«Березіль»: «неформат» у радянському театрі абсурду

На хвилі українізації 1920-х років спалахує зірка модерного українського театру «Березіль», яким керував режисер Лесь Курбас. 

Курбас заснував театр 30 березня 1922 року в Києві та назвав його на честь першого місяця весни. Це символічно, бо «Березіль» стає пробудженням і свіжим вітром на театральній сцені. Ламає усталені уявлення про театр та не боїться експериментувати. У цей час західний світ захоплюється новими жанрами і формами: експресіонізм, конструктивізм, авангард, символізм. Усе це бере за основу й поєднує «Березіль». 

Театр стає викликом, випереджаючи час. Відповідно, й відгуки на вистави є полярно різними — від захоплено-схвальних до скандально-розгромних. 

У в 1926 році «Березіль» перебирається до Харкова. До того, в  1925, театр вже привіз з Парижа золоту медаль театральної виставки. 

«Іде Лесь Курбас, а за ним іде нова доба... Іде Лесь Курбас і “слідить” на тій новій добі. Слідить “Царями Едіпами”, “Газами”, “Гайдамаками”, “Макбетами”, “Хіггінсами”, “Малахіями”... А з–під ступнів його іскри викрешуються. Іскри ті обертаються в режлабораторії, в театральні студії, в нові етапи українського театрального мистецтва», — писав у 1928 Остап Вишня, який був членом художньої ради «Березолю». 

У часи розквіту театр «Березіль» налічував шість акторських студій (три у Києві та по одній у Білій Церкві, Умані й Одесі), режисерську лабораторію та музей театру. У театрі працювало близько 400 акторів і співробітників. У різні часи на його сцену виходили Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Олександр Сердюк, Данило Антонович, Іван Мар’яненко, Лесь Подорожній.

Вистави «Березіль» ставили винятково українською мовою. Дружина Леся Курбаса, росіянка Валентина Чистякова, аби грати в театрі свого чоловіка, вивчила українську мову. Їй далося це непросто. Курбас радив більше читати українських книжок, щоб запам’ятовувати нові слова та мати досконалу вимову. 

У Харкові Лесь Курбас познайомився з драматургом Миколою Кулішем. Відтак розпочався етап співпраці двох митців. На сцені «Березолю» ставлять Кулішеві п'єси «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), а також п'єсу «97» (1930), в центрі якої голод в українському селі. Останньою спільною роботою стала постановка «Маклена Ґраса» (1933), де за картинкою польської дійсності читаються радянські реалії. Курбаса і Куліша критикують і звинувачують у націоналізмі й формалізмі, відриві від дійсності й російського театру. Згодом обох заарештовують, щоб за кілька років знищити.

Це неминуче кидало тінь і на сам «Березіль». Новаторський театр Курбаса не міг далі існувати в колишньому форматі. У радянському театрі абсурду для нього не було місця. Уже в 1935 році «Березіль» перейменували на Харківський український драматичний театр імені Тараса Шевченка. Але це вже був інший театр, репертуар якого змінили на класичний, а також додали твори Олександра Корнійчука про «революцію і пролетарів».

У 2022 році театру «Березіль» виповнилося 100 років. Однак замість вшанування визначних діячів культури українці знову мусять боротися за існування своєї нації.