Як українська морська авіація обдурила російських розвідників

Щороку, в останню суботу серпня, Україна відзначає День авіації. У складі української військової авіації є й морська, яка допомагає в роботі флоту. 

Україна успадкувала від УРСР кілька з’єднань морської авіації, у складі яких були новітні літаки. Протягом наступних двадцяти років українські уряди зменшували та об’єднували ці підрозділи, допоки не залишився один — 10-та морська авіаційна бригада. А могло не бути і її. 

22 лютого 2014 року Верховна Рада позбавила Віктора Януковича посади президента. 

Не минуло і тижня, як 28 лютого під воротами кримського аеродрому «Саки», де базувалась бригада ЗСУ, з'явилась вантажівка зі спецпризначенцями Головного розвідувального управління РФ. Підполковник Ігор Бедзай, від якого спецпризначенці вимагали пустити їх на територію військової частини, виконував обов’язки командира. Авіатори не пропустили росіян, тож ті розташувалися поблизу аеродрому і вели розвідку. 

29 лютого у Києві відбулося засідання новосформованої Ради національної безпеки та оборони. На той час росіяни вже захопили уряд і парламент Автономної республіки Крим, аеропорт Сімферополя, а також заблокували низку військових частин. 

На засіданні виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов  виніс на голосування питання: чи вводити в Україні воєнний стан? «За» проголосував лише він. 

Інші члени РНБО боялися, що такі дії лише посилять агресію з боку РФ. Виконувач обов’язків міністра оборони Ігор Тенюх поділяв цю думку. Тенюх заявив, що боєздатними в українському війську є близько 5 тисяч людей.  «Їх можемо кинути в Крим, але це не вирішить проблему. Ми їх там просто покладемо», — сказав Тенюх. 

Частина людей все ж прибула у Крим. Генеральний Штаб дізнався про російські плани ще в січні 2014, і з того часу готував десантників до оборони півострова. Поблизу військової частини у Перевальному перебували бійці 25-ї окремої повітрянодесантної бригади та 3-го окремого полку спеціального призначення. Наказу вести бій не отримали через те, що військові РФ розташовувались і на інших відтинках російсько-українського кордону: на Київському, Харківському та Донецькому напрямках РФ сконцентрувала 38 тисяч військових, 761 танк, 2200 броньованих машин, 720 артилерійських систем, 130 вертольотів та 90 штурмових літаків. 

Тому Київ обрав вичікувальну стратегію. 

Тим часом тиск на морську авіацію України посилювався. Вищі офіцери ВМС зраджували Україну та переходили на сторону російської армії. Довіряти будь-кому було неможливо, тож керівники морської бригади вирішили діяти самостійно. 

1 березня начальник штабу бригади полковник Микола Литвиненко віддав наказ знищити таємні документи. 

Протягом наступних кількох днів авіатори перевірили справність техніки, аби перебазувати її на аеродром «Кульбакине» поблизу Миколаєва. 3 березня з аеродрому злетіло чотири вертольоти та три літаки. Витоку інформації про операцію не було, тож росіяни не завадили. 

Українська сторона також не знала про евакуацію. Коли перший літак «Ан-26» сів, його оточили українські спецпризначенці, пригадує старший борттехнік Юрій Чмелик у документальному фільму «Крим, як це було». Чмелик забрав з собою чорного лабрадора. Пес стрибнув з літака першим, чим налякав військових, які очікували появи російських десантників.

5 березня до порту Одеси зайшов фрегат «Гетьман Сагайдачний», на борту якого був ще один вертоліт «Ка-27» та командир екіпажу майор Олександр Сурайкін. Злетівши з борту «Сагайдачний», він залишив вертоліт у «Кульбакине», а сам повернувся в Крим евакуювати відремонтований «Ка-27». 7 березня Сурайкін знову приземлився у «Кульбакине». 

Коли командування морської бригади зрозуміло, що на допомогу ніхто не прийде, вивезли прапор бригади та історичний формуляр частини. 22 березня росіяни захопили частину території, яку авіатором вдавалося контролювати. 

9 квітня більша частина військових виїхала на материкову Україну, але в Криму все ще залишилося двадцять людей. РФ нібито хотіла віддати Україні майно тих військових частин, які не дезертирували в склад російського війська, але згодом відмовилася. 

Ігор Бедзай та його колеги врятували окремий вид авіації. Росіяни могли збити їх. Авіатори могли потрапити в аварію, адже летіли на низьких висотах і за поганих погодних умов. Зрештою, не знали, як українська влада сприйме їхні дії. Наказів не було — був лише моральний поклик чинити, як вимагає присяга. 

У 2018 році Бедзай доклався до створення першої наукової розвідки щодо евакуації 10-ї морської бригади. Згодом став заступником командувача ВМС з авіації. 

7 травня 2022 року загинув у бою. Володимир Зеленський посмертно нагородив його званням «Герой України» та присвоїв 10-й бригаді ім’я полковника.

Бедзай знав, хто переможе. У березні 2014 року російське командування намагалося переконати його перейти на бік РФ. Проте полковник відповів: «Ви все одно програєте. Ваші дії засновані на брехні. А всі засновані на брехні дії приречені на поразку».