20 мільйонів збитків від російського обстрілу, фестивалі, «піратство» та культура читання в Україні: інтерв’ю з генеральною директоркою видавництва «Vivat» Юлією Орловою

23 травня 2024 року чотири російські ракети влучили у друкарню «Фактор-Друк» у Харкові. Внаслідок удару загинули семеро людей і ще двоє були поранені. Компанія зазнала мільйонних збитків. Окрім того, у цій типографії друкувалися десятки інших українських видавців. Тож обстріл вплинув на всю книговидавничу справу. 

Видавництво «Vivat» є частиною одного холдингу з «Фактор-Друк». «Свідомі» в інтервʼю з генеральною директоркою видавництва Юлією Орловою обговорили поточну ситуацію, актуальні проблеми видавничого ринку, книжкові фестивалі та плани «Vivat» на майбутнє.

Послухати матеріал:

— Вона не змінилася. Насправді збитки як були, так і залишаються досі. 

Але є позитивний момент: нас підтримав фонд «Відродження». На ці гроші ми змогли надрукувати декілька накладів різних найменувань книжок, зокрема «Мотанку». Це наш, мені здається, символічний тайтл, дуже красивий із погляду поліграфії. Також ми вдруге надрукували «Битись не можна відступити» Павла Белянського й оформили стенд видавництва «Vivat» на цьогорічному «Kyivbookfest» у стилі його книжки. Під час фестивалю відбулася презентація цієї довгоочікуваної книжки, яка зібрала велику кількість слухачів. Так само як зараз популярною стала й книжка «Залізний генерал. Уроки людяності» Людмили Долгоновської. 

Поки залишились гроші, ми додрукуємо ще декілька найменувань, які, сподіваюся, скоро зʼявляться на полицях книгарень. 

Далі, оскільки збитків у нас близько 20 мільйонів, ми маємо знову заробляти ці гроші.

— Держава не може, на жаль, допомогти, тому що зараз немає законодавчого механізму, який би дозволив переказати гроші від державного підприємства приватному. А «Фактор-Друк» — це саме приватне підприємство.

— Ми не надто часто підбиваємо підсумки за півріччя саме в цьому розрізі. Ця інформація не дає нам можливості ухвалити якесь кардинальне управлінське рішення.

Тому тут краще говорити не про тайтли, а про тренди. Це однозначно фентезі та ромкоми. З останнього — бестселер Колін Гувер «Покинь, якщо кохаєш», який нещодавно екранізували. Він порушує справді важливе питання домашнього насильства. 

Під час «Kyivbookfest» я мала подію в рамках професійної панелі «Взаємодія видавців і незалежних книгарень». Дмитро Феліксов, власник книгарні «Readeat», розповів, що продажі його книгарні виросли на 8%, коли вийшла екранізація «Покинь, якщо кохаєш». 

Майже половина продажів із цих 8% припала на книжку нашого видавництва «Покинь, якщо кохаєш» авторки Коллін Гувер.

Книги про війну, можливо, й не всі стали бестселерами, але їх ми видаємо. Це наш спосіб розмовляти з майбутнім поколінням, нагадувати їм про сучасні події й зберігати колективну памʼять. Окрім того, нам важливо видавати українську класику, тому що зараз суспільство повертається до національного коду. Я бачу, як багато людей почали носити вишиванки, читати й розмовляти українською, цікавитися українськими традиціями та історією. І той факт, що класика, умовно кажучи, «зайшла», не може не тішити. Це і дозволяє нам видавати серію за серією, чергу за чергою, що не може не надихати робити більше. 

Додам також, що ми отримали грант від Українського інституту книги на промоцію цих книжок. 

— Я знаю, що зараз на ринку є п'ять чи шість різних серій класики, окрім нашої. Коли ми лише планували випускати українську класику, то думали, як будемо вирізнятися. Тож ми маємо особливу концепцію. Звісно, твори зі шкільної програми купуються краще, але ми мали місію познайомити українців із класикою поза шкільною програмою.

Напевно, далі ми відійдемо від цього, адже й твори зі шкільної програми потребують певного переосмислення. Ми вже знайшли автентичні тексти, «без купюр» і цензури. Наприклад, у нещодавно надрукованому «Докторі Серафікусі» Домонтовича є шість додаткових розділів. Їх пошуком і розшифруванням машинопису займався упорядник Вʼячеслав Левицький. 

Над кожною книжкою працює упорядник-літературознавець, який спеціалізується на конкретному авторі. Упорядник пише передмову, де пояснює, чому в серію додали саме цей твір і структурує тексти, якщо до книжки увійшов не один роман. Також упорядник залишає примітки, які дозволяють читачам зрозуміти тогочасні реалії та легше сприймати текст. Тому наші упорядники — це провідники у творчість класиків. Курує цю серію літературознавиця Ярина Цимбал, яка славиться роботою з текстами та архівами. 

Хочу також зазначити, що наша класика виходить у форматі черг. У кожній черзі є шість книжок. Обовʼязково серед них має бути хоча б одна авторка. Бо раніше жінки не мали такого доступу до творчості, як чоловіки. Проте ми зробимо щось абсолютно нове і цікаве. Ціла серія з шести книжок у нас буде жіночою. Це будуть маловідомі імена наших класикинь, які були замовчувані довгі роки. Ми їх повернемо читачам. А наші упорядники дадуть ключі для розуміння їхніх текстів і розкажуть контексти їх створення. 

Також ми хотіли б вийти за межі нашої книжкової «бульки», тому створюємо колаборації. Наприклад, із «Молодим театром», який озвучує певні шматки тексту, доступні для прослуховування за QR-кодом.

Над кожною книжкою ми проводимо велику роботу, тому вони не так швидко виходять, як могли б. Ми дуже зосереджені на якості й хочемо, щоб ця серія залишилась надовго в українському суспільстві. 

Наостанок скажу, що ми маємо окремий поліграфічний підхід і дизайн. Зазвичай його ставлять на перше місце, але тут це далеко не основне. Тим паче дизайн може комусь сподобатись, а комусь — ні. Тому наше завдання — зробити серію ґрунтовною та професійною. Проте дизайн цієї серії справді особливий — яскравий і впізнаваний. 

— Ми маємо багато критеріїв, які відрізняються для українських і закордонних авторів. По-перше, книгу ніколи не вибирає одна людина. Тобто у нас є редакційна рада, куди входить доволі багато людей із різних відділів видавництва. 

Це ніколи не мій особистий вибір, тому я дуже не люблю, коли автор пише мені в особисті повідомлення. Зараз це легко, адже соцмережі достатньо розвинені, але я просто не ухвалюю рішення щодо публікації самостійно. Ба більше, можу за операційними питаннями загубити інформацію про книжку, тому я поганий посередник між видавництвом та автором.

Також наголошу, що ми видавництво бестселерів. Це достатньо важливий критерій при виборі книги. Кожен твір ми розглядаємо під кутом, чи «зайде» вона читачам. Не кожен закордонний бестселер стає бестселером у нас. Ми з цим стикалися неодноразово.

Якась із наших книжок зараз не спадає на думку, але є, наприклад, «Запасний. Мемуари принца Гаррі». У світі вона стала хітом, а у нас не дуже «зайшла». Чому — навіть не можу відповісти.

Якщо говорити про наші видання, то ми видавали серію книжок про фінансову грамотність. Мені здавалося, що ці книжки необхідні нашій країні. Попри те, що це не наш профіль, ми провели дуже велику роботу. Зокрема, зверталися до українських банків із пропозицією написати, які процеси можуть допомогти українцям бути фінансово грамотними саме в Україні. Проте не можу сказати, що ці книжки стали бестселерами. 

Були ситуації, коли ми хотіли видати ту чи іншу книжку, але через певні чутливі для українців теми ми відмовлялися від видання.

Якщо ми кажемо про українських авторів, то здебільшого зважаємо на якість тексту. Важливо, щоб був сюжет і не було логічних помилок, коли на початку книжки героїня — білявка з блакитними очима, а далі виявляється дівчиною з чорнявим волоссям. 

Звісно, ми хотіли б, щоб автор також спілкувався з авдиторією, бо видавництво — це тільки посередник між автором і читачем. Як би прикро це для мене не було, як для директорки видавництва. Тому нам важливо, щоб автор був готовий до розмови з читачем.

— Українських авторів точно побільшало. Я думаю, через те, що написання книги — це певна рефлексія, і, можливо, людям від цього стає легше. У зв'язку з цим, рукописів у видавництвах значно побільшало.

Коли ми організовуємо конкурси, куди надсилають доволі багато рукописів — деякі з них дуже-дуже хороші. Я бачу, як росте кількість українських авторів. 

На наш останній конкурс надіслали понад 150 рукописів. Наразі наші партнери вже сказали про понад 20 абсолютно притомних робіт, шість — дуже хороших, а один текст вони навіть хочуть екранізувати. Ми як партнери видамо цей дебютний роман. 

Також нещодавно ми віддали в друк книгу під назвою «Привід» із нашого попереднього конкурсу. Дуже хочу, щоб українці звернули увагу на неї, це дуже хороший текст. 

Нещодавно приїхала з друку новинка «Якби міста вміли говорити» Тетяни Бондарчук. Цей роман переміг у конкурсі «Feel-Good Fiction», який видавництво «Vivat» проводило у 2023 році.

— Це сенситивне та дискусійне питання. Якщо видавництво купує права на переклад і видання книги, то має перекласти її, зберігаючи контекст. 

Оскільки певним критерієм відбору книжки у нас є те, щоб книжка не роз'єднувала, а об'єднувала людей, тим паче під час війни, ми пишемо правовласникам, пояснюємо ситуацію та звертаємось із пропозицією викреслити або змінити той шматок тексту. Ми обов’язково показуємо, який вигляд має наш переклад. Далі отримуємо згоду й лише після цього віддаємо в друк книгу. Самостійно ми це рішення не ухвалюємо.

— Кількість електронних книг зараз зростає. Напевно, цей процес був би швидшим, якби ми мали більше захищених платформ. Навіть на нашому сайті ми, на жаль, електронний формат не продаємо через можливе «піратство». 

Ми вимушені продавати книжки тільки на трьох платформах й спостерігаємо певне зростання у продажах електронного контенту. Але воно незначне.

Що стосується аудіоконтенту, то там ще менший відсоток. Проте я бачу збільшення попиту. Є книжки, які важко сприймати на слух, як, наприклад, нонфікшн — через формули, таблиці або цифри. Але ми домовляємось з автором щодо адаптації тексту, щоб він в аудіо сприймався добре. Автори погоджуються, хоч це й потребує додаткових зусиль, але нам важливо, щоб книжка дійшла до читача в будь-якому форматі. 

— Якщо ви запитуєте про штучний інтелект, то ні. Я бачила переклади за допомогою ШІ, які роблять деякі видавництва, — вони просто жахливі. Проте абсолютно нікого не засуджую, адже видавництва таким чином просто хочуть виграти час. Це потрібно для того, щоби пришвидшити випуск книги. От тільки якість перекладів викликає багато запитань. Редактори не можуть покращити цей переклад, тому ми не використовуємо штучний інтелект.

Це про повагу до читачів, адже видання подорожчали. Тож якщо людина витрачає 360-400 грн на книгу, то хочеться, щоб вона отримала якісний продукт.

Якщо повертатися до вашого питання щодо інновацій, то ШІ може допомогти у збільшенні продуктивності. Наприклад, коли ми приймаємо книжку у видавничий план, для нас важливі не лише оцінки в «Goodreads» або на «Amazon», а й тональність відгуків. Штучний інтелект зручний у таких речах, адже може за короткий проміжок часу проаналізувати велику кількість інформації.

— У цьому питанні ми не відрізняємось від інших видавництв. Є декілька чинників, які впливають на ціноутворення: вартість паперу, картону й інших матеріалів, електрика, зарплатня для людей.

У нас досить багато працівників, проте є певний кадровий голод. Тому нам потрібно робити так, щоби вони не пішли. Бо є відтік людей за кордон — навіть не в інші видавництва або галузі.

Прибутки видавництва зменшилися на близько 8%. Тому ми в такій «розтяжці» між подорожчанням поліграфічних матеріалів, електрики та збільшенням зарплатні для своїх людей.

«Vivat» може трохи підвищити ціни, зробити середню вартість книги — 400 гривень, але чи готові люди зараз до цього? Усе ж книжка — це не перша необхідність, до якої звертається людина. У піраміді Маслоу, умовно кажучи, вона не в секторі базових потреб. Це нас засмучує, але дуже важливо говорити про це відверто. 

— Зараз я не можу точно відповісти на це запитання через те, що дуже багато залежить від жанру. Деякі книжки, які ми зробили в м'якій обкладинці, продаються так само як і у твердій обкладинці. Тобто не краще, на жаль, як я очікувала. Я думала, що вони «злетять», адже коштують такі книги приблизно 200 гривень. Мені здавалося, що коли видання такої ж якості, але удвічі дешевше, то воно й повинно продаватися краще. 

На жаль, — ні. Але деякі книжки, наприклад, «Мою темну Ванессу» Кейт Елізабет Расселл, ми додруковуємо вже втретє. 

Я знаю, що за кордоном близько 70% книжкового ринку — це книги в м'якій обкладинці. Думаю, поступово усі видавці мають знайомити читачів із м'якою обкладинкою. Це буде і дешевше, й екологічніше для нашого суспільства.

— З нашим менталітетом. Коли людина має мало грошей, їй потрібні статусні речі, або вона звертає увагу на статусні речі, щоб мати певну опору в суспільстві. Звідси, напевно, і дорогі машини, і брендовий одяг. За кордоном трохи інший менталітет. Наприклад, у Польщі люди читають більше. Загалом за кордоном читають більше, адже вони купують книгу за 5€. Це не дуже великі гроші, тож вони читають і залишають книгу на полицях для буккросингу. 

У нашому метро теж була така ініціатива, до якої «Vivat», зокрема, долучився. Але люди брали книги, натомість не повертали й не залишали свої книжки. Тобто у нас буккросинг поки не запрацював.

— Вона активно просувається, і ми вже маємо певні досягнення. Оскільки видавництво співпрацює з СБУ і справа ще не закінчена, то я не можу розголошувати щодо яких саме книжок і з якими контрагентами відбувається ця справа. Але я думаю, що скоро ми зможемо похвалитися певними досягненнями. Принаймні, оригінальні та контрафактні книжки пройшли певні експертизи, тому Служба безпеки порушила кримінальне провадження. 

— Поки не можу сказати, але на той момент нам було важливо підкреслити свою громадянську позицію. Я дуже рада, що велика кількість українців нас підтримала. Річ була навіть не в макулатурі, а в тому, щоб люди зрозуміли, що культура та мова мають значення.

Я багато разів чула слова «Культуру на хліб не намастиш», «Мова не має значення» тощо, але такі гучні акції привертають увагу й потроху змінюють думку багатьох людей. Зміни не відбуваються швидко, але коли ти постійно про це говориш, маєш стійкі принципи, йдеш в одному напрямку, то люди це бачать й очікують від тебе певних дій. На мою думку, ми достатньо чітко озвучуємо свою позицію.

— Напевно, кожна людина хоче працювати в соціально відповідальній організації з великою місією. У нас дуже багато цих акцій, які відбуваються постійно та непримусово. Коли ти можеш допомагати, то почуваєшся, напевно, сильнішим.

Для мене такі акції надважливі. Наприклад, увесь прибуток із книжки «Змієві вали», упорядником якої є Володимир Аренєв, ми віддаємо на ЗСУ. І дуже добре, що українці підтримують такі наші ініціативи.

У нас також була акція «Здай російську книгу в куток» із БФ «Гуркіт», якраз коли ми здавали на перероблювання російськомовну літературу. За ті кошти нам вдалося купити дві машини для ППО, а не одну, як ми планували. 

Або коли ми разом із PEN Ukraine випустили книгу «Я перетворююсь... Щоденник окупації. Вибрані вірші» Володимира Вакуленка. Усі гроші, які отримали з перших 1 500 видань, ми віддали родині Володимира. Батьківська любов не померла в могилі за номером 319. Попри те, що батька більше нема, його родина досі отримує роялті від продажу цієї книжки. Наразі ми продали 9 300 примірників. Також кожні пів року роялті збільшуються. Важливо, що про Володимира памʼятають. Нещодавно ми з командою долучилися до сюжету про Володимира та долю його книжок зараз. 

— Звісно. Раніше була не тільки Польща, просто там є наше представництво, яке займається розповсюдженням далі по Європі: Німеччині, Іспанії, Латвії, Литві тощо.

— Знаєте, у Польщі люди хочуть купувати книжки саме українських авторів. Не перекладені з інших мов, а саме українських авторів. Ми нещодавно видали книгу, якою я пишаюсь — це «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» Марини Стародубської. Там є, зокрема, розділ про те, чому українці так люблять «срачі». Також дуже багато іншої інформації про наші основні риси. 

У книзі «Як зрозуміти українців» Марина Стародубська не порівнює нас постійно з Росією, а пояснює, чому українці мають такий менталітет.

— У наших планах було видати 700 тайтлів. За перше півріччя все більш-менш ішло за планом, але на друге півріччя нам забракне коштів. Це дуже болісно для мене.

Уявіть, люди працюють, здають виробничі плани, начебто потужності надрукувати книгу є, але коштів бракує. Мені б хотілося надрукувати набагато більше книжок, але, на жаль, ми маємо уповільнитись у кількості найменувань. Їх, певно, буде менше або зменшаться наклади. Це коли ти, умовно кажучи, збираєш дитину в школу, вона каже, що хоче те, те й те, але ти не маєш достатньо грошей на все. Від цього дуже прикро.

Другий пункт у плані, який навряд вдасться виконати цьогоріч — відкриття дев’яти книгарень. Виникли фінансові проблеми, й цей напрямок не спрацював так, як ми хотіли. 

Проте у нас більш-менш нормально спрацював напрямок розвитку інтернет-магазину. Я дуже вдячна за таку підтримку від читачів, коли на «Фактор-Друці» сталася трагедія, й люди зробили багато замовлень. Я ще раз хочу скористатися можливістю подякувати кожному та кожній, хто замовив тоді у нас книжку. 

— У вересні будуть два фестивалі, доволі важливі для нас. «KyivBookFest» відбувся з 5 до 8 вересня. Вирізняється він, напевно, тим, що 5 вересня пройшла велика професійна панель, про яку я вже згадувала. 

У нас, видавців, дійсно багато питань, які потрібно вирішувати разом. Одна з панелей була присвячена співпраці з державою, адже є питання, які нам потрібно розв’язувати спільно. Наприклад, та ж сама проблема з «піратством». Ми не зможемо вирішити її самі, бо це за рамками нашої компетенції. Це справа фіскальних інституцій, СБУ та інших державних відомств. Тобто ми вимушені звертатися до держави за допомогою, до того ж не завжди грошовою.

Також ми б хотіли, щоб повною мірою запрацювала державна програма, щодо книжкового ребейту [повернення частини коштів від продажів українських книжок книгарням на покриття оренди — ред.]. А також поставимо питання щодо сертифікатів [українцям, які досягли повноліття, держава надаватиме сертифікати на придбання книжок на суму 908 гривень — ред.]. 

Закон №11251 нарешті підписав наш президент, тож ми чекаємо на цю підтримку, адже промоція книгочитання від держави надважлива. Дуже добре, що на фестивалі й продавали книжки, й обговорювали актуальні для видавців теми. 

Також наприкінці вересня на ВДНГ відбудеться «Книжкова країна». Мене тільки тішить така велика кількість книжкових ярмарків. З одного боку, це додаткове навантаження на будь-яке видавництво, а з іншого — це потужна промоція книжок і читання на широку аудиторію, це наші спроби вийти за межі книжкової «бульбашки». 

— Організатори ярмарків і фестивалів кажуть, що кількість збільшилась. Я вже не пам'ятаю точні цифри, але, здається, на «Книжковому арсеналі» було близько 28 тисяч людей. А навесні на «Книжковій країні» — близько 35 тисяч. Цифри доволі великі, тому я не бачу зараз стагнації на фестивалях. 

Навіть попри те, що квитки на «Книжковий арсенал» доволі дорогі, все одно на вході була черга. Люди хотіли туди потрапити. Це певне свято читання. Там панує така атмосфера, коли ти, навіть якщо не читаєш, все одно хочеш приєднатися до цього «книжкового водограю» та купити книгу. Чудово, що організаторам фестивалів вдається створити таку книжкову атмосферу, що не може не надихати.