Artists Against War: візуальна мова війни. Інтерв’ю з Андрієм Данковичем

Artists Against War: візуальна мова війни. Інтерв’ю з Андрієм Данковичем

«Свідомі» у співпраці з онлайн-галереєю «Artists Against War», чиї постери були створені на підтримку України після російського повномасштабного вторгнення, розповідають про митців, які допомагають Україні через творчість. Читайте інтерв’ю з художником Андрієм Данковичем.

— Чим ви займались до початку повномасштабного вторгнення?

— Я художник-ілюстратор. На замовлення робив обкладинки та ілюстрації до книг, принти на футболки. Також малював і видавав власні комікси.

— Можете описати свій день 24 лютого?

— Я був у Львові, прокинувся близько сьомої ранку. На телефон уже прийшло мільйон сповіщень від друзів, різних чатів та пабліків: багато незрозумілих повідомлень про якісь ракети, вибухи. На вулиці лунала сирена, але я спросоння не відразу зрозумів, що це повітряна тривога. Був шок, не вірив, що це відбувається насправді. Тоді цілий день провів за моніторингом новин. 

— Чи змінилась діяльність після початку повномасштабного вторгнення?

— Основна діяльність залишилась такою ж. Найбільше часу приділяю роботі, але, крім цього, з’явилось багато малювання на волонтерських засадах. 

Був проєкт з футболками: малював для друку різну артилерію та військову техніку. За місяць продали близько 300 футболок, а зібрані кошти передали фонду «Повернись живим». 

Крім того, малюю портрети військових: спочатку це були друзі, потім коло розширилось. 

Є багато інших ілюстрацій на воєнну тематику, наприклад, малюнки  «Привида Києва» і «Нептуна» (український комплекс протикорабельних ракет — ред.). У моєму Instagram зараз більшість зображень на цю тематику, хоча до 24 лютого я не цікавився нею. 

Також домальовую другу частину свого коміксу «Мор». Перший місяць 

[повномасштабного вторгнення — ред.] навіть не дивився у той бік, бо всі сили та ресурси були зосереджені на тематиці війни. 

— Як на творчість впливає девʼятий місяць повномасштабної війни?

— На початку вторгнення роботи були імпульсивні, зараз — більш виважені. Буває, що надихають певні події, наприклад, контрнаступ на Харківщині, тоді ідея приходить спонтанно, я одразу її втілюю та «випускаю в люди». Зараз напрацював певну систему роботи, тому поєднувати творчість для різних потреб стало легше.

Крім того, намагаюсь більше фільтрувати інформацію й обмежую джерела, звідки отримую її; інакше це має деструктивний вплив на творчість: коли сильно тригерять якісь новини, впадаю в ступор. Тому споживаю менше інформації, роблю поправку на те, що ми живемо в стані війни, треба чекати офіційні дані і розрізняти політичні та військові джерела. Унаслідок цього, продуктивність зросла, став менше прокрастинувати. За власними відчуттями, перші місяці вторгнення викладався на 10-20% у порівнянні з тим, що міг робити раніше.

— Які реакції на творчість ви спостерігаєте? Чи був фідбек з-за кордону?

— Ніколи не знаєш, як люди реагуватимуть на якісь малюнки. Одна робота може «вистрілити», інша — ні, але в процесі творчості намагаюсь про це не думати.

Відчував шалену підтримку з-за кордону: від США до Зімбабве. Ще з перших днів повномасштабної війни багато хто писав: і друзі, і люди, з якими я працював рік або більше тому, і ті, з ким тільки почав співпрацю. Навіть малознайомі пропонували виїхати до них або просто цікавились, як я.

— Як мистецтво допомагає у війні? Яка його роль?

— Як і, мабуть, багато хто, стикався з думкою, що моя діяльність неважлива і малозначна порівняно з тим, що роблять військові чи волонтери. Але коли самі військовослужбовці пишуть, що мої роботи надихають, розумію, що роблю все не даремно. 

Крім того, це пропаганда в хорошому сенсі — зараз без цього ніяк. В Українській повстанській армії був художник Ніл Хасевич, завдяки чиїм візуальним образам ми пам’ятаємо про УПА. 

Так еволюційно склалось, що люди спершу запам’ятовують картинки, тому мистецтво виконує дуже важливу роль у війні.