YARMAK: До кінця життя поняття «росіянин» на рефлекторному рівні буде спричиняти стиснення ножа в руці, коли ми будемо з ними в одному просторі

YARMAK: До кінця життя поняття «росіянин» на рефлекторному рівні буде спричиняти стиснення ножа в руці, коли ми будемо з ними в одному просторі

З українським репером Олександром Ярмаком, відомим за псевдонімом YARMAK, ми планували зустрітись у Львові після його концерту. Однак спершу концерт переносили через пандемію, а згодом його скасували через повномасштабне вторгнення Російської Федерації.

З перших днів війни Олександр вступив до лав тероборони, а згодом — і до лав ЗСУ. Тож через брак часу, наше інтервʼю вийшло коротке, але під час його запису вдалось проговорити ключові питання.

Про те, як український репер вступив до лав Збройних сил, його 24 лютого та ставлення до росіян читайте у нашому інтервʼю.

— Яким було ваше 24 лютого? Чи були ви готові до такого розвитку подій?

— Я був на 98% переконаний, що повномасштабне вторгнення відбудеться, тому що московське шовіністичне утворення століттями не сприймало існування України як незалежної держави й завжди військовим шляхом придушувало наші намагання відрізати від свого тіла ординську пухлину. Ще раніше я консультувався з військовими — з них небагато вірили у напад з ракетними ударами та бомбардуванням всієї України, але я був переконаний — напад буде максимально жорстоким. Всі розуміли, що сухопутний коридор у Крим не розв'язує питання ідеологічної загрози для рабської авторитарної імперії. Але до ракетних бомбардувань і такої масштабної війни неможливо підготуватись психологічно. 

Мене розбудила дружина, і перші 5 хвилин я був розгублений, бо ж раніше ніколи подібного не відчував. Потім повернувся до логічного міркування і почав спостерігати за розвитком подій. Було світло, Інтернет, зв‘язок, працювало телебачення, ППО вдало збивало ракети, президент та представники влади не втекли з країни. Це все означало, що ми не втратили канали комунікації, а значить багатомільйонну країну буде неможливо швидко захопити, як планував мордор. Пізніше відвіз дружину з дитиною до сусідки, у якої був погреб, купив продукти, зібрав сумку і поїхав у військкомат.

Розкажіть про свій досвід військового. Коли ви вирішили оформитись в ЗСУ?

— Потрапити хоч в якесь формування та отримати зброю було непростим завданням. Мені довелось об‘їхати кілька військкоматів і обдзвонити друзів-учасників АТО. Один з товаришів сказав, що в Голосіївському має «зв‘язки». Уявляєте, яка ми безстрашна країна? Потрібно мати зв‘язки, щоб отримати можливість захищати батьківщину, бо охочих було тисячі. Це дуже вселяло віру! З першого ж дня я залишився зі своїм відділенням, в якому більшість осіб з бойовим досвідом. Пізніше командир повідомив, що ми всі оформлені в ЗСУ. Мене оформлення не особливо цікавило, та хлопці з батальйону «Торнадо» пояснили, що видача зброї має бути легальною, інакше після закінчення війни можна опинитись за ґратами. У війни теж є свої правові нормативи. Отриману зарплату повністю віддаю волонтерам і за власні кошти закриваю багато питань своєму підрозділу та друзям. За місяць багато чого навчився, непогано опанував АК 74, РПГ, NLAW, а в підрозділі мене готують як гранатометника. 

— Чи вірите ви в «хороших росіян»? Та як саме бачите наше подальше співіснування з Росією?

— Мені абсолютно байдуже на «хороших росіян», які намагаються отримати «індульгенцію» своїм співчуттям. Вони втратили свободу у своїй країні, і їх пасивність призвела до великої трагедії світового масштабу. Можливо, моя відраза буде меншою до тих, хто з 2014 відкрито засуджував захоплення наших територій. Але все одно до кінця життя поняття «росіянин» на рефлекторному рівні буде спричиняти стиснення ножа в руці, коли ми будемо з ними в одному просторі.

— Чи пишуть вам шанувальники з Росії та що саме? 

— Більшість пише гидоту, але є небагато таких, хто ще до початку війни написав, що йому соромно за дії Росії. Є ті, які виїхали з країни, через небажання співіснувати з тваринами, що підтримують війну на території України. 

— Як зараз виглядає Київ?

— Київ чарівний навіть під час війни. Я казав ще з першого дня, що під столицею орки точно візьмуть за щоку — так і сталося! 

— Як близько ми до перемоги, на вашу думку?

— Ідеологічно міцних, вільних людей неможливо перемогти! Талібан реально дивиться і хреститься. Війна буде важкою, та перемогти в ній можливо тільки виявляючи ще більшу жорстокість, ніж окупант. Думаю що десь у вересні-жовтні в мордорі почнуться незворотні процеси самоліквідації. Нам потрібно протриматись до того часу.

— Що б ви хотіли сказати українській молоді?

— Ви народились в найперспективнішій країні світу першої половини ХХІ століття! Тепер це потрібно втримати і розвивати, щоб отримати рівну взаємоповагу серед найрозвиненіших країн за всіма показниками. Одного показника в топі ми точно вже досягли — це одна з кращих армій світу, далі, сподіваюсь, цьому рівню будуть відповідати й економічні та соціальні показники. Все це залежить тільки від чесної праці кожного з нас.