Як повномасштабна війна вплинула на українських студентів?

За даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, у жовтні 2021 року в Україні нараховувалось близько мільйона студентів. Це 2.4% населення. Більшість з них вчиться на денній формі навчання у державних закладах та здобуває освіту за контрактом.  

Після початку повномасштабного вторгнення студенти зіткнулися з проблемою вибору: Що робити? Навчатися під сирени? Виїздити й продовжувати навчання деінде? Зовсім відмовлятися від освіти? 

З одного боку, це найбільш мобільна група населення, яка не має дітей та несе відповідальність лише за себе. З іншого, перерване навчання перекреслить попередні роки. Та і хто зна, чи залишиться бажання навчатися після перерви. 

Саме через це протистояння можливостей, обмежень та індивідуальних бажань студенти ухвалювали різні рішення. Хтось продовжив навчання, хтось був вимушений припинити його. «Свідомі» запитали в студентів про їхні історії. 

У 2018 році Софія Горбачова вступила на спеціальність «Міжнародні відносини» у Києво-Могилянську академію. Навчалася за кошти державного бюджету, отримувала гарні оцінки та стипендію як одна з найкращих студенток групи. Керувала Клубом студентства міжнародних відносин академії, який організовує освітні та професійні події для студентів. 

Навчання не було легким. Доводилося витрачати багато часу на дисципліни, які не цікавили. На третьому курсі дівчина потрапила на програму обміну в Університет Глазго. Водночас Горбачова мусила далі навчатися в КМА онлайн. «Курси у Глазго були набагато більше інтелектуально стимулюючими, ніж ті, які я слухала в академії протягом того семестру», — каже студентка. 

Навіть один семестр навчання у міжнародному контексті дає більше можливостей: дівчина влаштувалася на роботу в Гаазький центр стратегічних досліджень, де аналізувала дані. Сфера зацікавила її настільки, що дівчина хоче цим займатися і надалі. Але для цього потрібно отримати рівень магістра. Порівнявши свій освітній досвід в Україні та Великій Британії, вирішила подальшу освіту  здобувати за кордоном. Тому вже восени та взимку 2021 року надіслала заявки в чотири європейські університети. 

Перші хвилини 24 лютого не може згадувати без сліз. «Путін бомбить Київ», — перше, що почула від мами. Разом вони провели кілька перших днів в столиці. Згодом Софія Горбачова з батьком виїхала на захід, далі — у Литву. У той час багато університетів оголосили про «екстрені обміни» для українських студентів: здобувачі освіти могли у найкоротші терміни прибути в закордонний університет для навчання. Дівчина подала документи на мобільність в Університет Магдебургу і пройшла. У червні мобільність завершилася, і Софія випустилася з КМА.

6 травня Університет Оксфорду оголосив про спеціальну стипендійну програму для українців, які хочуть здобути магістерський ступінь. Мама написала дівчині про це. Потім це ж зробили її друзі. Усі були впевнені — Софія Горбачова ідеальна кандидатка. Дівчина ставилася до цієї можливості більш скептично. На той час вже отримала стипендію в Університеті Падуї і не думала, що пройде відбір в Оксфорд. Документи подала в останній день. Вже за місяць отримала повідомлення — взяли. Тепер її чекала однорічна програма з міжнародних відносин. 

Наприкінці літа студентка змогла приїхати додому. Прийшла також і в академію, аби забрати документи. «Найстаріша будівля університету вистояла вже близько 400 років, пережила дві світових війни, і досі ціла попри повномасштабне вторгнення», — розповідає Горбачова. Для неї будівля — це метафора України, куди дівчина хоче повернутися після Оксфорду, аби працювати. 

Ані Саакян навчається в Українському католицькому університеті за програмою «Етика-Політика-Економіка», але її цікавить театр. 

«Коли я вступила на цю програму, зрозуміла, що не зможу цим заробляти», — каже Ані Саакян. Натомість така освіта потрібна, щоб розуміти світ навколо себе, вважає дівчина. 

Повномасштабне вторгнення розпочалося, коли Саакян вчилася на третьому курсі. Ще до його початку вона подала документи на академічний обмін.

24 лютого її розбудила подруга. Ані Саакян відразу запитала себе: «Ну, і що будемо робити?» Незабаром УКУ дав відповідь. Перші кілька тижнів навчання не було, проте студентів задіяли до проєктної діяльності. Її зміст залежав від спеціальності, за якою навчаються. Наприклад, політологи писали звернення до європейських політиків та інституцій, закликаючи підтримувати Україну.

Саакян самостійно знайшла заняття: працювала фіксеркою, тобто допомагала іноземним журналістам. «Медіа формують уявлення про нашу країну в іноземців, тому надзвичайно важливо мати можливість вплинути на них», — пояснює вона. 

У квітні УКУ відновив роботу за академічними обмінами. Студентка підтвердила, що хоче поїхати восени 2022 року на навчання за кордон. Чому? «Я вірила, що до осені війна закінчиться», — каже вона. 

Сталося інакше. Інтерес іноземних медіа до повномасштабного вторгнення падав, попит на послуги фіксера теж. Через це дівчина почала шукати іншу роботу. Як волонтерка, побувала на Донеччині, познайомилася з військовими й вирішила допомагати їм, збираючи кошти. 

«За ці кілька місяців через мене пройшло пів мільйона гривень», — каже дівчина і розповідає про машини, тепловізори та планшети. 

Ближче до осені Саакян хотіла відмовитися від обміну, проте такої можливості не було. Зараз вона живе у Мілані та навчається в Католицькому університеті Святого Серця. Однак навчання стоїть на другому місці після допомоги військовим. Саакян пояснює це так: «моя позиція — не закриватися від війни».   

Єва Діброва вступила на програму міжнародних відносин Києво-Могилянської академії у 2020 році. До цього дівчина навчалася в одному з ліцеїв Броварського району. Попри війну та окупацію їй вдалося закінчити навчання в школі. До цього Діброва планувала здобувати освіту в США — мрією був Єльський університет. 

Але за українськими мірками про своє майбутнє дівчина почала задумуватися досить пізно — у 10 класі школи. Проте знала, що хоче здобути якісну освіту, тож почала готуватися. Діброва звернулася до фахівця зі вступу в університети за кордоном. «Щоб вступити в університет США потрібно мати не лише максимальні знання, але й велику кількість позашкільної роботи», — розповідає Єва Діброва.

Батьки дівчини неоднозначно ставилися до вибору доньки: з одного боку, хочуть, щоб вона здобула якісну освіту і отримала диплом міжнародного зразка, з іншого, лякала думка, що буде за тисячі кілометрів від дому. Тому мама запропонувала розглянути можливість навчатися в сусідніх з Україною країнах, а також готуватися до ЗНО.

У ніч на 24 лютого Єва Діброва готувалася до контрольної роботи з фізики, яка б вплинула на атестат. Під ранок вирішила лягти спати, але почула вибухи. Перші кілька днів сім'я переховувалася у підвалі, а 8 березня дівчина разом з мамою та сестрою поїхала на захід України, де жили в одній з шкіл. Через деякий час їм повідомили, що російські танки увійшли в селище Велика Димерка, де перебували тато дівчини з бабусею.

Після деокупації селища на початку квітня сім’я повернулася додому. Тоді дівчині потрібно було вирішити, куди вступати. Мама наполягала на навчанні за кордоном, але Діброва вирішила залишитися. «Якщо б поїхала, то не змогла б нормально жити та вчитися. А тут у мене більше можливостей бути корисною», — говорить дівчина. 

Зараз готується розпочати навчальний рік у КМА та спільно з університетським ком'юніті реалізувати волонтерський проєкт. Але дівчина не відмовляється від своїх задумів. «У Могилянці потужно розвинена система академічних обмінів, тому в мене є можливість реалізувати свої мрії», — підсумовує вона.

Назар Лугарєв нетиповий для України студент — йому 30 років. Він вивчає політологію в Прикарпатському університеті імені Стефаника на денній формі, готується до захисту магістерської роботи, а після початку повномасштабної війни в Україні ще й виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку. 

Лугарєв вирішив вступати в університет у свідомому віці, оскільки вважає, що одразу після школи важко визначити, чого саме хочеш від життя. 

«Багато людей після закінчення школи імпульсивно обирають спеціальність, а потім розчаровуються і покидають навчання», — каже хлопець. 

На його думку, навчання у свідомому віці має свої переваги. «Коли приходиш в університет вже сформованою особистістю, у тебе інший підхід до процесу і, відповідно, ставлення викладачів до тебе теж інше», — каже Лугарєв.

На бакалавраті був старостою та відмінником, оскільки навчання давалося легко, хоч і були труднощі — потрібно було поєднувати з роботою. Вступив на магістратуру та почав працювати над дипломною роботою «Національна скаутська організація “Пласт” у процесі державотворення в Україні». 

Напередодні повномасштабного вторгнення Лугарєв зателефонували з місцевого військкомату як резервісту і попередили про можливу мобілізацію, але хлопець не вірив у наступ. 

«Я не думав, що політичне керівництво Росії піде на такий крок. Це рішення впливає й на російське суспільство», — каже він. 

У ніч на 24 лютого не міг заснути через погані передчуття. За деякий час заснув, але прокинувся через обстріл Івано-Франківського аеропорту. Без вагань пішов у військкомат та мобілізувався. 

Після 24 лютого з безпекових міркувань ПНУ перервав навчальний процес на два тижні. Коли навчання відновилося, Лугарєв вирішив поєднувати службу та університет — вважається студентом денної форми, але, за можливості, виконує завдання на платформі дистанційного навчання через мобільний телефон.

Троє студенток та один студент ухвалили різні рішення щодо свого майбутнього. Вони відрізняються у ставленні до навчання та своєї ролі у війні. Проте їх об’єднує одне — вони хочуть жити в незалежній та освіченій Україні.  

Цей матеріал створено завдяки ГО «Інтерньюз-Україна» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю онлайн-медіа «Свідомі» і не обов'язково зображує погляди Державного департаменту США та IREX.