Початок повномасштабної війни: історії від команди свідомих
24 лютого для всієї України почалося однаково - повномасштабне вторгнення Росії. З того дня минає вже четвертий місяць, як українці борються проти росіян кожен на своєму фронті. “Свідомі” працюють на інформаційному: щодня ми розповідаємо про важливі новини країна, аналізуємо ситуацію та даємо голоси тим, у кого Росія намагається їх забрати.
Хочемо поділитися й історіями своєї команди про те, як для нас почалося 24 лютого, про що ми думаємо зараз і як працюємо під час війни у своїй країні. Перші п’ять історій від дизайнерів, журналістів та випускових редакторів «Свідомі» читайте частину історій далі.
Орест Підлісецький, голова дизайнерського відділу (дизайнер): Мене розбудили десь перед 7-ю зі словами «Війна почалась».
І все. 20 хвилин у Twitter — і я, ще більш накручений, пішов в душ. Дивно, але його вистачило, щоб трохи заспокоїтись.
Мої батьки — працівники критичної інфраструктури, — поїхали на роботу, а я — до своєї дівчини, якій лише напередодні зробили операцію.
Пам‘ятаю, як біг під звуки сирен, бо вирішив не чекати в заторах, які вже заполонили центральні вулиці. Черги в аптеках, люди з пакетами продуктів, палкі розмови по телефонах — все це досі перед моїми очима.
Пам‘ятаю, як на ходу робив дописи для свідомих, і далі біг.
Десь 40 хвилин і якраз вчасно, щоб бути першим, від кого моя дівчина дізнається про війну. «Все не так погано, наші тримаються» — останнє, що я чітко пам‘ятаю з того дня.
Залишились усі у Львові. На п‘ятий день я згадав про музику. На десятий — розпакував тривожний рюкзак. Ще через три дні у нас з дівчиною з‘явилось цуценя коргі. А з ним — і тверда впевненість у майбутньому.
З того часу багато змінилось. Незмінною залишились лише віра у ЗСУ й Україну.
Анна Фрацивір, журналістка: Мене війна зачепила зненацька… о 5 ранку я встала від дзвінка батьків, які були на відстані 500 км від мене. Вони сказали, що Київ під обстрілами, тривожно перебираючи варіанти того, як мені звідти дістатися додому.
Зараз я на заході України: працюю щоденно у свідомих, борючись на інформаційному фронті. Моя боротьба почалась 24 лютого і триває досі, як і кожного члена нашої команди. Мій ранок починається зі зведення Генштабу, а вечір закінчується зверненням Зеленського. Це зовсім нова реальність, проте наша єдність та солідарність вселяє дух перемоги та мотивує рухатися далі!
Оксана Юсип, випускова редакторка: Звечора 23 лютого приготувала спортивну форму на ранковий бокс і вперше в житті не поставила режим «не турбувати». 24 числа прокинулась о 6 ранку через кілька пропущених від сестри. У тій же формі вже через 15 хвилин вибралась зі Львова до маленького міста, звідки я родом. Три тижні жила лише з тривожним рюкзаком, який склала ще після промови Путіна 22 лютого.
Не могла, та й досі не можу, займатись чимось, що не сприяє нашій перемозі в найкоротшій перспективі. Із середини березня почала волонтерити у «Свідомі» у випусковому відділі. Психологічно було добре знати, шо роблю щось корисне. Водночас перестала панічно читати сотню новинних каналів, а зосередилась на кількох якісних і достовірних джерелах інформації. А вже із середини квітня щаслива бути частинкою свідомої команди.
Маша Симонович, дизайнерка: Прокинулась 24 лютого від слова «почалось». І зрозуміла, що потрібно виїжджати з країни, щоб не повторилась з нами історія евакуації як в Афганістані. Зібрала тривожну валізку і цілий день просто дивилась новини. Виїжджати згодом передумала і залишилась вдома, в Рівному. Місто не дуже бомбили, зараз тут тихо і спокійно. Працювала з дому, тому моє життя кардинально не змінилось.
Андріана Веляник, журналістка: Я родом з Івано-Франківська, але живу та навчаюсь в Києві. 24 лютого мене розбудили там. Після кількох днів у сховищі, вдалось виїхати додому. Вже у безпеці написала Насті Бакуліній, що хочу і можу працювати. Якийсь час було тривожно спати вночі. Тоді зміни у «Свідомі» дуже допомагали не зійти з розуму та відслідковувати всі новини. Зараз спати ночами вдається, тому з радістю продовжую боротися з руснею на інформаційному фронті вдень.
