Artists Against War: візуальна мова війни. Інтерв’ю з Каталіною Маєвською
«Свідомі» у співпраці з онлайн-галереєю «Artists Against War», чиї постери були створені на підтримку України після російського повномасштабного вторгнення, розповідають про художників, які допомагають Україні через мистецтво. Читайте більше в інтерв’ю з дизайнеркою Каталіною Маєвською.
— Якою була ваша основна діяльність до початку повномасштабної війни?
— Як і є зараз. Я — дизайнерка. Працюю в науково-популярному медіа «Куншт» та маю фріланс-проєкти. Спеціалізуюсь на айдентиці й іноді працюю з ілюстрацією, бо це також входить в список моїх компетенцій і навичок як дизайнера.— Яким було ваше 24 лютого та подальші дії після нього?— Напруга відчувалась ще напередодні. Було усвідомлення, до чого все може призвести. Але психіка так цікаво працює, захищаючи нас, тому постійно здавалось, що початок вторгнення буде точно не сьогодні, не завтра і не наступного тижня. І коли воно почалось, то я довго не могла влитися у цю реальність, зрозуміти, що відбувається, й усвідомити, що це насправді. Я родом з Києва, але тоді не була вдома. Ми поїхали у справах та до друзів у Рівне. Не було з собою ані документів, ані тривожної валізки. Як каже Байдак [комік Василь Байдак — прим. ред.]: «Тривожна валізка — це коли її немає, або вона пуста». От у нас так і вийшло. У Рівному нас прийняли люди, у яких ми жили чотири місяці. Тоді стерлися всі вподобання щодо власного комфорту, і всі згуртувались.
— Те, що ви малювали, було рефлексією чи способом відволіктись?
— Моя перша ілюстрація на патріотичну тематику була ще 22 лютого, коли Владімір Путін визнав «незалежність» [незаконних збройних формувань — прим. ред.] так званих «л/днр».
Ілюстрація — це своєрідний захист. До того ж емоції переповнювали і мусили у щось сублімуватися. Тому, відповідаючи на запитання, скажу, що це швидше рефлексія. Але і сидіти, склавши руки, було складно.
— У вашому профілі давно не було ілюстрацій. Ви повернулись вже до основної роботи?
— Я і тоді займалась нею. У нас в «Куншті» також все було на тему війни та дотичне. Але не було фріланс-проєктів, а зараз їх багато, тому немає часу малювати. Та і психіка не витримує постійно «варитись» у цьому.
— Якою, на вашу думку, є роль мистецтва у війні?
— Для себе виділила декілька основних пунктів:
По-перше, це важливо для самого митця. По суті, працює як терапія. Я малювала з такою злістю та швидкістю, що у мене аж руки боліли. І знову ж таки, це класний захист для психіки.По-друге, для соціуму. Щоб люди могли елементарно взяти ці постери та піти на мітинги.
По-третє, для держави. Можна продавати малюнки та частину коштів або повну суму відправляти на потреби ЗСУ чи тих, хто постраждав від війни.
— Ви помічали інтерес до своїх робіт з боку іноземців?— Так, звісно. Перші кілька тижнів дуже багато людей писали у приватні повідомлення. Хтось брав мої роботи на мітинги, хтось пропонував використовувати ілюстрації для друку, наприклад, на футболках, і потім продавати; дизайн-агенції брали малюнки на виставки. Зрештою, до мене звернулись The New York Times, і я співпрацювала з ними.
