Artists Against War: візуальна мова війни. Інтерв’ю з Наталією Шульгою
«Свідомі» у співпраці з онлайн-галереєю «Artists Against War», чиї постери були створені на підтримку України після російського повномасштабного вторгнення, розповідають про художників, які допомагають Україні через мистецтво. Читайте інтерв’ю з ілюстраторкою Наталією Шульгою.
— Якою була ваша основна діяльність до 24 лютого?
— Я працювала і працюю архітекторкою в «BURØ», а також беру приватні замовлення від різних видавництв та проєктів як ілюстраторка.
— Яким для вас був початок повномасштабного вторгнення?
— Я була у Києві на лівому березі. Прокинулась нормально, за будильником, і побачила повідомлення від сестри із пропозицією прийти до неї, мовляв, разом буде легше. Не розуміла, що вона має на увазі, і вже коли зайшла почитати новини, то усвідомила, що почалось повномасштабне вторгнення. У моїй квартирі тривав ремонт, і 24 лютого будівельники мали прийти укладати плитку на кухні. Я написала їм: «Ну ви, напевне, сьогодні не приходьте» [сміється — прим. ред.].
Насправді коли прийшло усвідомлення того, що відбувається, було складно: шоковий стан, сльози, розгубленість і нерозуміння, що робити.
Першу ілюстрацію, присвячену війні, малювала вранці 24 лютого, щоб владнати думки і просто робити щось звичне та зрозуміле.
Кілька днів ще залишалась у Києві, а потім з родиною виїхали до Дрогобича. На початку квітня перебралася у Львів, і досі тут, проте вже не з причин фізичної безпеки. До Києва загалом можна повертатись, але це історія про мої відносини зі Львовом.
— Чим було для вас малювання у перші дні вторгнення?
— Я думаю, що, перш за все, це була моя рефлексія на тему того, що відбувалось. Але також малювання було потрібне, щоб заспокоїтись. Зранку 24 лютого я намалювала ілюстрацію з велосипедистом, яку назвала «Ride bikes, not tanks». Я створюю багато ілюстрацій на велотематику і сама займаюсь велоспортом, хотілось зробити зображення і для цієї спільноти. Велосипед асоціюється зі свободою та радістю, а 24 лютого прийшло розуміння, що та велика частина життя, повʼязана з цим, припиняється.
Більшість ілюстрацій, які робила від себе, — це моя необхідність висловитись і перекласти переживання в зображення.
На мою думку, ілюстрація — це про комунікації, допомогу іншим поділитись тим, що вони відчувають, і відрефлексувати своє.
— Як змінилась ваша діяльність після 24 лютого? Яким стало співвідношення архітектури й ілюстрації?
— Архітектура взагалі на кілька місяців стала на паузу. А щодо ілюстрації, то перші місяці не малювала на замовлення — це були тільки зображення від мене, спровоковані новинами на тему війни, як-от після авіаудару по пологовому в Маріуполі та деокупації Київщини. Зараз співпрацюю з ініціативою «ReStart Ukraine» про відбудову країни і її майбутнє. З часом з'явилися замовлення та комерційні проєкти, але, так чи інакше, у мене досі майже вся робота пов'язана з темою війни або того, що буде після неї.
— Чи помічаєте ви на своїй сторінці інтерес з боку іноземців?
— Більшість моєї аудиторії — українці, але інтерес з-за кордону є. От нещодавно було замовлення від австрійців, які робили музичний фестиваль «Waves Vienna» і підтримували українських музикантів на ньому. Це і є комунікація з іноземцями: вони звертаються до українських ілюстраторів, щоб ті розказали у свій спосіб про те, що відбувається.
— Якою, на вашу думку, є роль мистецтва у війні?
— Я бачу дві ролі:
- Комунікаційна — розказати іншим людям, що відбувається, і що ми відчуваємо, особливо тим, хто не перебуває в Україні та не переживає повномасштабну війну особисто. Вважаю, що зображення краще передають відчуття та емоції, і легше сприймаються.
- Більше внутрішня та особистісна — зображення часто допомагають «переварити» власні почуття і розказати про них. Радію, коли бачу, що люди поширюють мої ілюстрації. Тоді розумію, що, можливо, допомогла людині розповісти і про її переживання — значить картинки відгукнулися з тим, що вона відчуває.
