Історія кобзарства та розстріляний з’їзд кобзарів

Автори:
Enco Music
Історія кобзарства та розстріляний з’їзд кобзарів

Кобзарство — унікальне явище не лише української, а й світової культури, коріння якого йде з Київської Русі. Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які підіймали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу князів та їх дружин. Грали на кобзі, лірі або бандурі.

Кобзар — український народний співець і музикант. Творці, хранителі та передавачі епічної традиції у формі історичних пісень, дум, релігійних піснеспівів, а також казок та переказів. 

Як з’явилося кобзарство? 

На який час припадають початки світового кобзарського мистецтва — невідомо. У деяких відомостях написано, що почалося приблизно в 16 столітті. А найбільший розквіт кобзарського життя в Україні  — 12-13 віки. За цієї доби кобзи-бандури широко вживалися різними верствами тогочасних українців — фахові співці й прості козаки, шляхта. Тоді це був  улюблений музичний інструмент всієї України, ба більше, це була свого роду «зброя», бо кобзарі своїми співами закликали козаків до хоробрості й відваги у боротьбі.

Сліпих музикантів приймали на військову службу й давали платню нарівні з козаками. На кобзі грали і дівчата, а козак і зовсім не розлучався з кобзою. Через це у деяких думах бандуру називали «подорожньою».

Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Тарас Шевченко зізнався, що як поет, зростав на думах та піснях кобзарських, і з поваги до народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар».

Серед відомих українських кобзарів:

- Гнат Гончаренко (1835—1917), Остап Вересай (1803-1890), Михайло Кравченко (1858-1917), Федір Кушнерик (1875-1941).

Розстріляний з’їзд кобзарів

На початку грудня 1930 року у Харківському оперному театрі відбувся з’їзд народних співців Радянської України за ініціативою сталінських прислужників. На з’їзд прибули 337 делегатів з різних областей. 

Завдання запланованого з’їзду — питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних пріоритетів. 

Проте з’їзд не відбувся. Пізно ввечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де заздалегідь вирили траншеї. Розташувавши кобзарів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

Джерело: Новини України та світу

В архівах колишнього НКВС-КДБ дослідники кобзарського мистецтва не можуть знайти документального підтвердження цієї події, адже сліди замітали. Факти цих подій зафіксували лише з вуст живих свідків, більшість з яких погодилися свідчити про трагедію лише тоді, коли Україна стала незалежною.

Але в деяких джерелах інформацію про цю подію все ж можна знайти. У книжці про Голодомор 1932—1933 років «Жнива скорботи» американського вченого Роберта Конквеста згадується: «Це “небажане явище” тепер було придушено. Кобзарів скликали на з’їзд і, зібравши їх там усіх разом, заарештували. За наявними відомостями, багатьох із них розстріляли — в цьому була своя логіка, бо від них було мало користі в таборах примусової праці».

Також про це писали у книжці спогадів російського емігранта Шостаковича: «У середині 1930-х років було проголошено Перший всеукраїнський конгрес лірників та бандуристів, і всі народні співці змушені були разом збиратися і дискутувати про своє майбутнє». «Вони приїхали на конгрес з усієї України, із маленьких забутих сіл. Було кількасот їх присутніми на конгресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика, її поезія, і ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалібні співці були вбиті».