Василь Верховинець: ім’я з забутої афіші

«Свідомі» у співпраці з Музеєм Голодомору розповідають про хореографа, композитора та фольклориста Василя Верховинця.

Одним із найяскравіших представників української творчої інтелігенції 20-30 років минулого сторіччя був Василь Верховинець — композитор, хореограф і фольклорист. Його ім’я на довгі роки було викреслене з театральних афіш і навіть після реабілітації у 1958 залишалося незаслужено забутим. 

Василь Верховинець (справжнє прізвище Костів) народився 18 січня 1880 року на Івано-Франківщині. Родина майбутнього композитора і хореографа була залюблена в пісню — батько керував церковним хором, а мама мала гарний голос, який і успадкував Василь. Син талановитих батьків і сам згодом пов‘язав своє майбутнє з музикою та театром. 

Після закінчення Самбірської учительської семінарії певний час учителював. У 1906 році доля звела його з корифеєм театру Миколою Садовським. Той одразу помітив талановитого хлопця й забрав до себе в трупу. Спочатку Верховинець працював художником сценічних образів, а згодом його голос чарував киян. Окрім співу, досконало опанував хореографію. Вже в 1910 дебютував із танцювальною постановкою опери Миколи Лисенка «Енеїда». А згодом присвятив народному танцювальному мистецтву чималу частину свого життя, написавши посібник із вивчення народного танцювального мистецтва «Теорія українського народного танку». 

У 1930 році Василь Верховинець створив «Жінхоранс» — жіночий театралізований хор у Полтаві. Ансамбль не тільки виконував пісні, а й підтанцьовував у такт співу. На той час це був цілковито новаторським кроком. 

Львів, Київ, Полтава, Харків, Одеса — ці міста, де жив і творив у різні роки митець, чули і бачили результати праці Верховинця. Ба більше, у 1935-му його запросили підготувати танцювальну групу для виступу на Першому міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні. Верховинець разом із балетмейстером Жуковським поставили унікальний номер «Триколінний гопак». За цю постановку українці отримали першу премію та схвальні відгуки європейської преси. Він навіть долучився до нового на той час виду мистецтва — кіно. У 1933-1934 роках на Одеській кіностудії Іван Кавалерідзе працював над картиною «Коліївщина»; Василь Верховинець керував хором, що знімався у стрічці, а також сам брав участь у зйомках фільму як актор.

Окрім праці української хореографії «Теорія українського народного танку» (1919), Василь Верховинець є автором збірника дитячих ігор і пісень «Весняночка» (1925) та праці «Народне українське весілля» (1914). Також він створив популярні пісні «Заграй, кобзарю», «Більше надії, брати», «Грими, грими, могутня пісне!», які стали народними.

Однак у 1927 і 1932 роках Верховинця двічі заарештовували за звинуваченням у причетності до Союзу визволення України, але через відсутність доказів обидва рази його звільняли. 23 грудня 1937 року — знову арешт. Цього разу докази участі у контрреволюційній націоналістичній організації «знайшлися». Після багаточасових допитів Василь Верховинець визнав себе винним у тому, що ще в 1919 році, мешкаючи в Полтаві, брав участь в організації повстанського виступу проти совєтської влади. 

10 квітня 1938 року його засудили до розстрілу. Вирок виконали наступного дня. Тільки через 20 років, у 1958, Василя Верховинця було реабілітовано. 

Припускають, що місцем останнього спочинку хореографа є Биківня — територія, де покоїться цвіт української нації, знищеної в період Великого терору.