Що знову відбувається у Великій Британії?

20 жовтня Прем’єр-міністерка Великої Британії Ліз Трасс подала у відставку. Як Трасс прийшла до влади? Як почалася криза? Що безпосередньо спричинило відставку Трасс? Що буде далі? Що це значить для України? Відповідаємо. 

Влітку «Свідомі» розповідали про відставку Бориса Джонсона та політичні перегони за його крісло. Нагадаємо, його наступник визначався не на загальних, а на внутрішньопартійних виборах. Вони складалися з двох етапів: члени фракції консерваторів у парламенті обрали двох кандидатів з восьми, а згодом всі члени Консервативної партії проголосували за одного з фіналістів. 

За лідерство змагалися троє парламентарів: міністр фінансів в уряді Джонсона та його права рука Ріші Сунак, міністерка зовнішніх справ Ліз Трасс та колишня міністерка оборони Пені Морден. Політичні програми трьох відрізнялися. Трасс пропонувала скорочувати податки, Сунак навпаки наполягав на збереженні високого рівня оподаткування. Морден уникала конкретики, проте це нікуди її не привело: вона не вийшла у фінальний раунд голосування.

Зрештою, 5 вересня перемогу здобула Трасс. Це і не дивно: її програма низьких податків та низьких державних витрат загалом є типовою для консервативної економічної політики. Ліве крило партії програло, тож Сунак повернуся у крісло парламентаря. Трасс отримала голоси найбільш правої фракції консерваторів. Аби не втратити її, вона віддала ключові посади в уряді правим політикам. Квазі Квартенг став міністром фінансів, а Сюелла Бравермен — міністеркою внутрішніх справ. 

Міністр фінансів Квазі Квартенг, прихильник ідеї малих державних витрат, розробив так званий «міні-бюджет». 23 вересня він представив його у парламенті. Багато хто вважав, що риторика Трасс про низькі податки була просто виборчою програмою. Мовляв, політикиня не піде на це під час економічної кризи. Помилялися. Ця чернетка бюджету передбачала найбільше з 1972 року скорочення податкових надходжень, підрахував Інститут фіскальних досліджень. Утворений дефіцит мав бути наповнений завдяки збільшенню  державного боргу. 

Трасс та Квартенг пішли на великий ризик. Хоч праві кола позитивно поставилися до їхніх економічних планів, реакція ринків була надзвичайно різкою. 25 вересня курс британського фунта відносно долара досягнув найменших значень з 1985 року. Декілька банків перестали видавати іпотеки. Міжнародний валютний фонд, який зазвичай виступає за низькі податки та малі державні витрати, теж розкритикував бюджетний план, пояснивши позицію ймовірним зростанням нерівності. 

Ринки розтлумачили «міні-бюджет» так: королівство планує позичати багато грошей і не планує їх повертати. Обслуговування боргу було б можливим лише завдяки скороченню державних видатків. Натомість Трасс та Квартенг вважали, що через зменшення податкового тиску люди та бізнеси активніше витрачатимуть гроші. 

Два тижні Трасс відхиляла критику, проте 14 жовтня визнала поразку і відправила Квартенга у відставку. На його місце прийшов ветеран британської політики Джеремі Хант, який вже працював на трьох міністерських посадах. Він скасував більшість податкових змін. 

У третій тиждень жовтня прем’єрка увійшла з послабленою політичною репутацією. З одного боку, вона не виконала свою податкову програму, через яку її підтримували праві консерватори. З іншого — пішла на поступки лише тоді, коли макрофінансова стабільність королівства вже зазнала шкоди. 

Проте на цьому скандали не завершились. Нового міністра фінансів Джеремі Ханта можна назвати лівим консерватором. Він ставиться до міграції м’якше за міністерку внутрішніх справ Сюеллу Бравермен. Схоже, Хант підштовхував Трасс до лібералізації міграційної політики, за яку відповідає міністерство внутрішніх справ. Бравермен зрозуміла, що не витримає тиску, і вирішили піти з уряду, аби не нашкодити своєму політичному іміджу. 19 жовтня міністерка внутрішніх справ подала у відставку. 

Проте на цьому політичні пригоди не завершилися. 19 жовтня Партія лейбористів подала в парламент законопроєкт, який передбачає заборону фрекінгу — метод видобування газу через створення штучних розривів у гірських породах. Через видобуток газу в цей спосіб зростає сейсмічна активність, можуть відбуватися землетруси. У 2019 році Велика Британія запровадила мораторій на видобуток газу таким чином через загрози для довкілля. Консервативна партія підтримала цей крок у своїй передвиборчій програмі 2019 року. А 22 вересня 2022 року уряд скасував мораторій. 

Лейбористи хотіли змінити цю політику уряду. Консерватори мали проголосувати проти й цим самим висловити довіру уряду. Щоправда, не всі депутати з цим погоджувалися. У парламенті почався хаос. Лідери партії не попередили інших консерваторів, чи є це голосування висловленням довіри. Незгодних намагалися переконати. У результаті з 355 присутніх консерваторів проти заборони проголосувало 322. 

Цього вистачило, аби зупинити лейбористів, але їх незлагодженість та відставка Бравермен продемонструвала, що уряд не має достатньої довіри. Тому 20 жовтня Ліз Трасс оголосила про відставку.

Зальних виборів не буде, хоч лейбористи та лідери суспільної думки наполягають на цьому. Натомість ще раз відбудуться внутрішньо партійні змагання, але набагато швидше, ніж влітку. Кандидати мають отримати підтримку ста консерваторів-депутатів до обіду понеділка, 24 жовтня. Ввечері того ж дня депутати оберуть двох фіналістів. Після цього відбудеться ще одне голосування — рекомендаційне. Побачивши його результати, слабший політик може зняти свою кандидатуру. В іншому випадку, 28 жовтня усі члени партії проголосують онлайн, аби визначити переможця. 

Наразі основних потенційних кандидатів чотири: Ріші Сунак, Боріс Джонсон, Пенні Морден та Сюелла Бравермен. Але на практиці їх може бути лише три, адже в парламенті 356 консерваторів, а потрібно зібрати 100 голосів. Станом на 15 годину 22 жовтня, Пенні Морден підтвердила свій намір балотуватися. Сунак цього не зробив, але його вже підтримали 100 депутатів.  Джонсон повернувся у Велику Британію з відпочинку в Домінікані. 

Може здатися, що обрання Боріса Джонсона було б найкращим сценарієм для України. Це не так. Його кандидатура є контроверсійною для його однопартійців в парламенті, проте рядові члени партії його підтримують. Якщо Джонсону вдасться повернутися в крісло, це подовжить політичну кризу та протистояння між урядом та  парламентом.

Незалежно від того, хто прийде до влади, підтримка України буде меншою, ніж раніше. Але причина не в політиці, а в тому, що Велика Британія втрачає економічні можливості це робити. Для підтримки України потрібна соціальна стабільність. Інакше українська тематика стане розмінною монетою в політичних протистояннях.