Звикання до війни: як жити й відновлюватися?

Звикання до війни: як жити й відновлюватися?

Нещодавно Володимир Зеленський у своєму зверненні підняв тему звикання українців до війни. Мер Миколаєва Олександр Сєнкевич наголосив на відсутності паніки у містян у зв’язку з появою звички до сирен та вибухів. Паралельно з цим в медіа дедалі частіше з’являються аналітичні матеріали щодо загрози подібної звички та необхідності «не звикати до війни».

«Свідомі» поговорили з військовим психологом Андрієм Козінчуком і з'ясували, чи дійсно українці звикають до війни і як це змінити. 

Що таке звичка і чи це нормально, що ми звикаємо до війни?

Звичка — це спроба людини адаптуватись до чогось нового. Уявіть, що ви перебуваєте у своєму дворі, коли чуєте гучний стукіт з двору вашого сусіда. Незвичайний звук відразу привертає увагу, і ви дивуєтеся, що відбувається, або що може створювати шум. Протягом наступних кількох днів стукіт продовжується в регулярному та постійному темпі. Зрештою, ви просто вимикаєте шум. Не тільки звук спонукає нас звикнути. На інші органи чуття також може вплинути звикання. Приблизно так відбувається і з призвичаєнням людини до війни. Зокрема, варто розуміти, що звичка до війни є нічим іншим як допомога власне собі, щоб не втратити здоровий глузд. Шляхом адаптації до нових реалій ви розвиваєте власний мозок і психіку, щоб вони були готові до раніше шокуючих і нервуючих новин.

«Звикання говорить про здорову психіку. У нас є така річ як адаптація. Людина адаптується до всього. Усі ми пам’ятаємо свій стан 24 лютого. Просто уявіть, якби ми б з таким станом жили 100 днів. Ми б так війну не виграли зовсім», — пояснює Андрій Козінчук. 

Я звик до війни? 

Складно відповісти на це запитання однозначно, адже кожен з нас відчував війну по-різному. Проте можна сказати, що історія України заґартувала нас навіть до такої події, як війна. Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності, тимчасова окупація Криму й частин Донецької і Луганської областей, світова пандемія COVID-19. І це лише події сучасності. 

Як зазначає Козінчук, існує купа чинників і факторів, які можуть допомогти у розумінні того, чи звикли ви до війни. Головними є:

• попри страх, постійне напруження і очікування новин, ви продовжуєте функціонувати у соціумі;

• ви відновили своє повсякдення: застеляєте ліжко, гуляєте на вулиці тощо. 

Звикнути до війни ≠ програти психологічну війну РФ

Звикання до війни має не тільки переваги. Серед недоліків наявна менша залученість людей у допомогу країні, зокрема менше людей донатять гроші на допомогу ЗСУ. Цивільні повертаються додому, у ще небезпечні місця. Проте це не означає щось погане. Подібні речі радше кажуть про те, що українці стають більш зосередженими на розв'язанні власних проблем. Саме акцентуванням на особистих справах, ми намагаємось привести цілу країну до ладу. Пристосувавшись до нових умов, ми відновлюємо функціонування. Та якщо подивитись на це з точки зору України, то шляхом власного пристосування до нових умов, ми надаємо допомогу країні, зокрема податками, частина яких йде на озброєння. 

Що ж таке психологічна війна і як її не програти?

Андрій Козінчук пояснює, що психологічну війну можна програти шляхом великих психологічних втрат, а саме втрат цінностей. За словами військового психолога, поразка настає тоді, коли починаєш сумніватись у своїх цінностях та цілях. 

«Якщо ти програв психологічну війну, то всі твої цінності мають змінитися на матрьошку та балалайку з ведмедем», — зазначає Козінчук. 

«Фантомний тиск»

Попри те, що українці призвичаїлись до нових реалій, деякі часто відчувають тиск. Зокрема, за даними опитування соціологічної групи «Рейтинг» станом на 6 квітня, кількість тих, хто оцінює свій емоційний стан як дуже напружений/напружений складала майже 50%. У спокійному емоційному стані лише 8% опитаних, тоді як до війни цей показник перебував в межах 22-26%. 

Бойові дії не поряд, і можна продовжувати працювати, але не вдається, через невідоме відчуття, ніби щось тисне. Як зазначає Козінчук, з подібним може зіштовхнутись ті, хто перебуває за кордоном. Через те, що люди не змогли повною мірою відчути війну, вони не здібні звикнути до неї. Внаслідок цього у них дуже багато страху та тривоги. До цього також додається відчуття провини через хейт, який вони отримують за виїзд. Щодо власне тиску, то за словами військового психолога, він виникає через неусвідомлення своєї соціальної ролі.

«Прийшла війна, і у нас додалось ще 2-3 ролі. Через те, що ви не розумієте їх, ви відчуваєте цей тиск. Тут треба зупинитися і зрозуміти, яку роль хочете займати. Треба бути чесним з собою. Коли ви робите те, що хочете, ви не зважайте на інших, а насолоджуєтесь власне роботою», — пояснює Козінчук. 

Поява «хороших росіян» — це наслідок звикання? На другий місяць повномасштабного вторгнення інфлюенсери почали розповідати про так званих «хороших росіян», що викликало невдоволення в українців. Чи свідчити це про адаптацію до війни? Андрій Козінчук наголошує, що є просте пояснення — люди дуже люблять хороші історії трансформації. Підтвердженням цього є історія про бабусю та дідуся, які тримали російського військовослужбовця, бо він був поранений і відстав від колони. Вони вважали, що «він ні у чому не винен, просто бідне дитя».Відновлення життя

Згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг» від 19 березня, 72% опитаних не збираються змінювати роботу, 59% не хочуть освоювати нову професію, а 90% бажають залишитись жити у своєму регіоні/місті. Подібна картина може говорити про настрої залишити «все, як було». Проте Козінчук зазначає, що життя до 24 лютого не повернеться, але може стати краще. Він також додає, що необхідно лише знати те, як це життя має виглядати. Складність у тому, що ми звикли до наявності якісних готових сценаріїв. «Дуже важливо усвідомити, де ти є тут і зараз. Це про синдром втрачених можливостей. Треба сконцентруватись на тому, де ти зараз, хто ти, з ким ти, що робиш. Біля тебе мають бути найкращі люди на цій планеті. Якщо це не так, то ти або планетою помилився або змінюйся, йди до найкращих у світі людей. Якщо ти не отримуєш задоволення, то змінюйся», — пояснює військовий психолог.