Український Моссад: що варто перейняти від найкращої спецслужби у світі?

26 вересня Офіс Генерального прокурора  опублікував  дані щодо кількості воєнних злочинів, скоєних російською армією — понад 36 тисяч порушень законів та звичаїв війни з початку повномасштабного вторгнення.

Щоб притягнути Росію до відповідальності, Україна почала роботу над створенням міжнародного військового трибуналу. Однак, як показала практика Другої світової війни, засудити абсолютно всіх злочинців неможливо: хтось переховується, хтось залишається поза міжнародним правом. 

«Нам війну, як країні, не виграти, якщо не підійдемо масово до виконання операцій різного типу. І щоби зупинити всі злочини, необхідно вже починати працювати з тими, хто скоїв найжорстокіші з них», — розповідає експертка із врегулювання міжнародних конфліктів Марія Гелетій.

У цьому варто спиратися на іноземні розвідувальні відомства, які проявили себе в ліквідації ворожих угруповань. Однією з найуспішніших є Ізраїльська політична розвідка, більш відома як Моссад.

Моссад вважають однією з найбільш професійних спецслужб, що займається розвідкою та проведенням спеціальних операцій на території інших держав. Здебільшого робота полягає в нейтралізації ворогів Ізраїлю та антитерористичній діяльності.

Заснований у 1949 році на базі підпільного угрупування, яке вивозило євреїв з окупованих нацистами територій, Моссад не залишав жодних публічних свідчень про своє існування. Навіть зараз діяльність спецслужби є засекреченою, а інформація про операції з’являється через десятки років після проведення або в результаті глобальних невдач.

На відміну від інших політичних та військових структур, Моссад не підпорядковується жодному з ізраїльських державних органів, лише прем’єр-міністру. Діяльність розвідки не регулюється основним законом, тому організація не несе відповідальності в правовій площині. Проте, якщо спецпризначенця Моссаду спіймали в іншій країні, його покарають за законами держави, у якій той скоїв злочин.

Наразі в державі є три структури, що займаються захистом її інтересів у безпековому секторі: Головне управління розвідки Міністерства оборони, Служба безпеки та Служба зовнішньої розвідки. Якщо є потреба створити організацію на кшталт Моссаду, виникає питання: чи варто його імплементувати в якийсь із наявних органів чи створювати окремий?

«Питання підпорядкування розвідки є важливим, бо в Україні цим опікується Президент або Генштаб, а не прем’єр, як в Ізраїлі. Тому чи є сенс взагалі створювати щось нове? Можливо, краще додати до ГУР окремі спецпідрозділи», — каже Марія Гелетій.

Україна вже має досвід у проведенні операцій в інших країнах. Зокрема, співробітники ГУР викрали суддю Миколу Чауса в Кишиневі у квітні 2021 року. Операція відбулася за посередництва українського військового аташе в столиці Молдови, який надав розвідникам авто з українськими дипномерами. Це дало змогу вивезти Чауса на територію України та притягнути його до відповідальності за отримання хабаря у розмірі 150 тисяч доларів.

Якщо Україна вирішить імплементувати елементи Моссаду, то, на думку Гелетій, спершу варто працювати з особовим складом структури.

«Нам треба відібрати людей, які працюють у наших спецслужбах. Перевірити, чи є серед них агенти Росії, щоб не сталося витоку інформації. Не менш важливим є навчання людей. З одного боку, варто долучати до таких спецслужб нових, мотивованих та компетентних людей, але водночас треба навчати той персонал, що вже є», — каже експертка.

Важливим елементом також є використання новітніх цифрових технологій — тут варто співпрацювати з провідними розвідками світу й переймати їхні практики.

«Чому розвідки схвалюють діяльність одна одної? Це завжди питання інтересів, що приносить користь обом сторонам. Американці і британці, до прикладу, активно обмінюються даними. Моссад неофіційно передає частину інформації іншим розвідкам для досягнення власних цілей», — коментує Марія Гелетій.

Не менш важливим питанням є фінансування новоствореного підрозділу, адже ізраїльтяни витрачають на Моссад великі кошти. Що стосується України, експертка зазначає, що структура має розвиватися за допомогою податків. Якщо розвідка буде вигідною для інших країн, то є ймовірність, що міжнародні донори також долучаться до фінансування.

Варто розуміти, що правове регулювання діяльності українського аналога Моссаду відрізнятиметься від оригіналу. У мирний час українське законодавство забороняє позасудові й судові страчення, у той час, як в Ізраїлі дозволена смертна кара. Тож діяльність українських підрозділів після війни буде значно обмежена й функціонуватиме на демократичних засадах. 

«Якщо впіймаємо Путіна, то лише посадимо за ґрати. Мало того, ми не можемо навіть ввести смертну кару, бо вона буде визнана неконституційною», — каже член Національної спілки адвокатів України, адвокат Семен Яценко.

Втім, наразі Україна керується законами війни, які дозволяють спецпризначенцям проникати на територію ворога й викрадати важливих осіб, щоб ліквідувати чи публічно їх покарати.

«У воєнний час ми фактично маємо карт-бланш. Отже, щоб не було дивної поведінки чи реакції Заходу, повинні проводити спецоперації зараз», — додає Марія Гелетій.

Досвід Ізраїлю є корисним для української держави. Проте обставини, у яких діяв Моссад, відрізняються від реалій російсько-української війни. Україні варто адаптовуватися до своїх потреб та можливостей.

Так, журналіст Станіслав Асєєв створив Фонд Ініціатива Справедливості (JIF) — організацію, що працює над приватними та журналістськими розслідуваннями воєнних злочинів росіян в Україні. Мета — збирати інформацію, що допоможе притягнути підозрюваних у порушенні законів та звичаїв війни до відповідальності за українським законодавством та в рамках міжнародних судів.

JIF планує співпрацювати з ГУР та СБУ, коли буде інформація, яку фонд не зможе перевірити самостійно. За словами Асєєва, ця співпраця вже домовлена. 

«Зараз наша стратегія полягає у тому, щоб зібрати кілька десятків тисяч доларів на виплату винагород за інформацію з урахуванням осіб, які є на нашому сайті, адже є і Гіркін, і російські офіцери, полковники та звичайні військовослужбовці — це пропозиції різних рівнів», — розповідає засновник JIF Станіслав Асєєв. 

Обробки інформації поки немає. Фонд отримав дані лише за 2019 рік щодо одного з фігурантів, але вони не складають оперативної цінності. Журналіст очікує, що з виходом на російський інформаційний ринок, організація отримає більший потік інформації щодо воєнних злочинців, адже поки про фонд в Росії не знають. 

У роботу фонду наразі залучені письменниця Джанін ді Джованні, український вчений Ігор Козловський та інші. Технічної команди не маємо через відсутність фінансування, ще потрібні програмісти, бухгалтери, спеціалісти з PR та комунікацій, але з огляду на специфіку діяльності грантодавці відмовляються від співпраці, мовляв, проєкт занадто радикальний. 

«Росія, якою б вона не стала, навіть ліберальною, не буде видавати своїх воєнних злочинців. Це питання, яке має вирішувати Україна. (...) Російський військовий Ваня із Саратова як жив, так і буде жити. Щоб цього не було, потрібно самим вже зараз це питання вирішувати», — запевняє Асєєв.