Звернення Президента Володимира Зеленського з нагоди Дня Української Державності
- Нам не потрібні салюти й помпа, щоб показати, яке значення має власна державність для українського народу. Сьогодні ми захищаємо її зі зброєю в руках. 155 днів поспіль. Можна сказати, що для нас День Державності — це кожен день.
- Кожен день ми б’ємося, щоб кожен на планеті нарешті зрозумів: ми не колонія, не анклав, не протекторат. Не губернія, еялет чи коронний край, не частина чужих імперій, не «землі у складі», не союзна республіка. Не автономія, не провінція, а вільна, самостійна, суверенна, неподільна й незалежна держава.
Всі етапи історії державності України, її захисту та боротьби за неї можна описати одним реченням: ми були, є й будемо!
- Наші бійці обороняють Україну на землі, на воді, у повітрі. Наші предки боронять її з небес. А всі вони разом — наші янголи. Наші янголи мають крила. Але під ними — зброя. Ми ніколи не дістаємо її першими. Але якщо нападають на наш дім — стоїмо до останнього.
Тому мільйони з нас готові зупиняти їх без страху. І боронити найцінніше ціною власного життя. Бо втративши те, що має для нас сенс, ми втрачаємо сенс самого життя. Бо для нас жити в неволі — це не жити. Бути залежними — це не бути. Бо несамостійна й невільна Україна — це не Україна.
- Ми не знаємо слова «рабство». Воно є в наших словниках, але не в наших головах. Ми віддамо останню сорочку, віддамо все, що в нас є, за те, що є в нашому серці. Саме тому ми будемо битися за свою державність до останнього — останнього подиху, останнього патрона, останнього солдата. Тільки не нашого, а ворожого. Ми будемо жити, щоб боротись, і боротися, щоб жити.
- Те, що для них мішені, для нас — святині. Те, що для них невідомі назви на карті, для нас — місця, знайомі з дитинства. Вони виконують чужі злочинні накази, ми — свій священний обов’язок. Ми б’ємося за різне, тож і фінал цієї битви для кожного буде різним. За значенням. І навіть за звучанням. По-русски — это провал спецоперации. Українською — перемога у війні!
