«На урочистих заходах з завершення навчального року заборонили вмикати гімн України. Діти сказали, що співатимуть гімн самостійно»: історія директора школи із Сєвєродонецька

«Свідомі» у співпраці з благодійним фондом «Восток SOS» розповідають історії українців під час повномасштабної війни. 

Війна для Валентина Капація, уродженця Луганська, вчителя історії та правознавства, а зараз директора середньої загальноосвітньої школи №4 в Сєвєродонецьку, розпочалася наприкінці 2013 року. 

«Є різні виміри цієї війни, кажуть, що вона почалася 2014. Для мене почалася ще в кінці 2013 року, коли стали зрозумілими настрої сусідньої держави щодо нашої незалежності. Події на Майдані і прагнення України до справжньої самостійності — вже тоді було зрозуміло, що це початок великої боротьби України за незалежність», — згадує чоловік. 

Валентин Капацій пам’ятає, як навесні 2014 року в Луганську з'явилися нібито «козаки», яких контролювали російські спецслужби. Потім у місто завезли молодиків, які силою протидіяли проукраїнським та проєвропейським луганчанам. 

«Події березня 2014 року відомі всім. Тоді були завезені групи молодиків, що втрутились в мітинг луганчан, підкреслюю українців, біля пам'ятника Шевченка. Силовим методом намагались розігнати людей. Водночас міліція навіть не намагалась перешкоджати цьому», — говорить Валентин Капацій. 

Згодом проросійські активісти захопили будівлю обласного управління Служби безпеки України в Луганській області та інші адміністративні будівлі. У травні 2014 року на останньому дзвонику в Луганську наказом управління освіти заборонили підіймати державний прапор та співати гімн України. 

«Мої діти, учні 11-го класу, тоді обернулися до мене на лінійці і сказали, що співатимуть гімн самостійно. Саме на вимогу дітей вивісили прапор України, і гімн таки пролунав, хоча адміністрація школи боялась», — говорить Капацій. 

Влітку 2014 року довкола Луганська точилися бої, ставало небезпечно й на вулицях міста. Через це родина проукраїнського вчителя була вимушена виїхати — не тільки через небезпеку загинути під час обстрілів, але й через переконання та вибір бути вільними. 

«Це було болісно, але розуміли, що ми є Україна, і не можемо без неї. Пам'ятаю цей день — 9 липня 2014 року ми виїхали з Луганська», — каже Валентин Капацій.

Родина Капаціїв знайшла тимчасовий прихисток в одному з сіл Новоайдарського району Луганської області. Наприкінці серпня 2014 року до Луганська зайшли російські танки, тож місто залишилося тимчасово окупованим. Валентину Капацію та його дружині, що також працювала вчителькою, довелося їхати до Луганська, аби звільнитися з роботи. Ця поїздка була ризикованою, бо всі в школі знали про їхні проукраїнські погляди. 

«Було страшно, бо коли вивозили речі, в сумці лежала Конституція — я чомусь вирішив її забрати, адже викладаю не тільки історію, а й правознавство. Дружина забрала свої вишиванки. І коли на блокпості в Станиці Луганській почали оглядати, то єдине, чого мені хотілось тоді, щоб вони не відкривали нашу сумку, і не побачили, що ми вивозимо з Луганська», — розповідає педагог.

Після майже року пошуків роботи Валентин Капацій влаштувався працювати вчителем історії та правознавства у школу №6 у Сєвєродонецьку; у 2021 році став директором сєвєродонецької школи №4. 

24 лютого 2022 року о 5-й ранку місто прокинулося від вибухів на околицях. Спочатку було незрозуміло, чи є небезпека безпосередньо для дітей та вчителів. Заняття розпочалися, проте після перших уроків дітей відпустили додому. Тоді педагоги зібралися на обговорення подальших дій. 

«Коли зібралися, тільки-но я встиг сказати, щоб не хвилювалися, що будемо намагатись контролювати ситуацію, як пролунали вибухи — це знову були обстріли Сєвєродонецька», — говорить Капацій.

З цього ранку безпечне життя в місті закінчилось. Російські війська швидко просувалися територією Луганської області, Збройні Сили України змогли зупинити їх біля Сєвєродонецька. Неспроможні просуватися далі, армія РФ хаотично обстрілювала місто. Через небезпеку родина Капаціїв знову виїхала — цього разу довелося проїхати майже всю Україну.

«На кожному блокпосту шукали підтримку наших хлопців, і вони давали нам надію і впевненість. Казали: “Не переживайте! Ми втримаємось і виженемо ворога!” Тому я хотів би подякувати нашим військовослужбовцям», — каже Валентин Капацій. 

Навесні 2022 року російська армія двічі обстріляла будівлю Сєвєродонецької школи №4. Під час одного з обстрілів у підвалі школи ховалися люди з навколишніх будинків. Загиблих та поранених немає, але шкільний сторож отримав контузію, бо охороняв шкільне майно. Після першого обстрілу в школі вибило шибки, а їдальня та приміщення початкових класів зазнали найбільших пошкоджень. Після другого обстрілу в школі зайнялася пожежа.

«Щодня намагалися підтримувати один одного, дізнавалися про учнів, батьків та вчителів, щоб отримати інформацію про свою шкільну громаду. І вже з квітня, за рішенням сєвєродонецької влади, відновили дистанційне навчання в школах Сєвєродонецька, які виїхали та існують в онлайн форматі», — каже Капацій. 

Наразі Валентин Капацій з родиною перебувають на Хмельниччині. Чоловік щодня підтримує зв'язок з колективом школи та учнями, готується до дистанційного навчання. 

«Можливість спілкування, хоч і дистанційного, дає розуміти, що зв’язок не втрачено. Учні вдячні школі, а школа — учням, батькам та всім учасникам освітнього процесу. Не даремно ми працюємо, вчимо і навчаємося. І це дуже тішить, навіть в умовах повномасштабної війни», — додає педагог.

Валентин Капацій з іншими педагогами школи №4 планує надалі навчати дітей, пояснювати їм складні речі про війну, уроки історії, які мають засвоїти всі, аби діти не страждали від ігор дорослих. Адже школа — це не будівля, а колектив та учні. Тому попри окупацію та пошкоджену будівлю сєвєродонецька школа №4 працює надалі.

З 2014 «Восток SOS» займається документуванням воєнних злочинів для забезпечення правосуддя. Якщо ви стали свідком/ою або постраждалим/ою злочину, ви можете повідомити про це організацію за номерами:

+38 099 297 64 34       +38 099 736 42 41

Або надіслати свою історію на пошту: [email protected] чи у чатбот в Telegram @documenting_vostok_sos_bot