Викарбувати на собі Конституцію: історія татуювання поетки та журналістки Надії Глушкової

Викарбувати на собі Конституцію: історія татуювання поетки та журналістки Надії Глушкової

До Дня Конституції України, який щороку відзначається 28 червня, «Свідомі» записали історію дівчини, яка зробила татуювання із однією зі статей. Читайте пряму мову власниці тату. 

Довгий час до тату я ставилась з острахом, бо були страшилки, що на роботу не візьмуть, потім набридне, і як з цим жити. Це доволі відповідально, це те, що буде з тобою завжди. Я ніколи не була впевнена, що є щось таке, на 100% точне, що ніколи не втратить для мене актуальність. Завжди боялась, шо наб’ю, мені буде подобатись, а потім мине кілька років, і розподобається: зміниться візуальний смак, або перестане бути актуальним і важливим. 

Десь за пів року до червня 2020 року я відчула, шо хочу набити тату. Прям умираю, мені життєво необхідно набити тату. Але для мене важливий символізм. Якщо я буду набивати тату, то це не буде просто щось красиве. Це буде нести для мене свою історію. До того ж я — та людина, яка питає «Що це означає». А це просто квітка на передпліччі. 

Визначилась я у червні 2022 року. Тоді була справа Стерненка, були сутички під Шевченківським судом, коли нагнали техніку та поліцію, а повністю екіпіровані правоохоронці били ногами людей, які просто одягнені по-літньому, заламували руки, рвали одяг. Я за цим спостерігала, і саме тоді вирішила набити ст. 5 Конституції України — «Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ». 

Це може здаватися очевидним, але разом з тим, це нагадування, що нічого не відбувається без нас. Це наша земля, наша країна, наша держава, і вона існує саме завдяки нам, і саме наше бачення, куди має рухатися держава і якою вона має бути, є визначальним. 

Коли опублікувала фото, багато людей репостили його. І була одна річ, з якою я стикнулася тоді і з якою періодично стикаюся досі — багато людей написали, що хочуть набити таке ж тату. Я завжди кажу: «Рєбята, це не мої слова, я не вигадала Конституцію, все оʼкей, не треба питати мене». Але люди пишуть, що я перша людина, у якої вони це побачили. 

Це також багато говорить про нас, як про суспільство і про часи, в які ми живемо. Це не просто якісь задекларовані слова, відірвані від реальності. Ми викарбовуємо на собі, залишаємо з собою ці слова, ці принципи, на яких базується наша держава. Ми приймаємо їх на себе, і вони є для нас важливими. І разом з цим народ, який має здорову судову систему,  здорову правоохоронну систему, народ, який не змушений століття за століттям виборювати своє право на існування, який в безпеці й повному захисті,  не буде набивати на собі слова, які нагадують, що саме народ — джерело влади, і саме його воля вирішує. 

Ця стаття найбільше говорить про українців, і якби наш народ можна було охарактеризувати однією фразою — то це була б вона. 

Чому саме стаття? Я людина слів. У мене є інше тату — цитата Жадана, бо слова особливо в мені відгукуються. Навіть пообіцяла, що наступне тату буде малюнком, бо я вже як блокнот з улюбленими цитатами. 

Зробити тату для мене — це закарбовування важливого. Це має бути частиною мене. Має багато значити, говорити про тебе. В якомусь сенсі, це як хрестик на руці ручкою, щоб не забути. Адже ми не завжди пам'ятаємо важливі речі. Тому ця стаття для мене — ще раз нагадування, що я частина цього джерела влади, я частина цієї влади, я несу відповідальність за те, яка це країна.