
«Прожита та опрацьована травма стане сумною та болісною частиною нашої історії, але слово “історія” у цьому реченні означатиме, що травма вже в минулому та більше не впливає на нас», — пояснює Мельник.
Коли людина повідомляє про злочин, у неї з’являється надія, що кривдника покарають — це допомагає позбутися почуття безсилля та відсутності контролю, наголошує Шавловська.
«Говорити про випадки зґвалтування важливо, щоб позбутися стигми у суспільстві, допомогти потерпілим звільнитись від сорому та провини», — зазначає Маргарита Шавловська.
Суспільству ж необхідна сексуальна освіта. Неоднозначна реакція пояснюється неусвідомленням глобальності та серйозності теми, оскільки про це мало говорять.
На індивідуальному рівні ви можете допомогти: розповсюджувати інформацію про безплатні психологічні служби, телефони довіри та програми захисту. Якщо буде вдосталь повідомлень про підтримку, це допоможе людям відчувати безпеку.
