У Женеві відкрили першу українську школу
Українська діаспора у Швейцарії ще з часів Драгоманова славилась своїми проукраїнськими ідеями. Сюди постійно приїжджали ті українці, яким цензура та тоталітаризм не дозволяли проявляти свою позицію в Україні.
Під час російсько-української війни кількість біженців, які прибувають до Швейцарії, доволі велика, тому у Женеві відкрили першу українську школу.
Кого підтримує Женева, як склалося так, що в місті з однією з найпотужніших діаспор досі не було української школи, та як працює заклад освіти зараз — у матеріалі свідомих.
Україна і Женева: підтримка чи спротив?
Українська діаспора у кілька хвиль емігрувала до Швейцарії. Проте нерівномірно поширювалась країною.
«І тому діаспора в Женеві — це здебільшого ті люди, які працюють в ООН та міжнародних організаціях, і належать ще до того пострадянського типу людей, які говорять, що “ми разом в СНД”. Женева взагалі проросійська», — говорить у коментарі свідомим голова Організації «Українки Швейцарії» та засновниця Українського культурного центру та Української школи у Женеві Леся Ніколаєва.
Ніколаєва зазначає, що раніше не можливо було сформувати кістяк української діаспори, адже вплинув радянський наратив про «братні народи» та «дружбу країн СНД». Інша причини — Посольство України у Швейцарії розташоване у Берні, Посольство Росії — у Женеві. Через це у місті не було й української школи, адже та частина діаспори, що тут є, надавала перевагу російським установам.
Проте після 2014 року українській діаспорі вдалося об’єднатись. Перші спроби заснувати український навчальний заклад були ще у 2016 році.
«Ми організували цілу групу, і вже мали домовлятись із місцевими будинками творчості, аби робити цю школу у них, але в останній момент хтось домовився із російськими школами про уроки української там, і все зійшло нанівець. І лише зараз, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, потреба в такій школі постала особливо гостро. Адже приїжджало все більше батьків із дітьми з України, і вони починали шукати тут російськомовні садочки та школи, бо з українською мовою в Женеві просто не було. І, власне, так виникла ідея нашої школи», — розповідає Леся Ніколаєва.
Школі допомагають із приміщенням дві церкви УГКЦ. Крім того, організатори писали листи до місцевої влади щодо фінансування чи матеріального заохочення для вчителів, проте так і не отримали відповідь, а вчителі працюють як волонтери. Школа не просить жодних внесків від біженців, проте батьки тих дітей, що живуть у Швейцарії постійно, можуть долучатися благодійними пожертвами. Усі кошти розділяють між вчителями-волонтерами.
Система освіти
Основні уроки в школі — українська мова, література, історія України та культури. Цікавим та експериментальним проєктом є «Історія України для старшокласників», куди запрошують учнів і батьків, а лекції читають представники різних міжнародних організацій, зокрема ООН.
Також у школі діє окрема група для дошкільнят, з якими займаються вихователі. Для них проводять переважно творчі уроки — ліплення, малювання, танці, аплікація, співи. Іноземні мови діти можуть вивчати в інших школах або організаціях у Швейцарії. Урок триває пів години, перерва — 10 хвилин.
«У нас такої можливості немає, бо не було потреби дублювати роботу інших. Ми спрямовані власне на українську освіту», — зазначає Леся Ніколаєва.
Швейцарська влада організувала систему так, що дітей спочатку скеровують у спеціально визначені школи, де є підготовчі класи, щоб адаптуватися до нового мовного середовища.
Усі вчителі перебувають у Швейцарії та проводять уроки наживо. Проте не всі вони живуть у Женеві чи навіть в межах кантону Женеви. Є ті, хто витрачає по 6 годин на дорогу щодня, аби прочитати уроки та привезти свою дитину на заняття.
«Невеликі гонорари школи для багатьох із них — перші гроші, зароблені у Швейцарії. Це допомагає людям, бо навіть за нормальних умов переїзд у Швейцарію є складним, бо люди, що приїжджають до країни зазвичай не знають ні мови, ні порядку, а також не мають швейцарської освіти чи роботи. Зараз влада робить ці умови максимально простими для українців. Проте все одно це стрес для них. Наші вчителі відповідально та емоційно ставляться до школи, і для них це, мабуть, одна з найприємніших емоцій за останній час», — каже засновниця школи.
Часом під час уроків батьки або учні можуть розплакатись.
«Ми всі це дуже добре розуміємо, і мусимо підтримувати один одного. Якось на уроці малювання розплакалась дівчинка, бо раніше з нею завжди малював тато, а зараз тата немає поряд», — розповідає Ніколаєва.
Проте, як зазначають творці школи, українські діти, які живуть у Швейцарії давно, радіють, що мають тепер однолітків зі схожими інтересами та які розмовляють українською.
Школа має наміри збільшувати кількість предметів, шукати нові приміщення, щоб функціонувати на постійній основі.
Як можна підтримати школу?
Школа виникла одночасно з ідеєю Українського культурного центру, адже до цього у Женеві не було місця, де могли б зустрічатись та об‘єднуватись українці.
Сьогодні у школи є потреба в українських підручниках. Долучитись фінансово можна у PayPal.
