Artists Against War: візуальна мова війни. Інтерв’ю з Віктором Грудаковим
«Свідомі» у співпраці з онлайн-галереєю «Artists Against War», чиї постери були створені на підтримку України після російського повномасштабного вторгнення, розповідають про художників, які допомагають Україні через мистецтво. Читайте у каруселі інтерв’ю з художником Віктором Грудаковим.
— Чим ви займались до 24 лютого?
— Графічним дизайном. Я, моя дружина і три наші партнери створили агентство «Once Agency», де розробляли бренди, комунікації та сайти. Це була основна діяльність.
Взагалі навчався на дизайнера, художника, проходив уроки і тому вмію малювати. Коли почалась війна, переключився на малювання, і почав активно цим займатися. До війни не малював, після початку війни почав це робити активно.
— Можете описати свій день 24 лютого?
— Це насправді смішна історія, тому що ми за день до того довго вагались, чи робити корпоратив, бо на новий рік не зробили. Думали-думали, і все-таки вирішили піти. Винайняли «Планету кіно» в Києві та трошки посвяткували. Вирішили таким чином відволіктись від усіх думок, це ж все тоді нагніталось-нагніталось, ставало все дивніше, і ми вирішили «а нехай буде, підемо погуляємо». І приблизно о п’ятій ранку до нас почала дзвонити подруга. Ми спали, бо перед тим пізно лягли.
Я дещо параноїв до того, а тому зібрав тривожну валізку ще давніше. І мені треба було п’ять хвилин, аби встати, взяти рюкзак і вийти. Ми очікували, що відразу виїдемо з Києва, але так не вийшло, бо друзі були трішки меншими панікерами і вирішили не збирати речі заздалегідь. Тож ми поїхали «збирати» наших друзів на Оболонь. Коли повернулись, то зрозуміли, що виїжджати вже пізно — затори довгі й великі. Вирішили почекати, може, щось стане ясніше або пройде.
Під вечір, коли почалися частіші тривоги і надходило більше новин про те, що в Гостомелі починаються бої, вирішили їхати. Зібрались, «спакували» повну машину друзів — і поїхали.
Як повномасштабна війна вплинула на вашу діяльність?Перші декілька днів намагались зрозуміти, що робити. Організували інтернет-сили України. На якомусь із перших робочих дзвінків я сидів і чекав поки всі говорили, взяв планшет — і почав малювати. Намалював київський торт. Закинув його в мережу, і на наступний день побачив купу лайків. У цей момент зрозумів, що це те, чим хочу зараз займатись, і те, чим буду найбільш корисний.
Так я почав змальовувати події, і паралельно ми відновили роботу агенції.
— Те, що малюєте — це рефлексія чи радше спосіб відвернутися?
— Це взагалі щось нове. Тобто в мене натхнення йде здебільшого від якихось подій — ти щось побачив, і захотілось це показати. Тому це сукупність всього — і рефлексія, і просто бажання щось робити.
— Як мистецтво допомагає у війні?
— Люди будь-яких креативних професій вміють класну штуку — вони абсорбують інформацію, а потім видають її влучними меседжами. Беруть цей весь хаос, запаковують і видають. І у час інформаційної війни — це важливо.
— Чи помічали у себе на сторінці інтерес людей з інших країн?
— Помічав. Писала жінка з Австралії: спочатку прокоментувала допис, а потім написала: «Я дуже рада, що знайшла вас, мені дуже подобається те, що ви робите». Мене це здивувало і потішило. Я почав з нею спілкуватись, і вона розказала, як її батько переїхав до Австралії, як вона не цікавилась політикою і вважала, що мир — єдине правильне рішення. Тепер вона змінила своє ставлення і розуміє, що мир має бути «з кулаками», його треба виборювати.
Окрім цього, багато хто намагається щось робити за кордоном: друкувати постери, продавати їх, пересилати гроші у фонди.
— Чи важливо зараз об’єднуватись у спільноти, щоб більше привернути увагу з-за кордону?
— Мені поки складно відповісти на це запитання. Я не розумію формату цієї спільноти. Помічаю, що загалом наша спільнота вже піднялась. Багато людей почали спілкуватись між собою, беруть роботи одне одного і створюють своє. Наприклад, одна ілюстраторка взяла герб для ЗСУ, який я намалював, і використала у своїй ілюстрації. Такого роду колаборації вже є, і це круто.
