«Секторальність культури по-різному реагує на війну. Щоб створити твір великої рефлексії, необхідна відстань», — Ярослава Кравченко про життя та творчість під час війни

«Секторальність культури по-різному реагує на війну. Щоб створити твір великої рефлексії, необхідна відстань», — Ярослава Кравченко про життя та творчість під час війни

Нещодавно ми розпочали знайомство зі спільнотою свідомих — з нашими читачами та читачками, завдяки яким ми продовжуємо будувати в Україні якісне незалежне медіа. 

Сьогодні — розповідаємо історію засновниці «Дикого театру» та нашої патронки Ярослави Кравченко.

Життя Ярослави до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну було розписано ледь не погодинно — лише один вихідний, все інше детально спланована робота. Вона — засновниця «Дикого театру», ведуча «Телебачення Торонто», проєкту «Ебаут» та радіошоу про секс «Інтим пропонувати», а також амбасадорка руху за гендерну рівність HeForShe в Україні.

Велика війна застала її вдома, у Києві — в місті, яке попри велику загрозу атаки з боку Росії стало для Ярослави насправді безпечним місцем. Від самого початку вона розуміла, що виїхати в іншу область, або за кордон для неї буде набагато важче, ніж залишитись в столиці.

«Бути в Києві — моє свідоме рішення, аби зберегти свою психіку. Я вирішила для себе, що залишусь більшою мірою в можливій небезпеці, але в більшій безпеці для своєї психіки. Тут все для мене рідне та зрозуміле», — ділиться зі свідомими Ярослава. 

Переживши шок перших днів, для патронки одразу стало зрозуміло, що необхідно робити все, що в її силах. Як вона сама говорить, для гіперактивної людини зайнятість дуже потрібна, бо відсутність дії починає вбивати. 

«Що я можу робити класно? — запитала я себе. Відповідь прийшла одразу — комунікації. Спочатку я координувала журналістів в столиці. Разом зі своїми знайомими зводила представників міжнародної преси з потрібними людьми», — пригадує ведуча.

Потім, після відео з ворожим БТР в місті — ведуча перемикнулась на виробництво «коктейлів Молотова» та координацію цього процесу. Знаходила людей з пляшками, бензином, ганчірками, транспортом і координувала кілька точок доставки цих матеріалів. 

«Панував хаос. Треба було його подолати, а не множити. Я контактувала зі “старими” волонтерами, просила про допомогу, всі вже були в строю. Важливо було, щоб знання про створення системи постачання, були передані, щоб ми не витрачали час на затяжну логістику. Ми все одно його витратили, але менше, ніж могли б. Суспільство швидко самоорганізувалося саме завдяки досвіду, який ми маємо з 2014 року», — говорить Ярослава Кравченко. 

Повномасштабна війна стала для патронки з одного боку шоком, з іншого — було відчуття, що це було вже, цей шлях ми вже проходили, просто в інших масштабах. 

Під час Революції Гідності Ярослава Кравченко очолювала штаб 39-ї жіночої сотні. Коли у 2014 році розпочалася російсько-українська війна, Ярослава організовувала волонтерську допомогу армії, переселенцям, жінкам в АТО. 

«На мені була зазвичай логістика. Але одного разу ми відвозили допомогу морякам в Маріуполь. Тому історія з цим містом дуже травматична. Маю багато прив'язок до нього. Ми також туди їздили щороку з виставами “Дикого театру”. Ми знайомі з аудиторією, бачили, як трансформувалося місто — з сірого воно ставало містом з кольорами. А головне, як змінювалися люди. Я могла йти Маріуполем, і до мене підходили ті, що вже бачили нашу виставу. І ти вже сприймаєш цих людей як рідних», — розповідає патронка свідомих.

Минули перші тижні повномасштабного вторгнення. Редакція «Телебачення Торонто» переїхала в Івано-Франківськ. Тоді, порадившись з командою проєкту, Ярослава розпочала вести репортажі про життя Києва під час війни: як київські ресторани готують їжу для військових, про умови воєнного життя місцевого зоопарку та роботу територіальної оборони міста. 

«Треба задіювати медійні інструменти для роботи з аудиторією. Об'єднувати, заспокоювати. Так в середині березня ми ще з однією командою запустили щоденне шоу “Говорить Київ” разом з Олексієм Ковжуном — він на Лівому березі, я на Правому. Ми у Zoom обговорюємо новини і кожного дня запрошуємо різних гостей: волонтерів, людей, які вибралися з окупованих територій, медійників, громадських діячів. Потім з'явилася рубрика “5 хороших новин”, яку я вела щодня», — розповідає патронка.

Наразі майже всі її проєкти відновили свою роботу, окрім театру. 

«Дикий театр» базується на 6-му поверсі Національного центру Олександра Довженка у Києві. Там розташована і сцена, і склад, і костюмерна. В умовах повітряної тривоги евакуювати людей можливо, але швидко — складно. Велика частина акторської команди «Дикого театру» наразі перебуває у складі ЗСУ, тероборони, повністю або частково задіяна у волонтерстві, дехто виїхав за кордон. Тож зараз я не можу зібрати людей, щоб знову робити театр», — говорить Кравченко.

За словами Ярослави, щоб артистам почати розмовляти з глядачем, спочатку потрібно відрефлексувати події, аби потім показати цю рефлексію. 

«Глядачу треба дати можливість порівняти свою рефлексію з нашою. Тоді з'являється діалог і емоція. Просто розказувати зараз історії і йти в документалістику не цікаво, тому що кожен визначає, наскільки він чи вона впускає цю реальність, і що їх тригерить», — ділиться думками засновниця «Дикого Театру».

Ярослава говорить про те, що театр має робити відстань, трохи відходити, щоб бачити загальну ситуацію. Зараз такої можливості немає, тому що кожен з нас перебуває всередині подій. 

«Секторальність культури по-різному реагує на війну. Щоб створити твір великої рефлексії, необхідна відстань», — додає Ярослава Кравченко.

Про Свідомі Ярослава дізналася у Twitter. Трохи пізніше познайомилася з CEO медіа Анастасією Бакуліною та з контентом свідомих. 

«Я зрозуміла, що це перше медіа, яке круто заходить в Instagram. У мене відчуття, що я вас знаю і підписана на вас дуже давно», — додає Ярослава Кравченко.

Як людина, що створює власний незалежний проєкт, патронка розуміє наскільки важливо, аби була підтримка в усі часи. 

Завдяки спільноті свідомих ми маємо можливість тримати інформаційний фронт та продовжувати створювати унікальний та ціннісний контент.