Спочатку було «Слово»: історія одного будинку

12 травня 1933 року під під’їздом будинку пригальмував «чорний ворон». Тієї ночі совєтські спецслужби заарештували письменника Михайла Ялового. Яловий не повернувся: 3 листопада 1937 року письменника розстріляли в урочищі Сандармох. Як й інших мешканців будинку «Слово». 

На початку 20–х років минулого століття Харків став одним із ключових осередків для літераторів й діячів культури. Аби розв'язати проблему з житлом, письменники створили кооператив та побудували будинок «Слово». Його почали заселяти у 1930 році. 

«Місце для будинку вибрано вдало, — писала одна з газет. — Розташування цілком забезпечує повний спокій роботи літератора». Тоді ніхто не знав, що спокій — це те, чого так і не матимуть мешканці «Слова».

Спершу митцям дозволять працювати та показувати себе. Точніше — виказувати. Намагаючись завоювати прихильність, радянський режим взяв курс на українізацію. Цей період (кінець 20-х — початок 30-х) вчені називають «добою українського ренесансу». У Харкові видають газети і журнали українською, засновують Український літературно-науковий інститут, Лесь Курбас та Микола Куліш збурюють театральне життя театром «Березіль», точаться літературні дискусії між письменницькими групами й об’єднаннями. Усе це накриє пітьма репресій. 

Після арешту Михайла Ялового та самогубства Миколи Хвильового нічні візити в «Слові» почастішали. Мешканці потайки називали будинок «Дом предварительного заключения», а самі чекісти «жартували», що для економії пального достатньо поставити ґрати на вікна й двері, і нікого не доведеться вивозити. У кожній квартирі для них жив «ворог». 

Уже наприкінці 1933-го одного за одним заарештовують Володимира Гжицького, Сергія Пилипенка, Олеся Досвітнього, Остапа Вишню та інших за нібито підготовку терору проти партійних діячів. Після короткого «слідства» вціліли лише Гжицький та Вишня — інших розстріляли.

На місце заарештованих заселяли інших митців, які теж ставали жертвами режиму. У деяких квартирах репресованими були 2–3 господарі. Антирекорд мала квартира №54: тут заарештували господаря Василя Вражливого, його гостя Івана Багряного, квартирантів Євгена Плужника та родину Крушельницьких із шести осіб. 

У листопаді 1934 року енкаведисти хотіли арештувати сатирика Василя Минка. Його не було вдома, тож вони постукали до квартири поверхом нижче. Двері відчинив поет і перекладач Василь Мисик. Йому не вдалося пояснити, що він інша людина, як його заарештували. На свободу Мисик вийшов після п’ятирічного терміну на Соловках, хоча весь цей час доводив, що він не Минко.

У листопаді-грудні 1934 року «чорний ворон» вивіз Олексу Слісаренка, Гео Шкурупія, Євгена Плужника, Миколу Любченка, Григорія Епіка, Андрія Паніва, Миколу Куліша, Валер'яна Підмогильного, Василя Штанька, Григорія Стрільця, Антіна і Тараса Крушельницьких, Дмитра Левчука та Костя Буревія. Останніх п'ятьох розстріляли майже одночасно з арештом. Решті присудили по 10 років таборів, подарувавши надію на рятунок. Однак у 1937 році «особлива трійка» (три людини, які у 1937-1938 роках виносили смертельні вироки або позбавляли волі на 8-10 років без суду) УНКВС Ленінградської області переглянула попередній вирок і засудила в’язнів до розстрілу за «продовження перебувати на своїх контрреволюційних позиціях». 

3 листопада 1937, на честь 20-х роковин Великого Жовтня (офіційне формулювання), на Соловках розстріляли Епіка, Підмогильного, Куліша, Зерова, Вороного, Пилиповича, Пилипенка, Ірчана, Козоріса, Павлушкова, Чеховського та інших. Загалом із 66 квартир будинку репресії зачепили 40 осель. 33 осіб, які тут мешкали, розстріляли, понад 70 — репресували. 

У 2005 році на фасаді будинку «Слово» з’явилася меморіальна дошка на честь мешканців. Вона має вигляд величезної розгорнутої книги, куди вписані прізвища чи не всіх відомих митців тієї доби. Тут вони разом — і ті, кого вбили, і ті, хто пройшов табори, і ті, хто зламався та став служити режиму. 

7 березня 2022 року злочин проти будинку та його мешканців повторився — на початку березня снаряд пошкодив помешкання: осколки посікли стіни будівлі, вибили вікна та зруйнували вхід до одного з під’їздів.